ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995

ПІДЦАРСТВО НАЙПРОСТІШІ, АБО ОДНОКЛІТИННІ (PROTOZOA)

ТИП САРКОМАСТИГОФОРИ (SARCOMASTIGOPHORA)

ПІДТИП Саркодові (Sarcodina)

НАДКЛАС ПРОМЕНЕНІЖКИ (ACTINOPODA)

Більшість промененіжок — мешканці морів, переважно планктонні форми; є також прісноводні та паразитичні види. Характерною рисою актинопод є наявність нерозгалужених пружних псевдоподій — аксоподій, що мають всередині опорну структуру — аксонему, яка складається з пучків мікротрубочок. Аксоподії розташовані радіально й сприяють переміщенню планктонних організмів у товщі води. Крім того, вони використовуються для вловлювання здобичі. Більшість видів має мінеральний скелет, що виконує не лише захисну, а й опорно-рухову функцію.

До промененіжок належать чотири класи. Три з них, незважаючи на істотні відміни в ультраструктурі тіла та скелета й циклах розвитку, об'єднуються під спільною назвою «радіолярії», або променяки (класи Acantharea, Polycystinea, Phaeodarea). Четвертий клас Сонцевики (Неliozoea) має свої особливості організації й розглядатиметься окремо.

Радіолярії — морські теплолюбні планктонні тварини розміром від 40—50 мкм до 1 мм; іноді трапляються крупніші види. Відомо близько 8 тис. видів радіолярій. У опріснених морях України радіолярії не трапляються.

Найхарактерніша особливість радіолярій — наявність внутрішньоклітинної оболонки з органічної речовини — центральної капсули, що оточує внутрішню частину багатої на органели цитоплазми з одним або кількома ядрами та відокремлює її від позакапсулярної цитоплазми. Ця капсула має один великий та багато маленьких отворів, через які сполучаються ці два шари ендоплазми. Позакапсулярна цитоплазма має пінисту структуру, містить слиз і краплі жиру, що зменшує питому масу цих тварин (рис. 24). У деяких видів, що трапляються на невеликих глибинах, у центральній капсулі мешкають симбіотичні рослинні джгутикові (зоохлорели та зооксантели).

У одноядерних форм хромосомні комплекти багаторазово подвоюються, за рахунок чого плоїдність становить 1000 п.

Крім аксоподій, радіолярії мають також філоподії, які, переплітаючись, утворюють ловильну сітку. Прилипла до них їжа (одноклітинні водорості, найпростіші) рухається з течією цитоплазми вздовж аксоподій та філоподій всередину позакапсулярної цитоплазми, де перетравлюється в травних вакуолях.

Рис. 24. Схема будови частини тіла радіолярії:

1 — центральна капсула; 2 — ядро; 3-шар щільної цитоплазми навколо пентоальної капсули; 4 — основа псевдоподій; 5 — пінистий шар цитоплазми; 7 — аксоподії; 8 — філоподії

Більшість радіолярій має складно збудований мінеральний скелет, що у представників класу Acantharea складається з сульфату стронцію, у інших — із двоокису кремнію. Часто скелет утворює гарні, геометричне правильні форми. У ньому можуть сполучатися окремі голки (спікули) в ажурні кульки, що вкладені одна в одну, рівні примхливої форми утвори, що нагадують дзвіночки, парасольки, капелюху, корони тощо (рис. 25).

Розмноження радіолярій вивчене ще недостатньо, оскільки в лабораторних умовах їх утримувати не вдається. Відомо, що в них мають місце нестатеве розмноження та статевий процес у формах ізо- та анізогамії. У деяких великих за розмірами видів, що мають скелет, побудований з окремих голок, нестатеве розмноження відбувається шляхом поділу навпіл. У видів із складним монолітним скелетом такий спосіб розмноження неможливий, їх тіло розпадається на велику кількість так званих бродяжок, кожна з яких започатковує розвиток нової особини з центральною капсулою, скелетом та іншими органелами. Типові представники — Acanthometra, Calocyclus monumentum, Challengeron, Castanidium variabile.

Рис. 25. Радіолярії:

а — Acanthometra др. (клас Acantharea); б — Calocyclus monumentum (Роlycistinea);

в — Challengeron sp.; г—Castanidium variabile (Phaeodarea)

Більшість радіолярій поодинокі, але деякі види, наприклад Collozoum, утворюють кулясті або видовжені колонії, в яких у загальній позакапсулярній цитоплазмі міститься багато центральних капсул. Такі колонії утворюються з однієї первинної особини шляхом поділу ядер і центральної капсули. Позакапсулярна цитоплазма в цей час росте, але в поділі участі не бере. Колонії можуть досягати значних розмірів — 1,5—2,0 см.

Кремнеземові скелети радіолярій опускаються на дно,- де утворюють поклади осадових порід — радіоляритів. Це крем'янисті глини, кремінні сланці, трепел, яшми, опали, халцедони. Острів Барбадос у Карибському морі, палеозойські поклади кавказької яшми, крем'янисті відклади Далекого Сходу тощо складаються переважно з трепелу. З нього виготовляють шліфувальні пасти та наждачний-папір. Яшми, опали, халцедони використовують у ювелірній справі й для оздоблення споруд тощо. Поряд з форамініферами радіолярії в геології мають значення керівних копалин. Скелет акантарій, що складається з сірчанокислого стронцію, після загибелі організму легко розчиняється в морській воді, тому їх викопні рештки невідомі.