БІОТЕХНОЛОГІЯ - Іншина Н.М. - 2009
РОЗДІЛ 5. ПРОМИСЛОВА БІОТЕХНОЛОГІЯ
Іммобілізовані ферменти
Важливим напрямом біотехнології є виробництво і використання іммобілізованих ферментів. Створенням іммобілізованих ферментів займається інженерна ензимологія. У 1916 р. Дж. Нельсон та Е. Гріффін створили перший іммобілізований фермент шляхом адсорбції інвертази на вугіллі і довели, що фермент зберігає каталітичну активність. Термін «іммобілізований фермент» з’явився у 1971 р. й означав обмежене переміщення білкових молекул у просторі.
Техніка іммобілізації дозволяє підвищувати стабільність ферментів. Розрізняють два методи іммобілізації ферментів:
- фізичний - адсорбція на нерозчинних у воді носіях (фермент не вв’язаний з носієм ковалентними зв’язками);
- хімічний - між ферментом і носієм утворюється ковалентний зв’язок.
За допомогою хімічних зв’язків ферменти приєднують до носіїв — іонообмінних полімерів, поліорганосилоксанів, пористого скла, полісахаридів. У результаті іммобілізації ферменти отримують стійкість до руйнування і можуть використовуватися багаторазово.
Іммобілізовані ферменти порівняно з нативними ферментами мають деякі переваги:
1) можливість повторного використання ферментів, фермент легко виділити з реакційного середовища;
2) ферментативний процес можна здійснювати неперервно, регулюючи швидкість реакції і вихід продукту;
3) можливість зміни властивостей ферментів (чутливість до pH, специфічність) за рахунок модифікації їх молекул;
4) можливість регуляції каталітичної активності іммобілізованих ферментів шляхом зміни властивостей їх носіїв.
Як носії іммобілізованих ферментів найчастіше використовують органічні сполуки, що повинні відповідати таким вимогам:
- висока хімічна і біологічна стійкість;
- велика пориста питома поверхня;
- гідрофільність;
- невисока собівартість.
Класифікація органічних носіїв іммобілізованих ферментів наведена на рис. 5.3.
Рис. 5.3. Класифікація органічних носіїв
З природних високомолекулярних носіїв найчастіше використовують полісахаридні і білкові (табл. 5.3).
Таблиця 5.3
Порівняльна характеристика полісахаридних і білкових носіїв
Тип носіїв |
Переваги |
Недоліки |
Приклади |
Полісахаридні |
Наявність високо реакційноздатних груп, гідрофільність |
Нестійкість до дії мікроорганізмів, висока вартість |
Дексгран (сефадекси), агар, агароза, целюлоза та їх похідні |
Білкові |
Здатність до біодеградації, велика ємність |
Висока імуногенність (крім колагену і фібрину) |
Кератин, колаген, фібрин, міозин, альбумін |
Серед синтетичних полімерів найчастіше використовують носії поліметильного типу і поліамідні. Широко застосовують включення ферментів у поліакриламідний гель, стійкий до хімічної дії. Полімерні носії на основі N-вінілпіролідону є біологічно інертними, їх використовують для одержання іммобілізованих ферментів, що можуть повільно розпадатися в організмі. Недоліком таких носіїв є їх здатність накопичуватися в організмі людини. Тому перевага віддається природним полімерам, що гідролізуються ферментами. До складу лікарських препаратів найчастіше входять полісахаридні полімери на основі дексгграну.
Галузі застосування іммобілізованих ферментів:
— органічний синтез;
— аналіз (на основі дії ферментів працюють високочутливі й абсолютно специфічні імуноферментні методи аналізу);
— процеси конверсії енергії (фотоліз води);
— текстильна промисловість (відбілювання й обробка пряжі);
— харчова промисловість (за участі іммобілізованих ферментів одержують глюкозо-фруктозні сиропи, глюкозу, яблучну, аспарагінову кислоти, L-амінокислоти, дієтичне безлактозне молоко, цукри із молочної сироватки);
- медицина (імуноферментний аналіз у клінічній діагностиці; направлений транспорт ліків в організмі; створення ліків пролонгованої дії її зниженою токсичністю й алергенністю);
- фармацевтика (іммобілізовані ферменти використовують як лікарські препарати локальної дії, а також у різних апаратах перфузійного очищення біологічних рідин («штучна нирка» — уреаза);
іммобілізовані ферменти можуть бути підсилювачами слабких сигналів (дія ультразвуку, механічних або світлових сигналів на носій змінює каталітичну активність системи фермент-носій). Цей принцип використовується для створення механо- і звукочутливих датчиків.