Зоологія хордових - підручник - Й. В. Царик - 2013

Розділ 5. НАДКЛАС ЧОТИРИНОГІ (НАЗЕМНІ ХРЕБЕТНІ) TETRAPODA, seu QUADRIPEDA.

АНАМНІЇ (ANAMNIA) й АМНІОТИ (AMNIOTA)

5.4. КЛАС ССАВЦІ, або ЗВІРІ, MAMMALIA, seu THERIA

5.4.5. Значення ссавців для людини

Корисні ссавці численні й різноманітні. Серед давно приручених домашніх тварин вони становлять понад 60% (15 видів). До них слід додати хутрових звірів, яких розводять у клітках і які перебувають на ранній стадії доместикації (приблизно 20 видів), а також численних лабораторних тварин (щурі, миші, морські свинки і багато ін.). Розведення в неволі супроводжується появою нових порід цих тварин. Кількість порід псів сягає 200 і далі збільшується; у кролів відомо понад сотню порід; серед лабораторних тварин збільшується кількість генетично чистих ліній мишей і щурів. Триває одомашнення нових видів: лося як транспортної тварини, оле- ня-марала для отримання пантів; нових хутрових звірів і лабораторних тварин. Для поліпшення наявних і отримання нових порід використовують гібридизацію домашніх тварин із дикими видами.

Мисливсько-промислові тварини дають чималий прибуток у багатьох районах. Успішна охорона їхніх запасів і відновлення чисельності майже знищених хижацькою експлуатацією соболя, бобра, калана, котиків та інших тварин збільшує мисливські багатства України і суміжних держав; успішна акліматизація американських мишоподібних - ондатри і нутрії - також збільшила їх. Добування соболя, куниць, вивірки, песця, лисиці й інших хутрових звірів разом із розведенням найцінніших хутрових звірів у неволі забезпечують потреби в хутрі. Головними промисловими видами лісової зони є вивірка, соболь, куниця, горностай, лисиці та зайці. З огляду на збільшення чисельності цінних мустелових, вивірка поступилася їм першим місцем (за собівартістю здобутих шкурок). У тундровій зоні основне значення зберігають песець і заєць білий, у степах і пустелях - лисиці, зайці, дрібні мустелові, ховрахи; у долинах річок - ондатра, водяна полівка, видра, а на півдні - нутрія; у гірських районах важливе значення мають бабаки. Інші види (ведмеді, котові та ін.) становлять лише незначну частку здобутого хутра. Дикі ратичні - важливе джерело вирішення потреб у м’ясі та шкірі: північні олені в тундрі, лосі й олені в лісовій зоні, сайгак у степах і напівпустелях. Особливе місце посідає морський звіробійний промисел або на лежбищах (котики), куди звірі приходять розмножуватись, або з морських суден (китобійний і тюленячий промисли). У першому випадку переважає відлов молодих самців. Морський китобійний промисел регульований міжнародними угодами, які поки що не завжди гарантують збереження основного поголів’я тварин, тому чисельність їх помітно зменшується. Продуктами морського промислу слугуть не лише шкіра (хутро) тварин, а й їхній жир та інші цінні продукти (наприклад, спермацет кашалотів).

До переліку шкідливих тварин належать псоподібні, що нападають на домашніх тварин і людину, шкідники лісу та сільськогосподарських рослин, носії та поширювачі захворювань людини і домашніх тварин. Напади великих псоподібних (тигр, лев, леопард, вовки, гієни, ведмеді та ін.) на людину досить рідкісні, звичайно це роблять особини, що втратили здатність добувати природну здобич. Тварин-людоїдів, безумовно, потрібно вилучати з природи. Напад вовків на людину майже завжди пов’язаний із захворюванням цих хижаків на сказ. Необхідно обмежувати чисельність вовків та інших псоподібних у місцях, де ті нападають на сільськогосподарських тварин, однак не варто перебільшувати їхньої шкідливості. Нерідко до таких нападів вовків спонукає зменшення чисельності копитних - їхнього природного корму. Різке зменшення чисельності великих псоподібних змушує вживати заходи щодо їхньої охорони: заборонено відстрілювати білого ведмедя, тигра, снігового барса.

Посівам, насадженням і пасовиськам зазвичай шкодять мишоподібні та зайцеподібні. Їхню шкідливість збільшує і те, що багато мишей і полівок здатні до масових розмножень. Садам шкоду завдають соні та миші. Переважно їх винищують отрутохімікатами, що дає змогу зменшити їхню кількість, однак це нерідко призводить до отруєння навколишнього середовища і не усуває небезпеки повторних масових розмножень.

Багато ссавців є носіями та поширювачами небезпечних захворювань людини і домашніх тварин, також на ссавцях живляться переносники цих захворювань: кліщі, блохи, воші, москіти. Бабаки, ховрахи, піщанки, деякі полівки, миші й інші мишоподібні (усього близько 200 видів) є носіями та поширювачами небезпечного мікроба, що спричиняє чуму. Водяні щурі (усього понад 60 видів) поширюють туляремію. Вірусні інфекції, особливо енцефаліти, що їх передають кліщі, пов’язані з дрібними (личинково-німфальні фази кліщів) і великими - хижими, копитними (дорослі кліщі) ссавцями. Близьке коло носіїв мають геморагічна лихоманка, кліщовий сипний і зворотний тиф. Пустельні мишоподібні є переносниками шкірного лейшманіозу, а псові - вісцерального лейшманіозу. Без участі переносників ссавці зберігають і передають інфекцію сказу (псоподібні, деякі кажани), еризипелоїду, лептоспірозів і листеріозу (полівки, щурі, миші, мідицеподібні, псоподібні й копитні). Багато з цих інфекцій мають природні вогнища, тобто постійно існують у природі. Людина може захворіти, контактуючи з хворою або зараженою переносником (блохою, кліщем тощо) твариною.