ПІДРУЧНИК ІМУНОЛОГІЯ - Меркьюрі Поділля 2013

МЕХАНІЗМИ ІМУННОГО ЗАХИСТУ ПРИ БАКТЕРІАЛЬНИХ, ВІРУСНИХ, ГРИБКОВИХ ТА ПРОТОЗОЙНИХ ІНФЕКЦІЯХ

Імунна відповідь при інвазії внутрішньоклітинних мікроорганізмів

Внутріклітинні паразити, здатні тривало існувати усередині фагоцитів і навіть розмножуватися в них (туберкульоз, туляремія, бруцельоз, лістеріоз, хламідії, мікоплазми та ін.).

Основними механізмами, що дозволяють бактеріям здійснювати внутріклітинний паразитизм є:

- блокада фаголізосомального злиття (мікобактерії туберкульозу);

- резистентність бактерій до дії лізосомальних ферментів (гонококи, стафілококи);

- здатність бактерій швидко покидати фагосоми після поглинання і тривало перебувати в цитоплазмі (лістерії).

Головними ефекторними клітинами, що беруть участь у формуванні імунної відповіді організму до внутрішньоклітинних збудників, є макрофаги, NК-клітини і Т-лімфоцити. Їх мікробоцидні і цитотоксичні властивості різко підвищуються під впливом ІНФ-α і ІНФ-°, ФНП-~, IL-1, IL-2, IL-12 та інших цитокінів, що продукуються після активації антигенами збудника цих же трьох популяцій клітин.

Клітинний імунітет має особливе значення в тих випадках, коли реакції фагоцитозу виявляються неспроможними знищити збудників (незавершений фагоцитоз), внаслідок чого виникає персистенція патогенних бактерій, формується скупчення лімфоїдних клітин і макрофагів (гранулема). Іноді це приводить до неспецифічної стимуляції макрофагів, що обумовлює підвищення резистентності до інших інфекцій. Наприклад, при високому рівні клітинного імунітету проти туберкульозу підвищується стійкість до грибів, простіших, бруцел, лістерій.

Отже, для захворювань з тривалим внутрішньоклітинним перебуванням і розмноженням збудника (персистенція) характерне утворення гранулем в ураженій тканині. Такі бактерії стають недоступними для дії антитіл і гуморальних антибактеріальних чинників. Механізм саногенеза і формування імунітету при таких захворюваннях зв'язаний, перш за все, з утворенням цитотоксичних Т-лімфоцитів, які створюють клітини- мішені, що вміщують паразитуючі бактерії і маркіровані рецепторами MHC I типу та представляють антигени цих бактерій.

Таким чином, основна протективна роль в імунній відповіді, що направлена проти внутрішньоклітинних паразитів (Micobacterium tuberculosis, грибів, найпростіших, вірусів), належить клітинним механізмам. Здатність перерахованих мікробів переживати і розмножуватися всередині клітин робить їх захищеними від дії антитіл і системи комплементу. Для елімінації таких мікробів необхідна специфічна клітинно-опосередкована відповідь.

Хворий Л., 28 років, звернувся зі скаргами на болі в лівому колінному суглобі, різі в очах і відчуття печіння в сечівнику, тяжкість у правому підребер'ї. Зазначені симптоми періодично виникали у хворого протягом року, зберігаються 2-3 тижні і зменшуються після проведення антибактеріальної і протизапальної терапії. При огляді відзначається припухлість повік обох очей, припухлість лівого колінного суглобу, печінка не збільшена, безболісна при пальпації. При бактеріологічному дослідженні слизової оболонки сечівника у хворого виявлені Chlamydia trachomatis. Хворому поставлений діагноз: хронічний хламідійний уретрит, загострення. Гострий лівобічний гоніт, кон'юнктивіт (синдром Рейтера). HCV носійство. Дисфункція імунної системи за гранулоцитарним типом.

Імунограма. Висока ШОЕ. Паличко-ядерний зсув. Відносна лімфоцитопе- нія. Вихід в циркуляцію атипових мононуклеарів. Підвищений вміст білків системи комплементу (СН50), С-реактивного білка (СРБ). Високий вміст циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) і імуноглобулінів всіх досліджуваних класів (табл. 35).

Висновок: ознаки остофазного запального процесу переважно вірусної етіології. Виключити персистирующую вірусну інфекцію (HCV, HIV).

Хворому виконано дослідження HCV ПЛР-методом - реакція позитивна; печінкові проби - загальний білірубін, зв'язаний білірубін, АсАТ, АлАТ, лужна фосфатаза - в нормі; УЗД печінки - структура печінки дольчата, не змінена, селезінка не збільшена.

Виходячи з особливостей імунологічного статусу, хворому Л., 28 років для лікування клінічних проявів синдрому Рейтера призначена наступна схема імунотропної та етіотропної терапії: 1) етіотропна антибактеріальна терапія - азитроміцин 1 г всередину однократно або доксициклін по 100 мг 2 рази на день всередину, протягом 7 днів; 2) пробіотик - лактив ратіофарм по 1 капс. 2 рази на день, протягом 3 тижнів; 3) специфічна антибактеріальна терапія (імунотерапія людським антихламідійний імуноглобуліном по 1,5 мл (1 доза) один раз на 3 дні в/м до 6 ін'єкцій); 4) віферон 150 тис. MО, через день в свічках, 10 введень.

Імунореабілітація: 5) поліоксидоній 6 мг в свічках 1 раз в день після очищення кишечника на ніч протягом 3 днів, потім через день, № 10; 6) циклоферон 12,5% по 1 мл 1 раз на добу за схемою - на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29 добу; 7) контроль HCV через 6 місяців.

Таблиця 35. Імунограма хворого Л., 28 років