ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013

ЛЕКЦІЯ 7. ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (Metazoa).ТИП КИШКОВОПОРОЖНИННІ (Cnidaria, або Coelenterata)

Важливо знати, що

- Медуза хрестовичок, яка мешкає в заростях рослин Японського моря, дуже небезпечна для людини. Якщо необережно торкнутися цієї медузи, можна дістати опік. Невдовзі з’являється непереборна слабкість. Після першого опіку потерпілий кілька днів нездужає, і в нього залишається підвищена чутливість до отрути цієї медузи. Другий опік часто буває смертельним.

- Медуза-гідроїд Turritopsis nutricula є унікальною істотою. Це єдиний на планеті організм, що має безкінечний життєвий цикл. Звичайні медузи гинуть після розмноження, проте Turritopsis вміє повертатися з «дорослої» стадії медузи до ювенільної стадії поліпа. Теоретично, цей цикл здатний повторюватися до безкінечності, це і робить її потенційно безсмертною. Turritopsis nutricula водяться в теплих тропічних водах. У діаметрі ці медузи близько 4-5 мм. Мають куполоподібну форму з тонкими стінками. Молоді особини мають лише 8 щупалець, тоді як дорослі — близько 80-90 щупалець.

Цікаво знати, що

- Португальський кораблик, або фізалія, поширений у тропічних морях. Назва тварини пішла від яскраво розмальованих давніх військових вітрильників Португалії. Над поверхнею води височіє наповнений газом яскравий міхур фізалії завдовжки до 20-30 см. Над міхуром здіймається парус (складка). Повертаючи його під різними кутами до вітру, фізалія здатна змінювати напрям свого руху. Від міхура відходять щупальця, що сягають 30 м завдовжки! Вони вкриті жалкими клітинами із сильною отрутою, небезпечною для людини. Хоча фізалія і має вигляд єдиного організму, насамперед вона є колонією, члени якої втратили свою індивідуальність і виконують лише певні функції.

- Жалкі клітини кишковопорожнинних зберігають свою життєздатність і можуть функціонувати навіть у тілі мертвої тварини. Ось чому опік легко можна отримати від контакту із медузою, викинутою на берег хвилею. Автономність жалких клітин підтверджується також тим, що вони не втрачають здатності до дії навіть тоді, коли потрапили у чужий організм. Так, наприклад, іноді кишковопорожнинних поїдають війчасті черви і молюски. У цьому випадку частина жалких клітин переходить у тіло хижака, потрапляє в його зовнішні покриви і продовжує там функціонувати як і раніше.

- Актинія здатна спіймати здобич великих розмірів. Якщо жертва не проходить до її рота, вона вивертає назовні передню частину своєї кишкової порожнини і натягує її на здобич.

- Цікавим є явище симбіозу актиній із раком-самітником, від якого користь мають обидві тварини — рак переміщує актинію, а вона захищає його від ворогів.

- Серед пекучих щупалець актиній живуть деякі риби (наприклад, риби-клоуни). Ці риби використовують щупальця як надійні сховища. При цьому вони уникають отруйних опіків жалких клітин. Річ у тім, що жалкі клітини реагують не на будь-який дотик, інакше щупальця обпікали б одне одного. При зіткненні щупалець цього не відбувається, бо вони вкриті слизом, у якому міститься речовина, що стримує «постріл» жалких клітин. Риби-співмешканці вкриті таким самим слизом, «запозиченим» у своїх небезпечних захисників.

- Вперше причину утворення кільцеподібних коралових рифів пояснив Ч.Дарвін (1842), припустивши, що вони виникли з берегових рифів унаслідок поступового опускання дна океану.

- Коралові рифи не утворюються на великій глибині, де надто темно. Чому? А тому, що в тканинах рифоутворюючих коралів живуть ендосимбіотичні водорості, для життєдіяльності яких необхідне світло. Ці водорості забезпечують поліпи киснем і поживними речовинами, а поліпи забезпечують водорості притулком та вуглекислим газом.

- На жаль, в Україні коралових рифів немає. Чому? Географічне поширення рифів обмежує температура води. Коралові рифи знаходяться лише там, де температура води ніколи не буває нижче +20°С.

Оскільки температура Азовського моря опускається до -3°С, а Чорного — до -8°С, то в Україні коралових рифів немає.

- Найбільшим у світі серед коралових рифів вважається Великий Бар’єрний риф, що тягнеться на 1400 км уздовж східного узбережжя Австралії.

З історії відкриття

- У 1742 році, у працях Лондонського Королівського товариства з’явилася кореспонденція з Голландії, яка відразу ж звернула на себе увагу всього світу. У ній повідомлялося, що один натураліст зробив вражаюче відкриття: він побачив у ставках таку тварину (у статті вона була названа «водяною комахою»), яка, коли розрізати її на декілька шматочків, перетворюється на стількох же тварин. Через два роки цей талановитий французький натураліст на ім’я Абрам Трамбле випустив у світ детальний опис своїх спостережень — «Мемуари з історії одного роду прісноводних поліпів з руками у формі рогів». Трамбле назвав досліджувану тварину «гідрою», враховуючи виявлені ним особливості цієї істоти і міфологію стародавніх греків. Відома лернейська Гідра згадується у переліку подвигів Геракла. Вона описувалася як чудовисько з дев’ятьма головами, які відразу ж відростали, коли їх відрубати.

З історії науки

- Вчення про зародкові листки, які утворюються в процесі ембріогенезу багатоклітинних тварин, було розроблене в XIX ст. ученими — Х.Пандером, К.Бером, О.О.Ковалевським, І.І.Мечниковим, Е. Геккелем.

Зі світу науки

- Вивчення роботи статоцистів різних медуз показало, що ці органи здатні вловлювати вібрацію хвиль з частотою 8-13 Гц, тобто в ультразвуковому діапазоні. Академік А.А.Шулейкін з’ясував, що під час шторму відбувається тертя повітряних потоків та гребенів хвиль і при цьому виникають звукові коливання різних частот, які поширюються на далекі відстані. Ці звуки, які не чує людина, сприймаються статоцистами медуз задовго до настання шторму і примушують їх відпливати подалі від берега.

Еволюційний процес

- Усі класи Кишковопорожнинних відомі з Докембрію (більш 600 мли. років). Двошаровість, низький рівень тканинної диференціації, різноманітність способів дробіння зиготи і гаструляції дозволяє вважати їх прадавньою групою, близькою до предків усіх багатоклітинних тварин.

Існує дві основні теорії походження багатоклітинних тварин. Згідно з теорією гастреї (Ернст Геккель), вихідним способом формування двошарового зародка є інвагінація — впинання стінки одношарового зародка. Згідно з теорією фагоцители (Ілля Ілліч Мечніков), вихідним

способом формування двошарового зародка є іміграція — частина клітин одношарового зародка переміщується в його порожнину. Можливо, ці дві теорії взаємно доповнюють одна одну.

Вихідною формою, імовірно, слід вважати гидроїдних поліпів. Надалі еволюція пішла по шляху втрати поліпоїдної стадії (у сцифомедуз) або медузоїдної стадії (у коралів). Втрату медузоїдної стадії у прісноводних гідр (разом з личинкою планулою) і перехід поліпів до статевого розмноження можна вважати ідіоадаптацією (пристосуванням) до життя в прісній воді.