ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 2 - Г.Й. Щербак - 1996
ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ (ANNELIDA)
КЛАС БАГАТОЩЕТИНКОВІ (POLYCHAETA)
ПІДКЛАС СИДЯЧІ (SEDENTARIA)
Представники цього підкласу живуть у морському ґрунті та на різних підводних предметах. Вони утворюють, як правило, за рахунок виділення шкірних залоз, тимчасові або постійні захисні трубки з органічної речовини, часто просякнуті вуглекислим кальцієм.
Головна лопать звичайно слабко розвинена або зовсім редукована; її придатки перетворюються на головні щупальця або зябра, які виставляються з трубки, але можуть швидко в неї втягуватись. Тіло здебільшого гетерономне: складається з двох-трьох відділів, сегменти яких істотно різняться між собою; нефридії є лише в частині сегментів. Відомі риючі та сидячі форми.
До підкласу Sedentaria належать чотири ряди: Drilomorpha, Spiomorpha, Terebellomorpha та Serpulimorpha. Серед них виділяють дві екологічні групи: риючі форми, які живляться переважно органічними речовинами ґрунту, й форми, що живуть у трубках і живляться дрібними частинками, що уловлюються з води їхнім щупальцевим апаратом.
До першої групи належать представники ряду Drilomorpha, наприклад піскожили; другу групу становлять переважно представники інших трьох рядів. Серед риючих форм найбільш відомі піскожили —великі (завдовжки до 30 см) черви. Так, Аrеnісоlа marina (рис. 15, я) живе на піщаній літоралі (прибережній частині дна, яка звільняється під час відпливу) у Білому та Баренцовому морях, A. branchialis — на піщаних мілинах у Чорному морі. Тіло піскожила поділене на три частини, що різко відрізняються одна від одної: передню (шість сегментів) із невеликими параподіями, але без зябер, середню (13 сегментів) із параподіями, що несуть зябра, й задню, до складу якої входить різна (у різних особин) кількість сегментів, без будь-яких придатків. Це яскравий приклад гетерономної сегментації. Целом у піскожилів має поперечні перетинки (септи) лише в передній частині, в інших целом суцільний. Це зумовлює перистальтичні рухи тіла черва: целомічна рідина за допомогою м'язів весь час перегачується ззаду наперед, що супроводжується послідовним розширенням та звуженням сегментів. Таким чином черв убуравлюється в ґрунт і розширює стінки нірки. Черв заковтує пісок із детритом і дрібними організмами, якими живиться, вивертаючи та втягуючи букальний відділ. Пісок з неперетравленими рештками викидається на протилежному кінці нірки. Піскожил утворює в піску U-подібну трубку, стінки якої скріплені виділеннями шкірних залоз. Біля заднього кінця сформованої нірки завжди накидана купка піску, що його викидає піскожил, на передньому утворюється воронка, куди втягується пісок із різними органічними включеннями. Перистальтичні рухи черва спричиняють безперервну течію води через нірку, що сприяє вентиляції зябер. Як правило, піскожили живуть колоніями, що займають значні території.
Більшість видів Sedentaria утворює трубки, які прикріплюються до кам'яного дна, скель, черепашок молюсків, панцирів крабів, трубок інших поліхет, водоростей. У багатьох видів до органічної рогоподібної речовини, яку виділяють шкірні залози, приклеюються сторонні частинки: піщинки, уламки черепашок молюсків тощо, що підвищує міцність трубки; у деяких форм органічна основа трубки просякнута вуглекислим кальцієм.
Для поліхет, що живуть у трубках, характерна наявність на передньому кінці тіла, який висовується з трубки, численних придатків: ловильних, дихальних, захисних. Це найчастіше видозмінені пальпи, іноді вусики першого сегмента. Частина тіла, що розташована в трубці, поділяється на два відділи: передній — більш мускулястий, укритий залозистими щитами, які беруть участь у побудові трубки, має більш-менш розвинеш параподії; та задній — із редукованими гараподіями, який виконує в основному статеву функцію.
У різних рядах і родинах спеціалізація головних придатків і поділ сегментів тіла на відділи різні. У представників ряду Terebellomorpha на простоміумі містяться численні (іноді понад 100) довгі ниткоподібні щупальця, що призначені для збирання їжі (рис. 15, в). Висовуючися з трубки, вони стеляться в усі боки по поверхні ґрунту. Черевна сторона щупальця має поздовжній миготливий рівчачок, по якому харчові частинки підганяються до рота. Друга група придатків — це ниткоподібні, але коротші, ніж щупальця, зябра, що лежать на параподіях передніх сегментів. Serpulimorpha теж мають добре розвинені головні придатки — «зябра», але іншої будови. Це пара лопатей, від переднього краю яких відходять численні пірчасті щупальця, вкриті миготливим епітелієм (рис. 15, г, д). Головні зябра, рухаючись, женуть воду разом із дрібними організмами до ротового отвору черва.
Рис. 15. Сидячі поліхети:
а - загальний вигляд піскожила АІеnісоlа marina; б - сегментів середньої частини його тіла; в - в органічній трубці, інкрустованій дрібними камінцями; г, д - відповідно Serpula та Sptrorbis у вапнякових трубках; 1 - хвостовий відділ; 2-зябра; 3 - нотоподія; 4 -передні сегменти; 5 - перистомій; 6 -гаростомій; 7- сукальний відділ; 8-глотка; 9 - невроподії; 10 - анус; 11 - щупальця; 12 - кришечка
Трубки сидячих поліхет часто вкривають усе дно на невеликих глибинах. Нерідко вони зростаються між собою, утворюючи масивні глиби. Наприклад, трубки Sabellaria alveolata суцільною ковдрою вкривають прибережні скелі біля берегів Південної Англії, утворюючи поселення, схожі на коралові рифи. Інші види, наприклад із родини Serpulidae, утворюють міцні зростання вапнякових трубок кількох сотень особин. Трапляються ці черви серед коралових рифів або прикріплюються до черепашок молюсків. Багато видів серпулід обліплюють днища суден і підводні споруди, приростаючи до них. Це одні з найкрасивіших поліхет, їхні щупальця забарвлені в різні дуже яскраві кольори.
У морях на бурих та червоних водоростях часто знаходять спіральні вапнякові трубки, в яких живуть невеликі (до 10 мм) види роду Spirorbis (рис. 15, д). Пальпи в них трансформувалися у розгалужені головні зябра, призначені як для дихання, так і для фільтрації води та захоплення поживних частинок; із пальп утворюється також спеціальна кришечка.
У разі небезпеки черв утягує зябра в трубку й закриває її отвір кришечкою.
Представники родини Sabellidae живуть у трубках на дні, їхні головні зябра дуже розгалужені й теж забарвлені в різні яскраві кольори. Вони живляться не тільки живими організмами, а й трупами дрібних планктонних тварин, які весь час осідають на дно. Види одного з родів Manayunkia населяють гирла річок, що впадають в Азовське та Каспійське моря. Поліхети Hypania invalida та Hyponicola kowalewskn утворюють масові поселення в бентосі Дніпра, Дунаю та Південного Бугу. Щільність поселення Н.kowalewskiiв гирлі Дніпра досягає 2,5 тис. особин на 1 м2.
Викопні трубки сидячих поліхет, а також їхні щелепи і щетинки добре зберігаються у викопному стані; відомі також добре збережені відбитки тіла цих тварин. Достовірні знахідки трубочок Sedentaria відомі з кембрійських відкладів. У крейдяний період сформувалися серпуліти — вапнякові породи, які цілком складаються з трубочок сидячих поліхет і утворюють шари завтовшки до 50 см.