ЗООЛОГІЯ з основами екології - Г.В. Ковальчук - 2003

Частина II. ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ – METAZOA

ТИП ΧΟΡΔΟΒΙ - CHORDATA

ПІДТИП ХРЕБЕТНІ, АБО ЧЕРЕПНІ, - VERTEBRATA

КЛАС ССАВЦІ, АБО ЗВІРІ, - MAMMALIA

Будова і життєві функції

Форма тіла і зовнішній вигляд ссавців різноманітні. Здебільшого тулуб видовжений; добре виражена шия, що забезпечує рухомість голови; відособлений хвіст; наявні 2 пари п’ятипалих кінцівок. Від основного типу сильно відхилилися рукокрилі, які пристосувалися до польоту, та китоподібні, що ведуть водний спосіб життя і набули рибоподібної форми. Ссавці досить різноманітні за розмірами. Найменший серед них - карликова > білозубка - Suncus etruscus (довжина тіла - 3,8 см і маса - 1,5 г), найбільший - синій кит (Balaenoptera musculus) (довжина - 33 м, маса - 150 т). У фауні України найбільший звір - зубр (висота - 2-3 м, довжина тіла - 3,5 м, маса - до 1 т), найменший - бурозубка мала - Sorex minutes (довжина тіла - 4-6 см, маса - 3-5 г).

Шкіра ссавців міцна й еластична (рис. 245). Вона складається з двох шарів: епідермісу і коріуму, або власне шкіри. Епідерміс багатошаровий; його зовнішній шар роговіє й виконує захисну функцію. До коріуму входить волокниста сполучна тканина, що надає шкірі міцності. У нижньому шарі коріуму відкладається жир, що є енергетичним резервом. Епідерміс утворює численні і функціонально різноманітні похідні (волосяний покрив, кігті, нігті, копита та ін.), що складаються з рогоподібної речовини. Волосяний покрив - характерна ознака класу Ссавці. Його відсутність у деяких видів - вторинне явище. Волосяний покрив відіграє важливу роль у терморегуляції, зменшує випаровування вологи з поверхні тіла, пом’якшує механічні впливи, зумовлює забарвлення тварин. Волосина складається зі стовбура та кореня, що міститься в шкірі (у волосяній сумці). Центральна частина стовбура - серцевина - являє собою пористу тканину, між клітинами якої міститься повітря; саме завдяки їй волосся має низьку теплопровідність. Зовні від серцевини лежить корковий шар, а зверху волосина вкрита тонкою шкіркою - кутикулою, що захищає волосся від механічних і хімічних впливів. Корінь волосини має розширення - цибулину, за рахунок розмноження клітин якої відбувається ріст волосини (сюди підходять кровоносні судини). До зовнішнього шару волосяної сумки (волосяного мішка) прикріплюються м'язові волокна, скорочення яких обумовлює рух волосся і «наїжачення» ссавця. У волосяний мішок відкриваються протоки сальних залоз, секрет яких змащує волосся. Здебільшого вершини волосся спрямовані в один бік, утворюючи ворс. У переважної більшості звірів волосся густе й утворює хутро, що складається з довгого і товстого волосся - ості та короткого і м’якого ~ пуху. У небагатьох ссавців хутро представлене або остю (літнє хутро оленів, кабанів), або пухом (кроти, сліпаки). Деякі ссавці (дельфіни, кити) втратили волосяний покрив; в інших (моржів) він сильно редукувався. Щетина свиней та голки їжаків, дикобразів, єхидни - видозмінене остьове волосся. Звірам властиве періодичне линяння, під час якого старий волосяний покрив замінюється новим. Забарвлення хутра зумовлюється в основному наявністю пігментів (зернистих - чорних та рідких - жовтих).

Рис. 245. Шкіра ссавця (у розрізі):

1 - роговий шар епідермісу; 2 - мальпігієвий шар епідермісу; 3 — власне шкіра (кутис); 4 - волосина; 5 - потова залоза; 6 - протока потової залози; 7 - сальна залоза; 8 - кровоносні судини; 9 - нерви шкіри; 10 - жирові скупчення; 11 - волосяна цибулина.

Пальці ссавців закінчуються роговими утворами - кігтями, нігтями, копитами, які захищають фаланги пальців від пошкоджень і є знаряддям нападу, захисту, риття та ін. У деяких розвиваються роги.

До шкірних залоз ссавців належать потові, сальні, молочні й пахучі. Потові залози, що виділяють на поверхню шкіри піт, мають певне значення у терморегуляції та обміні речовин. Секрет сальних залоз змащує волосся, завдяки чому воно стає еластичним і не намокає. Пахучі залози виділяють речовини, що служать для захисту, мічення території (рис. 246), сигналізації між особинами одного виду та ін. Молочні залози - видозмінені потові. У всіх ссавців, за винятком однопрохідних, молочні залози мають соски (від 2 до 24). їх секрет - молоко - містить білок, цукор, жир, мінеральні солі і служить для вигодовування малят.

Рис. 246. Зубр, який маркує дерево

Скелет ссавців характеризується слабким розвитком хряща (зберігається лише в місцях, що потребують великої гнучкості) та зменшенням, порівняно з рептиліями, кількості кісткових елементів. У них менше покривних кісток шкірного походження, більше - заміщаючих, що утворилися з первинного хряща (рис. 30). Череп ссавців з’єднується з хребтом двома потиличними відростками. Він характеризується відносно великою черепною коробкою, що пов’язано з великими розмірами головного мозку. Шви між окремими кістками зростаються не відразу після народження, а через певний час, що забезпечує можливість збільшення об’єму головного мозку в процесі росту тварини. У черепі ссавців розвинене вторинне кісткове піднебіння, наявне лише у деяких плазунів. Нижня щелепа утворена лише однією парною кісткою - зубною, що приєднується безпосередньо, без будь-якого підвіска, до виличних відростків лускатих кісток, розташованих по боках черепної коробки. Це явище носить назву аутостилії. Усі кістки, характерні для черепа ссавців, зображені на рис. 247.

Рис. 247. Череп кролика.

Вигляд: А - збоку, Б - зверху, Б - знизу, Г - поздовжній розріз: 1 - потилична кістка; 2 - потиличний отвір; 3 - потиличний виросток;

4 - основна клиновидна кістка; 5 - передньоклиновидна кістка; 6 - крило-клиновидна кістка; 7 - око-клиновидна кістка; 8 - кам’яниста кістка; 9 - ґратчаста кістка; 10 - нюхові раковини; 11 - носова раковина; 12 - щелепні раковини; 13 - тім’яна кістка; 14 - лобна кістка; 15 - носова кістка; 16 - слізна кістка; 17 - лускоподібна кістка; 18 - скуловий відросток лускоподібної кістки; 19 - скулова кістка;

20 - барабанна кістка; 21 - міжщелепна кістка; 22 - верхньощелепна кістка; 23 - скуловий відросток верхньощелепної кістки;

24 - піднебінний відросток тієї ж кістки; 25 - леміш; 26 - піднебінна кістка; 27 - хоани; 28 - криловидна кістка.

Хребет ссавців поділяють на відділи: шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий. У шийному відділі хребта завжди 7 хребців. Виняток: у ламантина і двопалого лінивця - 6, у трипалого - 8-10. Грудний відділ, в якому 12-15 хребців, разом із ребрами та грудиною утворює міцну грудну клітку. Масивні хребці поперекового відділу (від 2 до 9) з’єднані між собою рухомо, тому в цьому відділі тулуб може згинатися й розгинатися. Хребці крижового відділу (у кількості 3-4) зростаються між собою, що забезпечує міцну основу для прикріплення кісток тазу. Хребці платицельні, тобто мають плоскі зчленівні поверхні.

Плечовий пояс складається здебільшого з двох пар кісток - лопаток і ключиць (воронячі кістки рудиментарні), тазовий - із трьох: сідничних, лобкових і клубових. Скелет кінцівок (рис. 248) має типову для наземних тварин будову, але кількість пальців варіює від п’яти до одного. Скорочення кількості пальців спостерігається у ссавців, що швидко бігають, наприклад, у копитних.

Рис. 248. Скелет кролика:

1 - шийні хребці; 2 - грудні хребці; 3 - поперекові хребці; 4 - крижі; 5 - хвостові хребці; 6 - кістки таза; 7 - стегно; 8 - гомілка;

9 - передплесно; 10 - плесно; 11 - ліктьова кістка; 12 - променева кістка; 13 - зап’ясток; 14 - п’ясток; 15 - плече; 16 - ребра;

17 - грудина; 18 - лопатка.

М’язова система ссавців досить складна. Скелетні м’язи утворені посмугованою (поперечносмугастою) м’язовою тканиною, до складу внутрішніх органів входять гладенькі м’язи. Є властива лише ссавцям м’язова перегородка - діафрагма, що відділяє грудну порожнину від черевної. Добре розвинена підшкірна мускулатура, а також жувальні м'язи, що приводять у рух щелепи. Добре розвинені мязи тулуба: довгий мускул шиї, косі і прямі мускули голови, довгий мускул спини, прямий - черева, міжреберні м’язи. Сильно розвинені м'язи поясів та їх кінцівок: мускули грудного відділу, сідничні, великий поперековий, триголовий мускул плеча, двоголовий — стегна та ін. У м’язах ссавців міститься міоглобін, що забезпечує резерв кисню (максимальна його кількість у серцевому та скелетних м’язах).

Нервова система ссавців (рис. 249), порівняно з іншими хребетними, найбільш досконала. Головний мозок великих розмірів. По масі у 3-15 разів більший від спинного (у рептилій маса їх приблизно однакова). Особливо добре розвинені півкулі переднього мозку, які вкриті сірою мозковою речовиною - корою. У ній зосереджені центри, що сприймають зорові, слухові, дотикові, нюхові подразнення, а також рухові та асоціативні центри. Збільшенню поверхні кори сприяє наявність у більшості ссавців борозен, найбільшими серед яких є сільвієва, що відділяє вискову частину від лобної, та раландова, яка відокремлює лобну долю від потиличної. Лише у деяких звірів поверхня півкуль гладенька. Кора півкуль головного мозку є центром вищої нервової діяльності, що координує роботу інших відділів мозку. У півкулях є порожнини - лівий і правий шлуночки, з’єднані між собою та з третім шлуночком, що лежить у проміжному мозку. Останній - невеликий за розмірами; зверху він прикритий півкулями переднього мозку. Основну частину проміжного мозку становлять зорові бугри, через які проходить зоровий тракт, де й відбувається первинна обробка зорової інформації. Тут розташовані також епіфіз (рудимент тім’яного ока рептилій), воронка, яка є дном третього шлуночка, та гіпофіз ~ важлива залоза внутрішньої секреції. Гормони гіпофіза впливають на сезонну перебудову метаболізму (обміну речовин) та регулюють періодичні явища у житті звірів (линяння, сплячка, розмноження, міграції). Невеликий середній мозок розділений двома перпендикулярними борознами на чотири бугри: передні сприймають світлові, задні - слухові подразнення, що передаються у відповідні долі півкуль переднього мозку. Мозочок порівняно великий; він складається із середньої частки - черв'ячка та двох бокових - півкуль мозочку, які теж мають борозни. Основна функція мозочку - координація рухів і підтримання м’язового тонусу. У довгастому мозку розміщені центри дихання, роботи серця, травлення та ін. У ньому є також четвертий шлуночок, що утворює ромбовидну ямку і переходить далі в канал спинного мозку. Від головного мозку відходять 12 пар головних нервів. Спинний мозок ссавців потовщений; у ньому, порівняно із спинним мозком інших хребетних, значно збільшилася кількість нервових клітин і провідних шляхів.

Рис. 249. Головний мозок кролика:

а - вигляд зверху; б - вигляд знизу; в - вигляд збоку; г - поздовжній розріз: 1 - великі півкулі; 2 - нюхові долі; 3 - зоровий нерв; 4 - епіфіз;

5 - середній мозок; 6 - мозочок; 7 - довгастий мозок; 8 - гіпофіз; 9 - вароліїв міст; 10 - мозкова воронка; 11 - мозолисте тіло.

З органів чуттів у ссавців добре розвинені нюховий, слуховий, зоровий, смаковий аналізатори. За допомогою нюху звірі орієнтуються у просторі, відшукують їжу, впізнають особин протилежної статі та ін. Орган нюху характеризується збільшенням об’єму нюхової капсули та її ускладненням внаслідок утворення системи нюхових раковин. Орган слуху ссавців (рис. 250) складається із трьох відділів; внутрішнього, середнього й зовнішнього вуха. Зовнішнє вухо утворене зовнішнім слуховим проходом та вушною раковиною, яка вловлює, відбирає і підсилює біологічно важливі для виду звуки, ослабляючи сторонні шуми. У середньому вусі є 3 слухові кісточки: молоточок, коваделко і стремено, які передають звукові коливання від барабанної перетинки до внутрішнього вуха. У внутрішньому вусі добре розвинена завитка, усередині якої розташовано кілька тисяч волокон, що резонують в унісон зі звуками різної частоти. Деяким звірам (комахоїдним, рукокрилим, китоподібним, гризунам) властива ультра- та інфразвукова ехолокація - здатність відтворювати і сприймати звуки як високої (понад 20 кГц), так і низької (до 12 Гц) частоти.

Рис. 250. Схема будови органа слуху ссавця:

1 - зовнішній слуховий прохід; 2 - ендолімфатичний канал; 3 - кругле вікно; 4 - коваделко; 5 - молоточок; 6 - барабанна перетинка;

7 - слуховий нерв; 8 - євстахієва труба; 9 - нерв завитки.

Гострота зору в ссавців тісно пов’язана зі способом життя. У звірів, що населяють відкриті біотопи і ведуть денний спосіб життя, більша частина інформації сприймається за допомогою зорового аналізатора. Очі у них розташовані по боках голови, що забезпечує широке поле монокулярного зору. У мавп і частини хижаків очі розташовані фронтально. Це збільшує поле бінокулярного зору, а, отже, і його гостроту, хоча загальний огляд при цьому скорочується. Більшість ссавців бачать навколишнє середовище у чорно-білому зображенні. Лише у вищих приматів добре виражений кольоровий зір.

Органами дотику в ссавців є чутливі волоски — вібриси, що розкидані по всьому тілу, але особливо розвинені вони на морді.

Органи травлення (рис. 251) розпочинаються ротовим отвором, оточеним губами (характерні лише для ссавців), що служать для захоплення їжі. Порожнина між губами, щоками і щелепами - присінок у хом’яків, бурундуків, мавп та деяких інших звірів, розширюючись, утворює защічні мішки, що служать для тимчасового розміщення і перенесення їжі. М’ясистих губ немає в однопрохідних і китоподібних. У ротовій порожнині розташовані язик, на поверхні якого знаходяться смакові сосочки, і зуби, що розміщені в альвеолах. Зуб складається з коронки, шийки і кореня. Основну масу зуба становить дентин; у ділянці коронки він покритий емаллю, шийки - цементом. За допомогою кореня зуб кріпиться до щелепи. Усередині зуб має порожнину - кореневий канал, заповнений зубною м’якоттю, або пульпою. У ссавців зуби розміщені в альвеолах щелеп. Зуби ссавців диференційовані на різці (incisivi), ікла (canini), передкутні (praemolares) і справжньокутні (molares). Різці служать для відкушування чи обгризання їжі, кутні — для розжовування. Іклами звірі умертвляють здобич, розривають її. Кількість зубів, їх форма залежать від характеру живлення (рис. 252). Так, у гризунів найкраще розвинені різці та кутні зуби (ікла у них відсутні); у хижаків - ікла та справжньокутні.

Рис. 251. Внутрішня будова кролика:

1 - підщелепна слинна залоза; 2 - стравохід; З - шлунок; 4 - печінка; 4’ - жовчний міхур; 5 - підшлункова залоза; 6 - сліпа кишка;

7 - червоподібний відросток; 8 - анальний отвір; 9 - лівий шлуночок серця; 10 - правий шлуночок; 11 — ліве передсердя; 12 - праве передсердя; 13 - дуга аорти; 14 - ліва підключична артерія; 15 - ліва підключична вена; 16 - ліва яремна вена; 17 - товсті кишки;

18 - задня порожниста вена; 19 - спинна аорта; 20 - ліва легеня; 21 - ліва нирка; 22 - ліва надниркова залоза; 23 - правий сечовід;

24 - сечовий міхур; 25 - лівий яєчник; 26 - лівий яйцепровід; 27 - селезінка; 28 - щитовидна залоза; 29 - трахея; 30 - жовчна протока.

Рис. 252. Зубна система різних ссавців:

а - комахоїдного (землерийки); б - хижого (собаки); в - непарнокопитного (коня); г - зайцеподібного (кролика).

У слонів зберігається лише пара різців на верхній щелепі (бивні) і по одному великому справжньокутньому зубу з обох боків верхньої і нижньої щелепи. Загальна кількість зубів у слона - 6, у вовка - 42, у кішки — 30 і т.д. Особливості зубної системи кожного звіра виражають за допомогою «зубної формули», у якій показують кількість зубів різних типів у половині верхньої і нижньої щелеп. Типи зубів позначають початковими літерами їх латинських назв. Наприклад, зубна формула деяких звірів має такий вигляд: кабана - і 3/3, с 1/1, pm 4/4, m3/3 = 11/11 х 2 = 44 зуби; вовка - і 3/3, с 1/1, pm 4/4, m 2/3 = 10/11 х 2 = = 42 зуби; кролика - і 2/1, с 0/0, (pm 4- m) 6/5 = 8/6 х 2 = 28 зубів. (Кількість зубів у верхній та нижній щелепі, позначену у формулі, подвоюють). У молодому віці у ссавців функціонують молочні зуби; пізніше вони замінюються постійними. У мурашкоїдів, вусатих китів зуби відсутні. У ротову порожнину відкриваються протоки слинних залоз, секрет яких змочує їжу; фермент птіалін, що є в слині, розщеплює крохмаль на цукор. По стравоходу їжа надходить у шлунок, здебільшого однокамерний: розширений його відділ називається кардіальним, звужений - пілоричним. Стінки шлунка виділяють шлунковий сік, який містить соляну кислоту, пепсин (розкладають білки), ліпазу (розкладає жири). У жуйних копитних шлунок складається із чотирьох відділів: рубця, сітки, книжки і сичуга. Перші три відділи не мають травних залоз; їх населяють мікроорганізми- симбіонти, під дією яких відбувається процес бродіння рослинної їжі. Вони можуть жити лише у нейтральному або слаболужно- му середовищі. У рубець потрапляє слабо пережована, змочена слиною їжа; тут вона бубнявіє, розм’якшується і частково зброджується. У такому вигляді їжа надходить у сітку, звідки відригується знову в рот, пережовується і сильно змочується слиною, яка має слабу лужну реакцію. По жолобку стравоходу пережована їжа потрапляє в книжку, де продовжується процес бродіння і механічного перетирання їжі. Обробка їжі шлунковим соком відбувається лише в сичузі, в кислому середовищі.

Кишки ссавців поділені на тонку₉ товсту і пряму. На межі між тонким і товстим відділами відходить сліпа кишка, яка особливо добре розвинена у рослиноїдних ссавців. Залози стінок тонкої кишки виділяють травні ферменти; у її передній відділ (дванадцятипалу кишку) відкриваються протоки печінки і підшлункової залози. Тому саме у тонких кишках відбувається основне перетравлення і всмоктування їжі. У товстій і особливо сліпій кишках за участю симбіонтів (бактерій, грибів і найпростіших) груба їжа зброджується і розкладається насамперед рослинна клітковина. У прямій кишці всмоктується вода і формуються калові маси. Перетравлюючи частину організмів- симбіонтів, що живуть в органах травлення, рослиноїдні звірі, забезпечують себе білковою їжею.

Диференціація зубів і травного тракту, наявність різноманітних травних залоз значно інтенсифікували процес травлення і засвоєння їжі у звірів.

Органами виділення ссавців, як і плазунів, є тазові нирки. Вони мають вигляд бобовидних тіл, що лежать по обидва боки від хребта. На поздовжньому розрізі нирки можна побачити, що складається вона із двох шарів: зовнішнього, коркового, та серцевинного, мозкового. Вилучення із крові надлишків води і продуктів розпаду відбувається в боуменових капсулах, усередину яких проникають клубочки капілярів. Із боуменових капсул продукти виділення виводяться за допомогою звитих канальців, розміщених у корковому шарі, у порожнину нирки — ниркову миску, а звідти по сечопроводах у сечовий міхур і назовні. Основним продуктом азотистого обміну в ссавців є сечовина, що добре розчиняється у воді (у плазунів і птахів - сечова кислота). Нирки ссавців відрізняються рядом прогресивних ознак: кількість кровоносних клубочків у нирках збільшилася; ниркові канальці стали довшими, тому поверхня їх дотику із кровоносними судинами також значно збільшилася. Це забезпечує краще видалення з організму продуктів дисиміляції.

Органи дихання ссавців (рис. 253) також значно ускладнилися. У трахею повітря потрапляє крізь гортань, утворену хрящами (щитоподібним, перснеподібним, двома черпалоподібними), між якими розташовані голосові зв’язки, що приводяться у рух особливими м’язами. При вібрації цих зв’язок утворюються звуки, які служать для передачі інформації. Трахея переходить у бронхи, що в легенях галузяться на велику кількість бронхіол. Останні закінчуються численними легеневими міхурцями - альвеолами, обплетеними густою сіткою капілярів. Наприклад, у легенях коня налічують до 5 млрд. альвеол загальною площею 500 кв. м. Така велика дихальна поверхня сприяє значній інтенсифікації газообміну, що підвищує загальну життєдіяльність. Вдих і видих здійснюються внаслідок зміни об’єму грудної клітки, що досягається зміною положення ребер, а також рухом діафрагми.

Рис. 253. Органи дихання ссавців:

а - схема будови легеневих міхурців (на лівому - сітка капілярних судин, на правому - розрізаний міхурець без судин): 1 - бронх;

2 - артерія; 3 - вена; б - гортань кролика (зліва - вигляд спереду, справа - вигляд ззаду): 1 - надгортанник; 2 - щитоподібний хрящ;

3 - перснеподібний хрящ; 4 - трахея; 6 - черпколодібний хрящ.

Кровоносна система ссавців досконала (рис. 254). Серце чотирикамерне. Від лівого шлуночка відходить одна дуга аорти, яка повертає вліво (ліва дуга аорти). Вона продовжується у спинну аорту, що тягнеться вздовж хребта. Від дуги аорти відходить коротка безіменна артерія, яка ділиться на праву підключичну і сонні (праву і ліву) артерії. Ліва підключична артерія відходить самостійними стовбуром від дуги аорти. Підключичні артерії несуть кров до кінцівок, а сонні, кожна з яких ділиться на зовнішню і внутрішню, - до голови. Від спинної аорти відходять артерії до внутрішніх органів і мускулатури. Отже, у ссавців, як і в птахів, до органів надходить артеріальна кров. Венозна кров від переднього відділу тіла збирається у передні порожнисті вени, від заднього і середнього - у задню порожнисту вену. Наявна ворітна система печінки. Мале коло кровообігу подібне до такого у птахів. Еритроцити крові без’ядерні, дуже малі; в 1 мм³ крові їх буває до 8,4 млн. Завдяки цьому загальна поверхня еритроцитів дуже велика, що значно збільшує їхню кисневу ємність.

Рис. 254. Схема будови кровоносної системи ссавців:

1 - внутрішня сонна артерія; 2 - зовнішня сонна артерія; 3 - підключична артерія; 4 - дуга аорти; 5 - легенева артерія; 6 - ліве передсердя; 7 - праве передсердя; 8 - лівий шлуночок; 9 - правий шлуночок; 10 - спинна аорта; 11 - нутряна артерія; 12 - ниркова артерія; 13 - клубова артерія; 14 — яремна вена; 15 - підключична вена; 16 - ліва непарна вена; 17 - права непарна вена; 18 - задня порожниста вена; 19 - печінкова вена; 20 - ворітна вена печінки; 21 - печінка; 22 - нирка; 23 - клубова вена.

Інтенсивний обмін речовин і система терморегуляції забезпечують порівняно високу (до +39°С) і сталу температуру тіла у ссавців. У терморегуляції важливу роль відіграють волосяний покрив та потові залози (при випаровуванні поту з поверхні тіла організм охолоджується).

Ссавці - роздільностатеві організми. У самців наявні сім'яники (парні), розташовані або в порожнині тіла (у китоподібних, деяких комахоїдних, хоботних і ін.), або ж у мошонці (у більшості; у зайців, їжаків, кроликів вони опускаються в мошонку лише в період розмноження). До сім’яників прилягають придатки, від яких відходять сім’ япроводи, що відкриваються у сечовидільний канал. Перед цим вони утворюють розширення - сім'яні пухирці, секрет яких бере участь в утворенні сперми. Статевий член у багатьох ссавців (хижих, ластоногих, гризунів та ін.) має всередині невелику кісточку. Біля його основи лежить передміхурова залоза, секрет якої утворює рідке середовище сперми.

У самок парні яєчники завжди знаходяться у порожнині тіла. Парні яйцеводи відкриваються у порожнину тіла біля яєчників широкими ворочками, вистеленими миготливим епітелієм. Вони вловлюють яйце, що виходить з яєчника. Верхній тонкий звивистий відділ яйцевода має назву фаллопієвої труби, а нижній розширений, з мускульними стінками - матки. У плацентарних ссавців нижні ділянки яйцеводів зливаються у непарну піхву. Лише у сумчастих піхва парна. Матка буває різних типів: подвійною - якщо матка кожного яйцевода відкривається у піхву самостійним отвором (у багатьох гризунів, слонів); двороздільною - матки зростаються нижніми кінцями і відкриваються у піхву одним отвором (у деяких гризунів, хижаків, свиней); дворогою - матки зростаються більш ніж наполовину (у комахоїдних, хижаків, копитних, китоподібних); простою - обидві матки зливаються в одну, куди й відкриваються права і ліва фаллопієві труби (у частини рукокрилих, приматів).

Запліднення у ссавців внутрішнє. Для більшості ссавців характерне живородіння. Плацентарні ссавці мають плаценту - орган тимчасового зв’язку плоду з тілом матері. У плаценті розрізняють 2 частини: дитячу і материнську. Материнська - це ділянка слизової оболонки матки, що має пухку поверхню. Дитяча частина плаценти утворена ворсинками хоріону (зовнішньої зародкової оболонки плода), які проникають у стінки матки. Через плаценту зародок одержує кисень, а також поживні речовини із крові матері, виділяючи в неї вуглекислий газ та продукти розпаду. Плацента виконує і бар’єрну функцію, активно регулюючи надходження різних речовин у зародок. Після народження малята вигодовуються молоком матері, що продукується молочними залозами. Розвиток малят в утробі матері та їх вигодовування молоком після народження забезпечують краще, порівняно з іншими тваринами, виживання молодняка. Тому кількість малят у приплоді невелика.