ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013

ЛЕКЦІЯ 6. ПІДЦАРСТВО НАЙПРОСТІШІ, або ОДНОКЛІТИННІ Protozoa

Цікаво знати, що

- Каміння єгипетських пірамід складається з решток форамініфер.

Важливо знати, що

- Цисти дизентерійної амеби у великій кількості виносяться назовні разом із випорожненнями хворої людини і розсіюються у навколишньому середовищі. Зараження цистами відбувається через брудні руки, некип’ячену воду, немиті овочі та фрукти. Тому для профілактики захворювання на амебіоз велике значення має дотримання правил особистої гігієни.

З історії науки

- Важливий внесок у протистологію (науку про найпростіших) зробили вітчизняні вчені М. М. Тереховський (1740-1796), Л. С . Ценковський (1822-1887), В. Т. Шев’яков (1859-1930), В. О. Догель (18821955) та інші.

- Сонна хвороба належить до захворювань із природною осередкованістю, основи вчення про які розробили український учений академік Д.К. Заболотний та російський учений академік Є.Н. Павловський. Вони встановили, що у природі існують осередки захворювань, на які можуть хворіти люди і свійські тварини. Ці осередки можуть існувати у природі за рахунок диких тварин, які також чутливі до цих захворювань. За участю переносників (різноманітних кровосисних комах та кліщів) збудники захворювань можуть передаватися від диких тварин до свійських або до людини.

- Уперше дизентерійну амебу виявив у 1875 р. російський учений Ф. О. Леш. Вона живиться бактеріями, не спричиняючи захворювань. Однак інколи вона може проникати у слизову оболонку кишки, де починає активно розмножуватися. Живлячись еритроцитами, вона спричинює утворення виразок, що кровоточать. Це захворювання отримало назву «амебна дизентерія» або «амебіоз». Амеба може проникати у кровоносні судини, а звідти — у різні органи, особливо у печінку, викликаючи там утворення небезпечних виразок.

З історії відкриття

- Колись малярія косила людей, доки проти неї не знайшли ліків. Українською цю хворобу називають ще пропасницею — від пропасти. Страшна і невиліковна була ця хвороба.

- У 1638 році в Перу захворіла на малярію дружина віце-короля графиня Кінхон. Лікувала її стара індіанка. Вона давала графині пити відвар з кори якогось місцевого дерева. Графиня одужала. Та ось захворів сам віце-король, граф Кінхон. Король Іспанії, якому належало Перу, відкликав графа, і він хворий повернувся до Іспанії, взявши з собою запас таємничої лікувальної кори. Проте іспанські лікарі не зуміли розкрити секрет приготування ліків з цієї кори, і граф Кінхон помер. Малярія, яку переносять комарі від хворої людини на здорову, продовжувала косити людей. Хворіли королі й жебраки, полководці й прості воїни, а рятунку не було.

Та ось розноситься вістка, що лікар Тальбор вилікував від малярії англійського короля Карла II, потім французького короля Людовика ХІУ. Він лікував їх порошком, який дали йому в одному монастирі. А ченці цього монастиря нещодавно повернулися з далеких мандрів, з Америки, звідки й привезли порошок. Однак таємниця ліків від малярії була розкрита лише через століття. А було це так.

Один французький дослідник, перебуваючи у Південній Америці, натрапив на незнайоме в Європі дерево. Місцеві жителі розповідали йому дивовижні історії про цілющі властивості цього дерева. Французький дослідник надіслав відомому ботаніку Карлу Ліннею зразки кори, листя, стебел і такий опис дерева: «Воно вічнозелене, середнього розміру, любить високі місця, узвишшя, навесні цвіте пахучими квітами». На честь графа Кінхона, який першим привіз в Європу кору цього дерева, ботаніки назвали рослину цінхона (у різних мовах прізвище графа читається по-різному — залежно від того, як вимовляється у цій мові початкова латинська буква С; тому це прізвище вимовляють і як Кінхон, і Сінхон, Цінхон, і Чінхон, і Хінхон). А ліки, виготовлені з кори дерева цінхон, назвали хіна. Це слово з мови індіанської народності кечуа, яка живе в Перу, Болівії та в інших країнах Південної Америки. У мові кечуа є слово кінакіна — «кора». Це слово, скорочене і спрощене іншими мовами, стало назвою ліків.

- До кінця XIX ст. причини малярії були невідомими. Виникнення захворювання пояснювали впливом несвіжого повітря («малярія» у перекладі з італійської — «погане повітря»). 1861 року військовий лікар Г.Ф. Логінов побачив у крові хворих на малярію темні тільця, що дало йому привід назвати це захворювання «чорнокрів’ям». Збудників малярії виявив і описав у 1878 р. російський лікар В.І. Афанасьєв (1849-1904).

У 1881 р. французький учений А. Лаверан (1845-1922) дав детальний опис паразита і розвиток його в крові людини. Його дослідження отримало широке визнання, і навіть збудник малярії отримав назву, пов’язану з ім’ям цього вченого — «кров’яна амеба Лаверана» (Haemamoeba Laveranii).

Згодом відомий вітчизняний учений 1.1. Мечніков (1845-1916) установив тваринну природу малярійного плазмодія. На початку XX ст. італійський учений Д. Грассі (1854-1925) з’ясував роль комарів із роду Анофелес як переносників паразита.

Зі світу науки

- Англійський учений Сміт проводив досліди з «навчання» інфузорій: він тренував парамецію на поворотах при переміщенні по капіляр

ній трубці, де туфелька повинна була повернутися назад, коли вона дійде до кінця. Спочатку це їй вдавалося з великими труднощами і супроводжувалося незграбними рухами і зміною форми тіла при згинанні у вузькому просторі. Але потім, після багаторазових вправ протягом 20 год., туфелька навчилася повертатися більш вправно, витрачаючи на цю процедуру замість початкових 4-5 хв. усього 1-2 сек. У цих дослідах було продемонстровано, що туфельки можуть пристосуватися навіть до руху по колу у циліндричній посудині. Ці рухи, набуті під час тренувань, туфелька зберігала й у випадку перебування її у більш просторих посудинах іншої форми.

Еволюційний процес

Паразитичні найпростіші виникли на Землі історично пізніше, після появи на планеті багатоклітинних тварин. До паразитизму еволюційно пристосувались представники практично всіх типів одноклітинних, а чотири типи — виключно паразити.