ПІДРУЧНИК ІМУНОЛОГІЯ - Меркьюрі Поділля 2013
НАБУТІ ІМУНОДЕФІЦИТНІ СТАНИ
Синдром хронічної втоми
(Код МКХ-10 D86.9)
Синдром хронічної втоми (СХВ) є постінфекційним (ОРВІ) хронічним захворюванням, основний прояв якого - немотивована виражена загальна слабкість, що на тривалий час виводить людину з активного повсякденного життя. Головними мішенями хвороби є ЦНС і імунна система.
Частота СХВ складає 10 - 37 випадків на 100 тис. населення.
Діагностичні критерії СХВ
Великі діагностичні критерії: 1) втома, що не проходить, і зниження працездатності (не менше чим на 50%) у раніше здорових людей протягом останніх шести місяців; 2) виключення інших причин або хвороб, які можуть викликати хронічну втому.
Малі симптоматичні критерії: 1) раптовий початок; 2) підвищення температури до 38°С; 3) болі у горлі, першіння; 4) невелике збільшення (до 0,3 - 0,5 см) і болісність шийних, потиличних і пахових лімфатичних вузлів; 5) нез'ясована генералізована м'язова слабкість; 6) болісність окремих груп м'язів (міалгії); 7) мігруючі болі у суглобах (артралгії); 8) періодичний головний біль; 9) швидка фізична стомлюваність з подальшою тривалою (більше 24 годин) втомою; 10) розлади сну (гіпо- або гіперсомнія); 11) нейропсихологічні розлади (фотофобія, зниження пам'яті, підвищена дратівливість, сплутана свідомість, зниження інтелекту, неможливість концентрації уваги, депресія); 12) швидкий розвиток (протягом годин або днів) всього симптомокомплексу.
Об'єктивні (фізикальні) критерії: 1) субфебрильна температура; 2) неексудативний фарингіт; 3) пальповані шийні або пахвові лімфовузли (менше 2 см у діаметрі).
Діагноз СХВ встановлюється за наявності 1 і 2 великих критеріїв, а також малих симптоматичних критеріїв: 6 (або більше) з 11 симптоматичних критеріїв і 2 (або більше) з 3 фізикальних критеріїв; або 8 (або більше) з 11 симптоматичних критеріїв.
До захворювання схильні люди будь-якого віку, проте відмічено, що жінки у віці 25-49 років хворіють частіше, ніж чоловіки. В окремих випадках захворювання розвивається через 2 роки після першої атаки. У більшості пацієнтів хронічна втома та інші супутні симптоми, почавшись у період грипоподібного захворювання, після одно-двох тижнів декілька зменшуються, але одужання не наступає. У найбільш важких випадках може початися сильна депресія, наступає втрата концентрації уваги і різка фізична слабкість. Описані випадки спонтанного одужання. Проте велика частина хворих продовжує страждати від циклічних захворювань протягом багатьох місяців або років.
Етіологія і патогенез. Найбільш вірогідною причиною СХВ є вірусна інфекція, конкретний представник якої у даний час не встановлений. Це може бути один з герпес-вірусів (Епштейна-Бар (EBV), цитомегаловірус (CMV), вірус герпесу 1 і 2 типу (HSV-1, 2), вірус герпесу 6 типу (HSV-6)), varisella zoster (HSV-4), віруси Коксакі А або В, ентеровіруси та ін. СХВ, в очевидь, є мультипричинним розладом нейроімунних механізмів, який виявляється у генетично схильних осіб у результаті активації імунної системи інфекційними агентами і дисрегуляції ЦНС. Латентна інфекція може приводити до хвороби (тобто включатися) при дії ряду можливих стимулів: важкий емоційний стрес, несприятливі чинники зовнішнього середовища, інтоксикації, травми, хірургічні втручання, вагітність, пологи та ін.
Інша теорія відводить головну роль нейропсихічним чинникам з переважанням імунодисрегуляції.
Імунна дисфункція. Існує велика кількість «пускових механізмів», що викликають імунологічні реакції, які залучають різні типи клітин крові та молекул, таких як інтерферон та інтерлейкіни. Можна вважати, що у хворих на СХВ ці механізми порушені, причому може спостерігатися як збільшення, так і зменшення значень імунологічних показників. Наприклад, у 20% хворих з СХВ спостерігається лейкоцитоз і у такої ж кількості - лейкопенія. Відносний лімфоцитоз відмічається у 20% випадків, лімфопенія - у 30% пацієнтів. У 30% пацієнтів відмічено зниження рівня сироваткових імуноглобулінів класів A, D, G і M, у 30% хворих СХВ рівень імуноглобулінів, навпаки, збільшений. 50% пацієнтів мають низькі рівні циркулюючих імунних комплексів, у 25% відмічається понижена активність комплементу.
Прояв дисфункції імунної системи у хворих СХВ виражається також у зниженні цитотоксичної активності природних кілерів; підвищенні рівнів ІЛ-1-a, 2 і 6; у зниженні мітоген-стимульованих лімфоцитів, підвищенні вмісту альфа-інтерферону та інших цитокинів; зміні числа і функції Т- і В-лімфоцитів.
Серологічні дослідження зазвичай не виявляють значних відхилень. Є відомості про присутність у низьких концентраціях антиядерних антитіл і ревматоїдного чиннику, але без клінічних проявів системного вовчаку або ревматоїдного артриту. Збільшення вмісту кріоілобулінів і холодових аглютинінів було знайдене у невеликого числа (8%) пацієнтів.
З урахуванням виду етіологічного чинника виділяють наступні варіанти СХВ:
1. Інтоксикаційний варіант - дія біологічно-активних чинників навколишнього середовища приводить до зміни функціонування імунної та центральної нервової системи. Характерними порушеннями імунної системи є зниження фагоцитарної активності лейкоцитів, збільшення значень ТЗН (токсична зернистість нейтрофілів), знижується НСТ-тест, збільшується рівень IgG і кількість циркулюючих імунних комплексів, тобто спостерігається активація антитоксичної функції імунітету.
2. Ендокринний варіант СХВ - порушення співвідношення рівнів гормонів як у крові, так і у тканинах, що приводить до погіршення функціонування центральної нервової системи. Найбільш значущими є зниження рівнів гормонів щитоподібної залози, дисбаланс статевих гормонів (при клімаксі), дисфункція кори надниркових залоз.
3. Інфекційний варіант - персистування «повільних» вірусних інфекцій, таких як герпес-, ЦМВ- і Епштейн-Бар-вірусна інфекція, приводять до дисфункції імунної системи. Слід звернути увагу на той факт, що ряд змін імунологічних параметрів, а саме - зниження функціональної активності природних кілерів (NK-клітин) і макрофагів, зниження відповіді лімфоцитів на мітогени і активації CD4+ лімфоцитів - є загальними для СХВ і різних вірусних інфекцій.
Основні принципи лікування СХВ. В даний час специфічне лікування СХВ не розроблене. Є тактика лікування, яка дозволяє продовжити ремісії захворювання і повернути пацієнтів до роботи. Застосовуються трициклічні антидепресанти, інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флуоксетин - прозак), які підвищують енергетичні можливості пацієнту, коригують сон, знижують болісність і напруженість у м'язах. Проводиться комплексна терапія імунотропними препаратами з урахуванням результатів імунологічного обстеження. Основні напрями терапії СХВ можна сформулювати таким чином:
1. Повноцінна, збалансована по білках, вітамінах і мікроелементах (Zn, Se, Cu, Co) дієта.
2. Режим антигенного щадіння: гіпоалергенна дієта; санація вогнищ хронічних інфекції; відмова від проведення вакцинації під час проведення курсу комплексної терапії; відновлення мікробіоценозу шкіри, відкритих і закритих слизових оболонок.
3. Терапія антиоксидантами.
4. Імуномодулююча терапія.
5. Адекватна раціональна антибактеріальна, противірусна, протигрибкова терапія.
Принципи імунотропної (імуномодулюючої) терапії СХВ (по точках додатку):
1. Відновлення Т-клітинного імунітету з використанням тимічних чинників (тактивін, тималін, тимоген, імунофан, гепон).
2. Відновлення інтерферонового статусу (віферон, лаферон).
3. Відновлення активності NK-клітин (імуномакс, гепон, лікопід, поліоксидоній).
4. Відновлення гуморального імунітету (мієлопід).
При виявленні у хворого з СХВ імунодефіциту лімфоцитарного типу призначають:
1) стимулятори синтезу ІЛ-2 (ізопрінозин, гропрінозин);
2) тимічні пептиди: старі (тималін, тактивін, тимоптин) і нові (задоксин, імунофан);
3) галавіт.
Імунологічні критерії ефективності терапії полягають в зниженні:
✵ вмісту CD3, CD4, CD25;
✵ імунорегуляторного індексу CD4/CD8;
✵ продукції ІЛ-2, гама-інтерферону;
✵ збільшення продукції ІЛ-4, 5, 6.
При виявленні у хворого з СХВ імунодефіциту інтерферонового типу призначають:
1) інтерферони (віферон, лаферон);
2) індуктори ендогенного інтерферону і NK-клітин: акрідони (неовір, циклоферон); аміксин; антиагреганти (курантил); нові (з тривалим ефектом) - кагоцел.
Імунологічні критерії ефективності терапії:
1. Зниження продукції альфа- і гама-інтерферонів.
2. Зниження рівня CD4, CD 16.
3. Зниження імунорегуляторного індексу CD4/CD8.
4. Збільшення продукції ІЛ-4, 5, 6.
При виявленні у хворого з СХВ імунодефіциту гуморального типу
призначають специфічні імуноглобуліни: антигерпетичний (тип 1 або 2), антицитомегаловірусний, антихламідійний, а у разі невстановленого виду вірусної інфекції - нормальний людський.
Імунологічні критерії ефективності терапії:
1. Зменшення кількості CD19.
2. Зниження рівнів специфічних IgM, IgG і нормалізація полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР).
3. При серонегативній формі інфекції спостерігається нормалізація титрів IgA, IgM, IgG, зменшення рівня В-лімфоцитів і плазмоцитів, зниження рівня ЦІК і комплементу.
При виявленні у хворого з СХВ імунодефіциту фагоцитарного типу призначають:
1) поліоксидоній - 6 мг препарату перед ін'єкцією розчиняють в 1-1,5 мл фіз. розчину, дистил. воді або 0,25% розчину новокаїну, вводять в/м або підшкірно через день, курс - 5 ін'єкцій; потім 2 рази на тиждень курсом 10-15 ін'єкцій;
2) метілурацил застосовується у пігулках по 0,5 г 3 рази на день, протягом 3-4 тижнів або тривалішими курсами.
Імунологічні критерії ефективності терапії:
1. Зниження фагоцитарного числа та індексу.
2. Зниження показника НСТ-тесту.
Етіотропна терапія - призначають препарати ацикловіру (зовіракс, гевіран, ацик, герпівір), валацикловір (вальтрекс), ганцикловір (цимевін), панцикловір (денавір), фамцикловір (фамвір). Препарати призначаються: 1) обов’язково у період загострення (VHS-1, 2, 4, 6, CMV, EBV IgM+, DNA+); 2) бажано при виявлені специфічних органних уражень при умові наростання концентрації специфичних IgG (VHS-1, 2, 4, 6, CMV, EBV) у динаміці; 3) як варіант вірус-супресивної терапії (підтримка ремісії) - у меншій дозі і протягом більш тривалого часу. При рецидиву- ванні у хворого ГРЗ, частих загостреннях хронічного бронхіту, інших інфекцій показана антибіотикотерапія препаратами широкого спектру дії, ефективними у відношенні внутрішньоклітинної інфекції: 1) макроліди (спіраміцин, рокситроміцин, кларитроміцин, дирітроміцин, азитроміцин, джозаміцин, пристинаміцин, миноциклін; 2) фторхінолони (2-го, 4-го покоління - «нереспіраторні»: ципрофлоксацин або гатифлоксацин).
Критерії ефективності терапії: обов'язково виявлення інфекції (наприклад Chl-IgM+, Chl-DNA+, зростання концентрації Chl-IgG у динаміці).
Клінічні ефекти терапії СХВ:
1) регресія проявів СХВ, регресія хронічної втоми, відновлення працездатності, розумових здібностей, пам'яті, поліпшення настрою;
2) регресія симптомів хронічної інтоксикації;
3) регресія ознак хронічного фарингіту і тонзиліту;
4) скорочення кількості ОРВІ з 15 - 24 на рік до 1-3 на рік;
5) зменшення епізодів VHS-1,2 з 15 - 24 на рік до 1-2 на рік.
6) елімінація EBV, CMV, HV-6, Chl (полімеразна ланцюгова реакція - додіагностичний рівень).
Прогноз при СХВ у більшості випадків сприятливий. Пацієнти в основному видужують протягом 2 - 4 років, проте повного відновлення фізичної активності не відбувається. Приблизно у 15-20% хворих відмічається прогресивне посилення симптоматики.
Як приклад імунодефіциту по T-лімфоцитопенічному типу при хронічному вірусному захворюванні приводимо історію хвороби хворої О., 48 років, що знаходилася на лікуванні у терапевтичному відділенні з діагнозом: синдром хронічної втоми. Хронічна рецидивуюча герпес-вірусна інфекція з локалізацією у ділянці губ, ВПГ-1, загострення.
Хвора О., 48 років, скаржиться на виражену втому впродовж останніх 6 місяців. В анамнезі у хворої часті стресові ситуації на роботі, хронічна рецидивуюча герпетична інфекція з висипаннями у ділянці губ. Останнє загострення спостерігалося після переохолодження 2 тижні тому, супроводжувалося посиленням загальної слабкості, «розбитості», депресії, що змусило хвору звернутися до психоневролога, що направив її до клінічного імунолога (табл. 77).
Імунограма хворої О., 48 років: відносний ЦТЛ-цитоз, підвищення поглинальної активності нейтрофілів (ФІ, ФЧ), спонтанна бактерицидність (НСТ-тест сп.); понижений функціональний резерв окислювально-відновного потенціалу фагоцитів (НСТ-тест рез.), підвищений вміст комплементу.
Понижений відносний і абсолютний вміст T-лімфоцитів (CD-3 із зниженням імунорегуляторного індексу (ІРІ) убік T-цитотоксичних лімфоцитів (хелперів) CD8; підвищення рівня всіх класів імуноглобулінів (IgG, IgM, IgA), трохи підвищений вміст імунних комплексів (ЦІК).
Висновок: ознаки формування імунодефіцитного стану по T-клітинній ланці на фоні високого антигенного навантаження (активація фагоцитозу, підвищення вмісту імуноглобулінів).
Методом ІФА у хворої були визначені підвищені титри IgG HSV-1 1:550, IgM HSV-1 1:600, IgG CMV 1:550 (норма до 1:400).
Хворій поставлений діагноз: синдром хронічної втоми. Хронічна рецидивуюча герпес-вірусна інфекція з локалізацією у ділянці губ, ВПГ-1, загострення. Імунодефіцит (D84.9), лімфоцитарний тип, хронічний перебіг, ІН-1, ФН II стадії.
Виходячи з особливостей імунологічного статусу у хворої О., для лікування синдрому хронічної втоми призначили наступну схему імунотропної терапії:
1) специфічна противірусна терапія (замісна - протигерпетичний імуноглобулін типу 1 по 1,5 мл в/м, всього 5 ін'єкцій 2 рази на тиждень і протицитомегаловірусний імуноглобулін (цитотект) по 1,5 мл в/м, всього 5 ін'єкцій, 2 рази на тиждень;
2) етіотропна противірусна терапія - ацикловір 2 таб. 3 рази на добу, протягом 7 діб;
3) неспецифічна противірусна терапія:
- лаферон по 1 млн. МО через добу в/м, протягом 10 діб;
- індуктор інтерферону - циклоферон - 12,5% розчин для ін'єкцій - 2 мл, разова доза 0,25 г в/м на 1, 2, 4, 6, 8, 11, 14, 17, 20, 23, 26, 29 добу. Призначають після інтерферонотерапії;
4) галавіт 0,2 г на 5 мл фізіол. розчину в/м через добу, 3 ін'єкцій.
Імунореабілітація:
5) галавіт 0,1 г ректальні свічки через добу, 20 днів;
6) нуклеїнат натрію 0,1 г 2 рази на день, 40 діб;
7) луцетам 1,2 г 2 рази на день (вранці та в обід) протягом місяця.
Таблиця 77. Імунограма хворої О., 48 років
Показник |
Результат |
Норма |
||||||
Гемоглобін |
145 |
Ж - 115 - 145, М - 132 - 164 г/л |
Виражений анізоцитоз, анізохромія ТЗН=45% |
|||||
Еритроцити |
4,3 |
Ж - 3,7 - 4 ,7, М - 4,0 - 5,1х1012 /л |
||||||
Тромбоцити |
200 |
150 - 320х109/л |
||||||
ШОЕ |
12 |
2 - 15 мм /год. |
||||||
Лейкоцити |
73 |
4 - 9х109 /л |
||||||
Нейтр. |
Пал.\яд. |
Сегм.\яд. |
Еоз. |
Баз. |
Мон. |
Лімф. |
БГЛ |
Плаз. |
43 - 71 % |
1 - 4 % |
0,5 - 5% |
0 - 1% |
3 - 9% |
25 - 37% |
1-5% |
0 - 1% |
|
2000-6500 |
80-400 |
80-370 |
20-80 |
90-720 |
1600-3000 |
80-500 |
20-80 |
|
64 |
1 |
63 |
6 |
0 |
7 |
19 |
2 |
|
4570 |
70 |
4600 |
440 |
510 |
1390 |
150 |
||
Імунологічні показники |
Результат |
Норма |
Імунологічні показники |
Результат |
Норма |
|||
(Од СІ) |
(Од СІ) |
|||||||
Т-лімф. |
% |
46 |
50 - 80 |
Ig G |
18,8 |
8,0-18,0 |
||
CD-3 |
Абс. число |
639 |
1000-2200 |
г\л |
||||
Т-хелп. |
% |
28 |
33-46 |
Ig M |
2,6 |
0,2-2,0 г\л |
||
CD-4 |
Абс. число |
389 |
309-1571 |
|||||
Т-супрес. |
% |
29 |
17-30 |
Ig A |
3,2 |
0,3-3,0 г\л |
||
CD-8 |
Абс. число |
305 |
282-999 |
|||||
ІРІ |
CD-4/CD-8 |
1,27 |
1,4-2,0 |
ЦІК |
60 |
30 - 50 Од. |
||
опт. щільн. |
||||||||
NK-клітини CD-16 |
% |
26 |
12 - 23 |
Поглинальна |
ФЧ |
89 |
60 - 80% |
|
Абс. число |
361 |
72-543 |
активність |
ФІ |
3,7 |
1,5 - 3,5 |
||
В-лімф. |
% |
23 |
17-31 |
НСТ-тест |
спон. |
11 |
до 10% |
|
CD-22 |
Абс. число |
319 |
109-532 |
Інд. |
12 |
- |
||
РБТЛ |
спон. |
15 |
до 10% |
рез. |
11 |
h16% |
||
інд. |
60 |
50-70% |
Комплемент |
СН-50 |
70 |
30 - 60 |
||
гем. Од/мл |