ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013

ЛЕКЦІЯ 7. ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (Metazoa).ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ (Cnidaria, або Coelenterata)

3.Характеристика основних класів кишковопорожнинних

Клас Гідроїдні (Hydrozoa) об’єднує близько 4 тис. видів, які ведуть прикріплений і плаваючий спосіб життя та мають розміри від кількох міліметрів до 1 м. Типовий представник цього класу — гідра прісноводна. Ця двошарова водяна тварина має променеву симетрію. Тіло її мішкоподібне, витягнуте, завдовжки до 1,5 см (рис. 20).

Рис. 20. Гідра прісноводна (за Догелем, 1981).

Загальний вигляд (а) і внутрішня будова (б):

I — повздовжній зріз; II — поперечний зріз; III — частина поперечного зрізу при сильному збільшенні; IV — епітеліально-м’язова клітина; V — кінець щупальця з викинутими жалкими клітинами; VI — VII — жалкі клітини;

1 — щупальця; 2 — ентодерма; 3 — ектодерма; 4 — молода гідра, що вибруньковується; 5 — жіноча гонада — яєчник і яйце;

6 — підошва з аборальною порою; 7 — мезодерма; 8 — гастральна порожнина; 9 — сперматозоїди; 10 — чоловічі гонади — сім’яники;

11 — ротовий отвір.

Нижній кінець тіла — підошва, що має в ектодермі залозисті клітини, які виділяють клейку речовину. Крім того у підошві є аборальна пора. Це свого роду присосок, що діє разом із клейкою речовиною і щільно прикріплює підошву до субстрату (каміння, рослини).

На протилежному від підошви кінці тіла гідри розташований рот, оточений щупальцями (від 5 до 12) із жалкими клітинами. Рот веде у кишкову, або гастрольну (від грецьк. gastros— шлунок), порожнину.

Зовнішній шар тіла гідри — ектодерма складається з неоднорідних клітин:

✵ епітеліально-м’язові клітини, зовнішня частина яких утворює покриви, а внутрішня витягнута у скоротливе м’язове волокно; ці волокна забезпечують рух щупалець і скорочення тіла, за їх допомогою гідра може рухатися, повільно пересуваючись на підошві, або «крокуючи», поперемінно ступаючи на підошву і щупальця;

✵ між епітеліально-м’язовими клітинами, особливо на щупальцях та навколо рота, розташовані жалкі, або кропив’яні, клітини, що служать для захисту та нападу; кожна клітина має капсулу, заповнену отруйною речовиною; поряд міститься спірально закручена нитка з чутливим відростком — кнідоцилем; при подразненні кнідоциля капсула скорочується, назовні викидається кропивна нитка, вкрита шипами, і ранить тіло жертви, паралізуючи його отрутою;

✵ під епітелієм розташовані нервові клітини зірчастої форми, з’єднані між собою відростками; це примітивної будови дифузна нервова система, яка забезпечує рефлекторну діяльність тварини;

✵ проміжні клітини — це неспеціалізовані дрібні клітини, завдяки яким відбувається відновлення втрачених клітин (регенерація). У гідри чудово виражена здатність до регенерації втрачених частин тіла. Навіть 1/200 частина тіла тварини може дати початок новому організмові.

Під ектодермою міститься неклітинна мезоглея.

До складу внутрішнього шару клітин — ентодерми входять:

✵ проміжні клітини, завдяки яким відбувається відновлення втрачених клітин (регенерація);

✵ травні клітини, що мають: а) м’язові відростки, які забезпечують рухи гідри; б) джгутики, які забезпечують пересування їжі в кишковій порожнині; травні клітини здатні утворювати псевдоніжки, якими захоплюють дрібні часточки їжі, що перетравлюються всередині клітини за допомогою травних вакуоль (внутрішньоклітинне травлення);

✵ залозисті клітини, які виділяють травний сік у кишкову порожнину, де частково відбувається процес травлення (порожнинне травлення); таким чином, у прісноводної гідри поєднується внутрішньоклітинне і порожнинне травлення.

Гідра — хижак, живиться дрібними водними тваринами (планктонними найпростішими, рачками, коловертками, червами і мальками риб), яких ловить довгими щупальцями. Продукти обміну речовин осмотично видаляються в гастральну порожнину, з якої разом із неперетравленими рештками їжі через ротовий отвір викидаються назовні.

Дихає гідра киснем, розчиненим у воді, поглинаючи його всією поверхнею тіла.

Розмножуються гідри як нестатевим, так і статевим способами. За сприятливих умов (влітку) переважає нестатеве розмноження — брунькування: на тілі гідри утворюються 1-3 бруньки, які з часом відокремлюються від материнського організму. Восени гідри розмножуються статевим способом. В ектодермі тіла гідри утворюються статеві залози — гонади (від грецьк. gonao — народжую): чоловічі — сім’яники, в яких дозрівають сперматозоїди; жіночі — яєчники, в яких дозрівають яйцеклітини. Отже, ці тварини двостатеві (гермафродити). Запліднення перехресне, здійснюється чужими сперматозоїдами, які плавають у воді. Із заплідненої яйцеклітини — зиготи утворюється двошарова личинка із зачатками кишкової порожнини — танула, яка пересувається у воді й зимує на дні водоймища. Доросла гідра восени гине. Навесні із заплідненого яйця розвивається новий поліп.

У водоймах найчастіше зустрічаються такі види гідр: стебельчаста, звичайна, тонка і зелена.

Крім гідри, до гідроїдних належать дрібні гідроїдні медузи (хрестовичок) та морські колоніальні поліпи (португальський кораблик, або фізалія).

Клас Сцифоїдні, або Сцифомедузи (Scyphozoa) об’єднує 200 видів, що живуть тільки в морях. Медузи мають складнішу будову, ніж поліпи, обумовлену пристосуванням до плаваючого, рухливого способу життя (рис. 21). Тіло їх прозоре, має форму дзвона (діаметр — від декількох сантиметрів до 2 м) зі щупальцями по краях.

Стінки тіла медузи утворені з двох шарів клітин. Це нагадує гідру, проте з тією різницею, що у гідри обидва шари розділені дуже тонким прошарком мезоглеї, а у медузи мезоглея являє товстий драглистий прошарок, який становить основну масу її тіла. У цьому набряклому драглистому шарі стільки води і так мало твердої речовини, що якщо медузу вийняти з води, то після висихання вона перетвориться на тонку суху плівочку. Сцифоїдні медузи звичайно значно крупніші, ніж гідроїдні.

Рис. 21. Будова сцифоідної медузи (за Догелем, 1981):

1 — ротові лопаті; 2 — ротовий отвір; 3, 4 — мезоглея; 5 — шлунок;

6 — гонада; 7 — радіальний канал; 8 — кільцевий канал; 9 — ропалій; 10 — щупальця.

По краю дзвона знаходяться щупальця (наприклад, в арктичної медузи довжина щупалець до 30 м). З нижнього боку дзвона у медуз розташований рот, оточений ротовими лопатями, рясно вкритий жалкими клітинами. Рот веде у шлунок, від якого до країв дзвона розходиться система радіальних каналів, з’єднаних із кільцевим, розташованим по краю дзвона. Шлунок разом із каналами утворює характерну для медуз гастроваскулярну систему (від грецьк. gastros — шлунок, від лат. vasculum — невелика судина), що виконує функції травної і кровоносної систем. Усі медузи хижаки. Живляться планктонними організмами, у тому числі і мальками риб. Проте глибоководні види живляться також загиблими організмами.

Нервова система медуз характеризується утворенням скупчень нервових клітин — гангліїв (від грецьк. ganglion — вузол), розташованих біля органів чуття. Органи чуття знаходяться по краю дзвона в ропаліях (від грецьк. rhopalon — дубинка) — вкорочених і видозмінених щупальцях, розміщених симетрично (звичайно їх 8). Кожен із ропалій несе один статоцист (від грецьк. statos — стоячий, kystis — скриня), який є органом рівноваги, та кілька вічок.

Для медузи характерний так званий реактивний рух. Робота м’язових волокон спричинює скорочення країв дзвона. Вода виштовхується з-під нього, і медуза рухається у протилежному напрямку.

Під час розмноження у медуз відбувається зміна поколінь: нестатевого (поліп) і статевого (медуза) (рис. 22). Статеве покоління представ

лене медузою, в ектодермі якої знаходяться статеві залози — гонади. Із заплідненого яйця розвивається вільноплаваюча личинка танула, яка з часом прикріплюється до субстрату, перетворюючись на поліп, якого зоологи спочатку віднесли до окремого виду і описали під назвою Hydra tuba (тобто «гідра-труба»). Тепер цю поліпоподібну фазу називають сцифістомою (від грецьк. skyphos — чаша, stoma — рот). Розмножуючись поперечним поділом (стробіляцією), сцифістома дає початок дископодібним личинкам — ефірам, з яких розвиваються медузи.

Рис. 22. Розвиток сцифомедуз (за Догелем, 1981):

1 — яйце; 2 — планула; 3—4 — розвиток сцифістоми; 5 — стробіляція сцифістоми; 6 — вільноплаваюча ефіра; 7 — доросла медуза.

У Чорному та Азовському морях поширені:

✵ аурелія, або вухата медуза — діаметр 10-20 (до 40) см;

✵ коренерот, або ризостома — крупніша за аурелію; масою 3-4 кг; щупальця зникли, зате їх заміняють великі ротові лопаті, щільно усаджені жалкими клітинами.

Клас Коралові поліпи (Anthozoa) об’єднує 6000 видів морських кишковопорожнинних. Живуть вони на мілководді тропічного поясу, лише деякі — у холодних водах.

До цього класу належать тварини виключно поліпоподібної форми. Розрізняють два підкласа коралових поліпів: восьмипроменеві (кількість щупалець кратна 8) і шестипроменеві (кількість щупалець кратна шести). Рот веде в ектодермальну глотку, вкриту війчастим епітелієм. Війки знаходяться у постійному русі і женуть воду в кишкову порожнину, розділену перегородками, кількість яких у восьмипроменевих — вісім, а у шестипроменевих — шість.

Коралові поліпи утворюють великі колонії зі спільним вапняковим скелетом. Є серед коралових і поодинокі форми — актинії, позбавлені скелета. У колоніальних форм нижній кінець тіла прикріплюється до колонії, а в поодиноких за допомогою підошви — до субстрату.

Живляться коралові поліпи планктоном, органічними рештками, що є у морській воді. Жертвами актиній можуть стати риби, рачки.

Розмножуються коралові поліпи брунькуванням або статевим способом. Із заплідненого яйця розвивається личинка танула (від лат. planus — плаский), яка з часом прикріплюється до субстрату і перетворюється на поліп. Усі коралові поліпи у життєвому циклі не мають стадії медузи.

У тропічних і субтропічних частинах Атлантичного, Індійського і Тихого океанів поширені рифоутворюючі коралові поліпи — мадрепорові. Це колоніальні форми. Розмножуючись шляхом брунькування, вони розростаються і утворюють коралові рифи. Рифоутворюючі корали ростуть тільки на невеликій глибині, тому типовим місцем розвитку рифів є мілководдя поблизу островів, де й утворюється береговий риф. Однак за сотні тисяч чи мільйони років дно океану разом з островами може опускатися, а рівень води — підніматися. У таких випадках корали добудовують свої колонії до поверхні, і береговий риф перетворюється на бар’єрний. Якщо острів повністю зникає під водою, утворюється атол — кільцеподібний риф.