Основи мікробіології, вірусології та імунології - 2001

Частина IІ. Спеціальна мікробіологія

ВІРУСИ

ВІРУСИ ГЕПАТИТІВ

Вірусні гепатити — група захворювань, які характеризуються ураженням переважно клітин печінки та інтоксикацією. Ці захворювання спричинюють різні віруси. Одні з них є РНК-вірусами, інші — ДНК-вірусами, а деякі взагалі ще не класифіковані.

Збудниками гепатитів є віруси А, В, С., Е та D. За рівнем захворюваності та економічними втратами перше місце посідає вірусний гепатит А. За даними ВООЗ, понад 1 млрд осіб є носіями вірусу В. В Україні лише за 1998 р. зареєстровано близько 9000 хворих на гепатит В.

ВІРУС ГЕПАТИТУ А (РОДИНА ПІКОРНАВІРУСІВ, РІД ЕНТЕРОВІРУСІВ)

Вірус гепатиту A (HAV — hepatitis A virus, або ентеровірус 72) має сферичну форму. Діаметр вфіона — 27 нм, геном представлений одноланцюговою РНК. Єуперкапсиду не має, має лише капсид.

Культивується на лінії клітин нирок зелених мавпочок (культура 4647).

Резистентність. Відносно стійкий А° високих температур (під час кип'ятіння гине лише через 5 хв), низьких температур, чутливий до дезінфекційних розчинів (але може виживати в хлорованій воді). Кімнатну температуру витримує протягом кількох тижнів.

Шлях передачі фекально-оральний. Факторами передачі є вода, харчові продукти, предмети побуту.

Джерело інфекції — тільки інфікована людина.

Інкубаційний період триває від 15 до 50 днів.

Патогенез. Вірус дуже вірулентний, для зараження достатньо одного віріона. Вірус розмножується в епітеліальних клітинах слизової оболонки тонкої кишки і регіонарних лімфатичних вузлах. Наприкінці інкубаційного періоду проникає в кров, уражує клітини та ендотеліальні елементи печінки. Це призводить до порушення її бар'єрної та дезінтоксикаційної функцій, порушення всіх видів обміну. У тому числі й пігментного, що зумовлює розвиток жовтяниці. Але досить часто зустрічаються безжовтяничні безсимптомні форми хвороби.

Імунітет стійкий.

Профілактика. Специфічна — розробляються декілька типів вакцин: віріонні (з ослаблених або інактивованих вірусів), субвіріонні (з розщеплених віріонів), хімічні (з хімічно-синтезованих аналогів імуногенних епітопів), генно-інженерні (геном HAV інтегрований у геном вісповакцини). Імуноглобулін уводять тільки контактним. Неспецифічна — рання діагностика й ізоляція хворих, знезараження випорожнень.

Матеріал для дослідження: випорожнення та кров.

Методи лабораторної діагностики. Для виявлення антигену проводять імуноелектронну мікроскопію. Серологічний метод — виявлення антитіл у сироватці за допомогою ІФА. Найвищий титр спостерігається в перші 3—6 тиж захворювання. Цей метод надійний і специфічний.

ВІРУС ГЕПАТИТУ В (РОДИНА ГЕПАДНОВІРУСІВ)

Гепатит В — найнебезпечніша форма гепатитів, оскільки наслідком цього захворювання може бути рак печінки (вірус інтегрується в геном хазяїна). Частіше це трапляється в чоловіків (вірус має ген S, який проявляється за наявності стероїдних гормонів, яких у чоловіків більше).

Вірус гепатиту В (HBV — hepatitis В virus) відкрив у 1970 р. Д. Дейн. Його назвали часточками Дейна (мал. 32). Вважали, що це компоненти вірусу. Вірус віднесено до нової родини ДНК-вірусів — гепадновірусів (віруси цієї родини мають зворотну транскриптазу та реплікуються через проміжний ланцюг РНК). Віріон має сферичну форму і складну будову (мал. 34). Його діаметр складає 42 нм. Геном являє собою дволанцюгову кільцеву ДНК. Один ланцюг дефектний (коротший за інший). У ядрі клітини-хазяїна він добудовується. У серцевині віріона крім ДНК є фермент — вірусна ДНК-залежна полімераза. Нуклеокапсид вкритий суперкапсидом, з яким зв'язаний поверхневий, або розчинний, антиген HBsAg (мал. 33). Раніше його називали австралійським. Він може циркулювати в крові самостійно, не в складі віріона, що має діагностичне значення. З'являється в інкубаційний період і зникає через 6—8 тиж від початку захворювання. Описано його 4 субтипи та відповідно 4 субтипи вірусу гепатиту В. Існує перехресний імунітет. Окрім австралійського виявлено ще 3 антигени: 1) НВсАд — серцевинний, у кров не проникає; 2) НВеАд, що відокремлюється від серцевинного при виході вірусу з гепатоцитів і проникає в кров; 3) НВхАд, який, імовірно, зумовлює ракову трансформацію.

Мал. 32. Електронна мікрофотографія вірусу гепатиту В (частинки Дейна в сироватці крові)

Мал. 33. HBsAg у сироватці крові

Мал. 34. Будова вірусу гепатиту В: 1 — зовнішня оболонка з HBsAg; 2 — серцевинний НВсАg; 3 — ДНК (цільний ланцюг); 4 — ДНК (дефектний ланцюг); 5 — ДНК-полімераза

Резистентність надзвичайно висока. Стійкий до високих і низьких температур (гине через 30 хв кип'ятіння або під час автоклавування за температури 120 °С; у замороженому стані життєздатний упродовж кількох років). Чутливий до хлораміну, формаліну, фенолу, пероксиду водню.

Джерела інфекції — хворі та носії.

Шляхи передачі можуть бути різними. Найчастіше спостерігається контактний шлях передачі інфекції (під час переливання крові або препаратів з неї, через медичний інструментарій). Медпрацівників відносять до групи ризику. Можлива передача збудника під час статевого контакту та вертикальним шляхом від матері до плода.

Інкубаційний період триває 45—180 діб.

Патогенез. Вірус, потрапивши в кров, розноситься по організму та фіксується на гепатоцитах. Потім він інтегрується в геном гепатоцитів. Виникає продуктивна або інтегративна інфекція. Це пояснює різноманітність форм захворювання (гостра, підгостра та хронічна, персистенція віруса). Репродукція вірусу не супроводжується цитолізом. Руйнування гепатоцитів зумовлене імунними процесами.

Модифіковані вірусними білками гепатоцити індукують вироблення автоантитіл і появу Т-цитотоксичних лімфоцитів, які руйнують гепатоцити. Тому хронічний гепатит і цироз печінки можна розглядати як автоімунне захворювання, а гостру дистрофію печінки — як відторгнення гетеротрансплантату (клітинні автоімунні реакції реалізують Т-цитотоксичні лімфоцити та інші кілерні клітини). Жовтяниця — домінуючий, але необов'язковий симптом.

Імунітет тривалий і напружений.

Матеріал для дослідження — кров.

Методи лабораторної діагностики. Досліджують кров серологічним методом на наявність у сироватці HBs-антигену або самого вірусу (за допомогою реакції зворотної пасивної гемаглютинації — РЗПГА). Для виявлення антитіл використовують ІФА та РІА.

Специфічна профілактика. Активна профілактика — вакцинація згідно з календарем щеплень. Її обов'язково проводять на 1-му році життя, повний курс щеплення складається з трьох ін'єкцій. Європейська асоціація лікарів розробила для всіх країн Європи тактику боротьби з гепатитом В шляхом вакцинації осіб, яких відносять до груп підвищеного ризику (медпрацівників, наркоманів, повій, хворих на венеричні захворювання). Пасивна імунопрофілактика — уведення імуноглобуліну, який містить антитіла до HBV.

ВІРУС ГЕПАТИТУ D

Більш важка форма гепатиту виникає при одночасному ураженні вірусами гепатиту В і D. Суперкапсид вірусу D складається з поверхневого антигену вірусу гепатиту В (HBs-антигену), а геном являє собою одноланцюгову кільцеву РНК. Це єдиний вірус із кільцевою одноланцюговою РНК. Вірус D називають ще малим дефектним вірусом. Для його розмноження потрібний вірус гепатиту В. Вірус D є супутником вірусу гепатиту В. Тому епідеміологія і профілактика гепатиту D такі ж, як і гепатиту В.

Лабораторна діагностика — виявлення антитіл за допомогою ІФА або антигенів HDV.

ВІРУСИ ГЕПАТИТІВ Е І С

Вірус гепатиту Е (HEV) — це РНК-вірус. За властивостями нагадує вірус гепатиту А, але антигенної спорідненості немає. Цей вірус менш вірулентний.

Шлях передачі фекально-оральний, фактор передачі — вода. Вірус може фільтруватися крізь шари ґрунту та інфікувати воду.

Лабораторна діагностика. Виключають гепатити А, В і Є. Запропоновано тест-систему для виявлення антитіл до вірусу гепатиту Е.

Вірус гепатиту С (HCV) — це РНК-вірус. Ще не виділений у чистому вигляді. За властивостями близький до флавовірусів, тому віднесений до цієї родини.

Шлях передачі такий, як і при гепатиті В. Інкубаційний період коротший, перебіг затяжний, тривалий (із хронізацією). Також може призвести до раку печінки.

Лабораторна діагностика — ІФА.