ЗООЛОГІЯ з основами екології - Г.В. Ковальчук - 2003

ВСТУП

Зоологія як наука

Зоологія (гр. zооn — «тварина», logos - «вчення, знання») - наука, яка вивчає будову й життєдіяльність тварин, їх історичний та індивідуальний розвиток, класифікацію, взаємозв’язок із середовищем, закономірності поширення тварин та їх угруповань по Землі, роль у біосфері та значення для людини.

Об’єктом вивчення зоології є як окремі тварини, так і тваринний світ у цілому.

Тварина - одна з форм існування живої матерії на Землі. Тварина є цілісною біологічною системою, здатною до росту, розмноження і саморегулювання. Тварини - гетеротрофні (гр. heteros - «інший», trophe - «живлення») організми, які характеризуються здатністю використовувати лише готові органічні сполуки і не можуть синтезувати їх із неорганічної речовини. Більшості тварин властива підвищена активність, здатність до пересування в просторі.

Серед інших еукаріот (гр. еu - «добре, повністю» і karyon - «ядро») - організмів, клітини яких містять оформлені ядра, — тварини відрізняються відсутністю твердих целюлозних клітинних оболонок (крім нижчих хордових, які їх мають).

На даному етапі розвитку зоологія являє собою систему наук, кожна з яких вивчає тварин під певним кутом зору, має свої завдання і методи.

Предметом дослідження сучасної систематики тварин (гр. systematicos - «упорядкований») є природна система тваринних організмів, створена на основі їх комплексного всебічного вивчення. Вона розробляє класифікацію тварин, тобто розподіл тваринного світу на певні споріднені групи.

Зоогеографія - (гр. zооn - «тварина», geographia - «земле- опис») досліджує поширення тварин по Землі і виявляє історичні закономірності формування фауни в різних районах.

Палеозоологія (гр. palaios - «давній», zооn - «тварина», logos - «вчення») вивчає тваринний світ минулих часів. Вона тісно пов’язана з філогенією (гр. phylon - «рід, плем’я» і genesis — «походження») - наукою про походження й еволюцію тваринного світу в цілому та окремих груп тварин.

Етологія (гр. ethos - «звичай») вивчає загальнобіологічні основи й закономірності поведінки тварин.

Вивченню тих чи інших груп тварин присвячені відповідні наукові галузі: теріологія (гр. therion - «звір») вивчає ссавців, орнітологія (гр. ornithos - «птах») - птахів, герпетологія (гр. herpeton - «плазун») - плазунів і земноводних, іхтіологія (гр. ichthys - «риба») - риб, ентомологія (гр. еntоmа - «комаха») - комах, гельмінтологія (гр. helminthos — «черв’як») - паразитичних червів і т.д.

Зоологія широко використовує і розвиває дані деяких загальнобіологічних наук: анатомії, гістології, цитології, фізіології, ембріології, генетики та ін.

На основі взаємопроникнення наук створюються нові напрями. Так, у 60-ті роки нашого століття виникла біоніка (від біологія та електроніка) - наука, що вивчає принципи будови і функціонування живих систем з метою створення машин, приладів та інших механізмів. Особливу увагу біоніка приділяє дослідженню принципів орієнтації і навігації тварин, будови органів руху, аналізаторів, систем, що передають інформацію, особливості нервової діяльності тощо.

Результати досліджень із зоології знаходять практичне застосування в багатьох галузях господарської діяльності, зокрема, у тваринництві, захисті рослин, мисливстві, хутровому звірівництві, рибництві, бджільництві, охороні здоров’я, комунальному господарстві, геологорозвідувальній справі, техніці, космонавтиці. Успіхи зоології створили основу для ліквідації масових шкідників сільського господарства (сарани, бурякового довгоносика, мишоподібних гризунів), нейтралізації і припинення поширення таких хвороб, як чума, висипний тиф, туляремія та ін.

Екологія тварин (гр. oikos - «оселя, середовище») - наука про закономірності взаємозв’язку тварин і їх системних угруповань із навколишнім середовищем. Об’єктами екологічного вивчення є окремі види, популяції видів і природні угруповання організмів. Відповідно до цього розрізняють екологію видів (або аутекологію), екологію популяцій (демекологію) й екологію біоценозів (синекологію, або біогеоценологію).

Екологія тварин - складова частина біоекології, яка вивчає взаємозв’язки організмів та їх системних угруповань з навколишнім середовищем. Одночасно вона - класична галузь зоології. Елементи екологічних знань трапляються в працях багатьох учених, починаючи з давньогрецьких мислителів, хоча термін «екологія» ввів німецький зоолог Е. Геккель лише в 1866 р. Основи ж екології тварин як науки було закладено в середині

XIX ст. російськими вченими К.Ф. Рульє (1814-1858) та М.О. Сєверцовим (1827-1885). Швидкого розвитку екологія тварин набула в другій половині XIX та у XX ст. Особливо великий внесок у її розвиток здійснив Д.М. Кашкаров.

У галузі екологічної паразитології працювали В.О. Догель, В.М. Беклемішев, Є.Н. Павловський; екологічної ентомології Г.Я. Бей-Бієнко, Г.О. Вікторов, О.С. Мончадський, В.П. Васильєв. Екологію водних тварин досліджували С.О. Зернов, Л.О. Зенкевич, ґрунтових - М.С. Гіляров. У галузі екології хребетних значних успіхів досягли С.І. Огньов, Б.С. Виноградов, В.Є. Соколов, C.П. Наумов; у популяційній екології - С.С. Шварц та ін. О.П. Маркевич очолив школу українських паразитологів-екологів, В.В. Станчинський - біоценолог і орнітолог, активний діяч заповідної справи й охорони природи, першим прийшов до ідеї створення біосферних заповідників і проведення в них моніторингу.

Величезний вплив на розвиток екологічних досліджень справило вчення академіка, першого Президента АН УРСР В.І. Вернадського про біосферу та ноосферу. Основи цього вчення викладені В.І. Вернадським у 1926 р. в книзі «Біосфера». Він розглядав біосферу як царину життя, що включає поряд з організмами і середовище їх існування. Центральною ланкою концепції В.І. Вернадського про біосферу є уявлення про живу речовину як сукупність усіх живих організмів, що існують на даний момент. Він зазначав, що живі організми є величезною геологічною силою, функцією біосфери і найтісніше матеріально та енергетично з нею пов’язані. Особливо актуальним вчення Вернадського стало в 50-60-ті роки минулого століття у зв’язку із загрозою глобальних зрушень у біосфері, спричинених діяльністю людини.

Екологічні дослідження мають велике значення для розробки питань еволюційної теорії, розуміння матеріалістичного вчення про розвиток організмів. Вони знаходять застосування і при розв’язанні практичних завдань (боротьба зі шкідниками, охорона природи, планування культурних ландшафтів, у рибному, лісовому і мисливському господарствах, медицині, ветеринарії та ін.).

Екологічні знання необхідні кожній людині і насамперед учителю, бо екологічна освіта й виховання школярів усіх вікових груп - одне з найактуальніших завдань сьогодення. Лише екологічно грамотний член суспільства зможе правильно поводитись у природі, організовувати природоохоронні заходи, спрямовані на оптимізацію взаємовідносин людини з природою, на її збереження.