Зоологія хордових - підручник - Й. В. Царик - 2013
Розділ 2. ПІДТИП ПОКРИВНИКИ, або ЛИЧИНКОХОРДОВІ, UNICATA, seu RQCHQRDATA
2.1. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ
2.1.3.Клас Апендикулярії Appendiculariae
Апендикулярії Appendiculariae - дуже дрібні прозорі вільноплаваючі тварини. На відміну від решти покривників, вони ніколи не утворюють колоній. Личинки апендикулярій не мають здатності до регресивного метаморфозу. Доросла апендикулярія загалом подібна до личинки асцидії. Довжина апендикулярії сягає 0,5-2,0 мм, зрідка - 7 мм. Однак хвіст може бути набагато довшим. До особливостей будови треба зачислити постійність клітинного складу органів тіла. Вся тварина поміщається в хатці, яка більша від тіла в 5-15 разів, а за об’ємом - у 300 разів. Тіло складається з тулуба і хвоста, повернутого на 90° донизу від тулуба (рис. 2.9). Упродовж усього хвоста тягнеться хорда, яка складається із 20 великих клітин. На передньому кінці тулуба є рот, який веде в об’ємну глотку.
Хатка апендикулярій, по суті, є тунікою. Як і у решти покривників, вона утворена виділеннями шкірного епітелію, однак містить не целюлозу, а хітин. За допомогою хвоста апендикулярія спричинює всередині хатки рух води, яка виходить через отвір (рис. 2.9, А, 5) і спонукає всю конструкцію рухатися. На боці будиночка, що повернутий у напрямку руху, згори є два затягнуті решіткою отвори. Решітка - це фільтр для часток розміром понад 20-40 мкм. Вода з поживою потрапляє всередину хатки до іншої решітки, від якої, відповідно, відходить лійкоподібний канал. За його дно апендикулярія тримається ротом. Навколозябрової порожнини в апендикулярій немає. Глотка з’єднана безпосередньо зі зовнішнім середовищем за допомогою двох зябрових щілин (стигм), які містяться на кінцях виростів. На черевному боці глотки є ендостиль, на спинному - довгастий спинний виріст. Кишечник нагадує підкову і складається зі стравохода, мішкуватого шлунка та задньої кишки, яка відкривається на черевному боці тіла анальним отвором. Апендикулярії живляться джгутиковими, корененіжками, бактеріями. Стінка хатки в одному місці має затягнутий тонкою плівкою отвір для втечі, яким тварина користується у момент небезпеки. Нову хатку відбудовує за кілька хвилин (інколи - менше ніж за хвилину).
Рис. 2.9. Будова апендикулярії: А - будова хатки; Б - будова тіла тварини
Кровоносна система апендикулярій має низку особливостей: у черевній частині тіла під шлунком є серце, яке має довгасту форму і тісно прилягає спинним боком до шлунка. Від серця до передньої частини тіла відходять черевна і спинна кровоносні судини. У передній частині глотки вони з’єднані. Наявна система лакун. Спинним і черевним боком хвоста також проходять кровоносні судини. Серце, як і в інших покривників, періодично (один раз у кілька хвилин) змінює напрямок скорочень. Частота скорочень досить велика - до 250 за 1 хв.
Спеціальних органів виділення в апендикулярій немає.
Апендикулярії - гермафродити. Чоловічі й жіночі гонади займають задню частину тулуба і мають порівняно великі розміри. Сперматозоїди виходять із сім’яників назовні через отвір на спинному боці тіла, а яйця - через розрив його стінок. Отже, після виходу яєць апендикулярії гинуть. Виняток - один вид Oikopleura dioica, який є роздільностатевим.
Нервова система апендикулярій складається з великого надглоткового мозкового ганглія, від якого відходить назад спинний нервовий стовбур, що досягає кінця хвоста. В основі хвоста нервовий стовбур утворює здуття - невеликий нервовий вузлик. Кілька таких вузликів є на стовбурі по всій довжині хвоста. До спинного боку ганглія тісно прилягає маленький орган - статоцист, а на спинному боці глотки є невелика ямка, яку вважають органом нюху. Інших органів чуття в апендикулярій немає.
Апендикулярії поширені майже у всіх морях і океанах. Трапляються переважно у верхніх шарах води, іноді їх знаходять на глибині 3 км. Під час бурхливого розвитку вони виїдають фітопланктон. Можуть бути конкурентами інших планктофагів- фільтраторів. Слугують кормом для багатьох видів риб.