Фармакогнозія з основами біохімії рослин - Ковальов В. М. 2004
Спеціальна частина
Фенольні сполуки
Лікарські рослини та сировина, що містять флавоноїди
ЛИСТЯ ЧАЮ — FOLIA ТНЕАЕ
Чай китайський — Thea sinensis L., syn. Camellia sinensis (L.) Ltze., род. чайні — Theaceae
Чай китайский; назва походить від кит. te — чайний кущ; ініиа родова назва Camellia — на честь англійського ботаніка Кемела (1661-1706).
Рослина. Дикорослий чай — дерево, а культурний через постійне зрізання молодих листків і коротких пагонів — кущ. У дикорослого чаю листки більші і м’якші, завдовжки до 15 см, у культурного — чергові, видовжено-еліптичні, загострені, молоді вкриті сріблястим пушком. Квітки великі, діаметром 4 см і більше, зі слабким ароматом, білі, поодинокі або по 2-3. Плід — три — п’ятигніздна коробочка.
Поширення. Батьківщина чаю — гірські ліси Південного Китаю та Індокитаю. Чай давно введено в культуру у багатьох країнах, є плантації на Чорноморському узбережжі Кавказу та у Краснодарському краї.
Друге місце після чаю щодо практичної цінності серед предтставників родини чайних посідає камелія — Camellia. Деякі ботаніки ідентифікують її з чаєм. Наочною відмінністю між ними є тільки те, що у чаю листки майже сидячі, а у камелії — черешкові, у чаю чашолистки при плодах залишаються, а у камелії — відпадають.
Заготівля. Ощипують молоді пагони — флеші (три листочки), четвертий лист з пазушною брунькою залишається на гілці. У міру відростання листки збирають знову. Якщо листки сушать одразу після заготівлі, отримують зелений чай. Для одержання чорного чаю листки ферментують, сушать і сортують.
Стебла і чайний пил видаляють і використовують для виготовлення пресованих чаїв (плиткового чаю) і для отримання кофеїну.
Хімічний склад сировини. Поліфенольні сполуки в листках зеленого чаю становлять 15-30 % і представлені катехіном, його похідними (вітамін Р), флавоноїдами і дубильними речовинами. Містяться також алкалоїди — кофеїн, теофілін та ін. Ефірна олія надає чаю сильного аромату і специфічного смаку. Знайдені також вітаміни С, B1, В2, РР, мінеральні солі.
Біологічна дія та застосування. Лікувальні властивості чаю зумовлені комплексом біологічно активних речовин; кофеїн діє стимулююче; поліфенольні сполуки мають Р-вітамінну, протиоксидантну та знешкоджуючу дію. Для надання першої долікарської допомоги чай дають при отруєннях, які викликають пригнічення ЦНС, послаблення серцевої діяльності й дихання, при отруєнні алкоголем.
КВІТКИ ВОЛОШКИ — FLORES CENTA UREAE CYANI
Волошка синя — Centaurea cyаnus, род. айстрові — Asteraceae
Василек синий; назва походить від грецької назви рослини kentaurеіоn, що пов’язано з ім’ям кентавра Хірона і грецьк. kyanos — синій.
Рослина одно- або дворічна трав’яниста з тонким гіллястим стеблом заввишки до 30 см. Стеблові листки сидячі, цілокраї, нижні й серединні ліроподібнорозсічені, верхні - лінійні, опушені. Квітки в кошиках діаметром до 4 см. Обгортка із черепичастоприлягаючих один до одного листочків. Крайові квітки безстатеві, сині, завдовжки до 2 см, лійкоподібні, нерівнозубчасті; 3-5-8 глибоконадрізаними ланцетоподібними частками відгину і трубчастою основою завдовжки до 6 см; внутрішні — двостатеві, фіолетові, трубчасті, менші за крайові. Плід — сім’янка.
Поширення. Росте по всій території України в посівах ярих і озимих культур, на трав’янистих і забур’янених місцях.
Заготівля. Збирають кошики в період цвітіння і вищипують крайові квітки, частково захоплюючи й внутрішні (до 40 % сировини). Квітколоже і обгортку відкидають. Сушать тільки у затінку, розстилаючи тонким шаром (на сонці сині квітки швидко біліють, що вважається дефектом).
Хімічний склад сировини. Квітки містять антоціани (0,6-1 %) — ціанін (ціанідин 3,5-диглікозид), похідні пеларгонідину; флавони — диглюкозид апігеніну, лютеолін; флавоноли — кверцетин-глюкозид, кверцетин-7-рутинозид, рутин, а також сапоніни, кумарин цикорин, смолисті й пектинові речовини, алкалоїди та ін.
Біологічна дія та застосування. Настій — легкий сечогінний засіб, використовується при захворюванні нирок, сечового міхура. Діє також жовчогінно, протизапально, дезинфікуюче.
ПЛОДИ ГОРОБИНИ ЧОРНОПЛІДНОЇ СВІЖІ — FRUCTUS ARONIAE MELANOCARPAE RECENTES
Горобина (аронія) чорноплідна— Arónia melanocórpa (Michx.) Elliot, род. розові — Rosaceae
Арония черноплодная, син. рябина черноплодная; назва походить від грецьк. aronia — назва плода, схожого на мушмулу; від грецьк. melas — чорний i karpos — плід.
Рослина. Листопадний кущ від 0,5 до 2 м заввишки. Листки чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцеподібні, загострені, по краю пилчасті, зверху — темно-зелені, зісподу — світліші. Квітки двостатеві, правильні, п’ятипелюсткові, білі або рожеві, у щитковидних суцвіттях. Плід — кулястий, чорний, соковитий, яблукоподібний, ни верхівці із залишками оцвітини, діаметром 6-15 мм. Плоди достигають у серпні-вересні.
Поширення. Походить з Північної Америки. В Україні вирощують як плодову, лікарську та декоративну культуру.
Заготівля. Плоди збирають у вересні-жовтні. Використовують свіжими, сушать на відкритому повітрі або в сушарках при температурі 40-50 °С.
Хімічний склад сировини. Плоди містять ціанідин і його глікозиди, фенолокислоти (5-6 %), флавоноїди — рутин, кверцетин, гесперидин, катехіни; пектинові речовини (2,5 %); аскорбінову кислоту (110 мг%), значну кількість йоду (5-6 мкг/100 г), а також нікотинову, фолієву кислоти, рибофлавін, токоферол, каротиноїди, ліпофільні речовини (ліпіди, віск, парафіни).
Біологічна дія та застосування. Свіжі плоди та сік використовують для профілактики Р-вітамінної недостатності. Вони корисні також хворим на гіпертонію.
Ліпофільні речовини входять до складу препарату аромелін репаративної дії.
ТРАВА ФІАЛКИ—HERBA VIOLAE
Фіалка триколірна — Viola tricolor, фіалка польова — Viola arvensis Morr., род. фіалкові — Violaceae
Фиалка трехцветная и фиалка полевая
Рослини вже були розглянуті у розділі «Лікарські рослини, що містять фенольні сполуки».
Хімічний склад сировини. Трава фіалки містить флавоноїди (0,5-1,5 %): рутин, та інші О-глікозиди кверцетину; С-глікозиди: вітексин, сапонаретин, орієнтин та ін.; забарвлюють квітки антоціани віолаксантин, зеаксантин, віоланін, 3-глікозид дельфінідину, 3- глікозид пеонідину. Інші групи біологічно активних сполук трави фіалки розглянуто у розділі «Лікарська сировина, що містить фенольні сполуки».
Біологічна дія та застосування. У траві фіалки поєднуються антисептичні, протизапальні, бронхолітичні, відхаркувальні, діуретичні, потогінні, слабкі жовчогінні й спазмолітичні властивості. М’яка дерматонічна, гіпосенсибілізуюча, протизапальна, антимікробна, антисклеротична і болезаспокійлива дія виправдовують широке терапевтичне застосування фіалки.
КВІТКИ ЦМИНУ ПІСКОВОГО — FLORES HELICHR YSI AREN ARII
Цмин пісковий — Helichrysum arenаrium (L.) Moeach., род. айстрові — Asteraceae
Бессмертник песчаный, цмин песчаный; назва походить від грецьк. hellos — сонце i chrysos — золото та латин, arenarius, -um — пісковий.
Рослина багаторічна трав’яниста з білим повстяним опушенням.
Стебла прямостоячі або висхідні, заввишки 15-20 см, біля суцвіть — гіллясті. Листки почергові, цільні, цільнокраї: нижні — видовжено-оберненояйцеподібні, поступово звужуються в черешок, середні й верхні — сидячі, ланцетні. Квітки дрібні, зібрані в кулясті кошики, що утворюють густий щиток.
Крайові квітки жіночі, трубчасті, ниткоподібні. Серединні — двостатеві, трубчасті, з п’ятизубчастим віночком. Обгортки кошиків черепичасті, листочки лимонно-жовті, рідше — жовтогарячі. Плід — сім’янка.
Поширення. Степові райони європейської частини СНД, Середньої Азії, Південного Сибіру. Росте по всій території України в соснових лісах, на пісках, степових схилах.
Заготівля. Заготовляють квітки (на початку цвітіння) із залишком стебла не більше 1 см. Сушать у затінку, не допускаючи знебарвлення.
Хімічний склад сировини. Флавоноїди (6,5 %) представлені флаваноном нарингеніном та його глікозидами — саліпурпозид, ізосаліпурпозид і геліхризин; серед флавонів переважають апігенін і його 5-глікозид; флавонольна група складається з похідних кемпферолу.
У суцвіттях міститься ряд похідних фталевого ангідриду: 5,7-діоксифталід, 5-метокси-7-оксифталід і 5-метокси-7-глюкозидфталід.
Фталевий ангідрид
Саліпурпозид
У сировині виявлено дубильні речовини, ефірну олію, кумарини, стероли, смоли,органічні кислоти, слизи, каротиноїди.
Біологічна дія та застосування. Жовчогінний засіб. Посилює секрецію шлунка і підшлункової залози. Використовують настій, сухий екстракт, збори, препарат фламін.
КВІТКИ ПИЖМА — FLORES TANA СЕТІ
Пижмо звичайне — Tanacetum vulgäre L., род. айстрові — Asteraceae
Пижма обыкновенная; латинізоване tanaceta чи tanazito — назва пижма у середні віки, латин. vulgaris — звичайний.
Рослина багаторічна трав’яниста. Стебло у верхній частині гіллясте Листки перисторозсічені, в контурі видовжені. Квітки темно-жовті, трубчасті; крайові - маточкові, серединні - двостатеві, розміщені на голому пласкому квітколожі, оточеному загальною обгорткою з черепичасто розміщених сіро-зелених ланцетних з пилчастими краями листочків. Кошики напівкулясті, діаметром 6—8мм, зібрані в щитковидні суцвіття. Запах сильний, камфорно-хвойний.
Поширення. Росте майже на всій території України по берегах річок, серед чагарників, на сухих луках, узліссях.
Заготівля. Збирають кошики під час цвітіння, допускається наявність невеликої кількості залишків квітконіжок.
Сушать у затінку або в сушарках з температурою до 40 °С.
Хімічний склад сировини. Флавоноїди (2,5 %) представлені похідними апігеніну, акацетину, лютеоліну; є також алкалоїди, дубильні речовини, органічні кислоти. Ефірна олія (2 %) містить терпеноїди туйон, ізотуйон, борнеол, а- і ß- пінени. Гіркий смак обумовлений сесквітерпеновими лактонами - танацетін та ін. Хемотипи пижма відрізняються хімічним складом ефірної олії (трапляється сировина без токсичного а-туйона) та вмістом тритерпеноїдів.
Біологічна дія та застосування. Препарати пижма посилюють секрецію жовчі, тонізують органи травлення, збільшують амплітуду серцевих скорочень, уповільнюють ритм серця, підвищують артеріальний тиск. Порошок квіток використовують як антигельмінтний засіб; препарат танацехол при гепатиті, ентероколіті, гастриті із зниженою кислотністю. Препарати викликають приплив крові до органів малого тазу, що може викликати викидень у вагітних жінок.
У гомеопатії використовується суміш свіжого листя й суцвіть порівну при слабкості рук і ніг, спазмах і судомах різних частин тіла, при дисменореї та метритах, як антигельмінтний засіб.
ТРАВА СУХОЦВІТУ БАГНОВОГО — HERBA GNAPHALII ULIGINOSI
Сухоцвіт багновий — Gnaphalium uliginósum L., род. айстрові — Asteraceae
Сушеница топяная (сушеница болотная); латинська назва походить від грецьк. gnaphalon — повсть; латин, uhgmosum — багновий від uligo — волога.
Рослина однорічна трав’яниста, сірувато-зеленого, сірого або білуватого кольору від нерівноклочкуватого шерстистого опушення. Стебло від 5 до 30 см заввишки, розгалужене. Листки чергові, видовжено-лінійні, тупуваті, до основи звужені. Суцвіття складаються з жовтуватих квіток у яйцеподібних дрібних кошиках, які щільно скучені у клубочки на верхівках пагонів і оточені, мов променями, листочками. Обгортка кошика являє собою 2-3 шари черепичасто розташованих темно-бурих листочків. Листочки обгортки перепончасті, біля основи перисті, голі, бурі, вилискують, що є діагностичною ознакою виду. Серединні квітки — трубчасті, крайові нитковидні, всі з «чубчиком», що складається з одного ряду зазубрених волосків. Плід — сім’янка.
Поширення. Росте по сирих лісах, на заливних луках, по берегах річок, на висихаючих болотах, як бур’ян на городах і полях. Зустрічається по всій європейській частині країн СНД, особливо на північному заході і в центральних районах, у Сибіру та на Кавказі.
Заготівля. Збирають траву під час цвітіння, інколи з коренями, сушать на вільному повітрі або у сушарках при температурі до 40 °С.
Хімічний склад сировини. Флавоноїди представлені флавонолами (кверцетин, кемпферол) і флавонами (гнафалозиди А і В, 7-О-глюкозид скутеляреїну, 6-метоксилютеолін та його 7-глюко- зид). Є також дубильні речовини (4 %), смоли, каротиноїди, фітостерин, аскорбінова кислота. Ліпофільна фракція містить каротиноїди, терпеноїди.
Гнафалозид А
Біологічна дія та застосування. Настій і відвар виявляють судинорозширюючу та гіпотензивну дію, уповільнюють ритм серцевих скорочень, виявляють антибактеріальну та ранозагоювальну дію. Олійними витяжками лікують рани, опіки, свищі, трофічні виразки; дія обумовлена каротиноїдами.
У гомеопатії використовується вся свіжа рослина при гіпертонії, невралгії сідничного нерва.
ПЛОДИ ГЛОДУ — FRUCTUS CRATAEGI КВІТКИ ГЛОДУ — FLORES CRATAEGI
Глід криваво-червоний — Crataegus sanguinea Pall. та інші види, що поширені в Україні, род. розові — Rosaceae
Боярышник кровавокрасный; латин, назва походить від грецьк. krataios — міцний, у зв’язку з його міцною деревиною, а також через тверді колючки.
Рослина. В Україні налічується понад 30 видів глоду. і всі вони дозволені до заготівлі. Найпоширеніші види глоду — п’ятистовпчиковий - Crataegus pentagyna, г. східний — С. orientalis, г. згладжений (колючий) — С. laevigata, syn. С. oxyacantha, г. зігнуточашечковий - С. curvisepala, г. одноматочковий — С. monogyna.
Глід криваво-червоний — високі кущі, рідше деревця з прямими пазушними колючками. Листки почергові, з прилистниками, короткочерешкові, оберненояйцеподібні, з клиновидною основою, більш або менш глибоколопатеві, з великозубчастим краєм. Квітки зібрані у білі щитки. Квітки правильні, з подвійною оцвітиною, яка складається з п’яти довгасто-трикутних, трикутних або вузьких ланцетних зеленкуватих чашолистків і п’яти овальних бурувато- або жовтувато-білих пелюсток; квітконіжки голі або слабкоопушені, завдовжки до 35 мм. Плоди — яблукоподібні, кулясті або еліпсоїдальні, тверді, зморшкуваті, завдовжки 6-14, завширшки 5-11 мм, зверху з кільцевим випинанням, утвореним чашолистками, що ісохлися. М’якоть плодів містить 1-5 здерев’янілих кісточок. Колір плодів від жовтогарячого та бурувато-червоного до темно-бурого.
Поширення. Росте на всій території України в підліску мішаних та листяних лісів, на узліссях, лісових галявинах, на схилах берегів та боліт.
Заготівля. Суцвіття заготовляють на початку цвітіння, коли частина їх ще не розкрилася. Сушать у затінку. Плоди збирають у період повного достигання, без плодоніжок. Сушать при температурі 50-60 °С або в приміщенні з вентиляцією, часто перемішуючи.
Хімічний склад сировини. Квітки містять флавоноїди (0,5—2,5 %). Відомо 25 флавоноїдів, важливішими є гіперозид (0,7 %), С-глікозид вітексин і його О-глікозиди: 4-рамнозид, 4'-рутинозид та ін. С-глікозиди домінують у листках. У квітках синтезуються біозиди, ді- та олігоглікозиди лейкоантоціанідинів, інші похідні флавану - (-) або (+) -епікатехіни, (+)-катехін, олігомери дегідрокатехіну, є ефірна олія.
Плоди містять сполуки подібні до тих, що локалізуються у квітках, але переважають, крім гіперозиду, епікатехіни, олігомери лейкоантоціанідинів. Склад їх залежить від ступеня стиглості плодів. Це стосується також антоціанів, пектинів, аскорбінової кислоти.
Загальним для обох видів сировини є вміст тритерпеноїдних кислот — урсолової, олеанолової, кратегової, акантової тощо. Середній їх вміст у квітках 0,1-0,3 %, у плодах — 0,3-0,5 %.
Біологічна дія та застосування. Галенові препарати виявляють кардіотонічну, гіпотензивну, седативну, спазмолітичну дію. Препарати глоду посилюють кровообіг у коронарних судинах серця і судинах мозку, усувають тахікардію та аритмію.
При спазмах судин настойка квіток значно ефективніша за екстракт плодів, який застосовують частіш за все при гіпертонії. Рідкий екстракт плодів входить до складу кардіовалену. З плодів глоду зігнуточашечкового виготовляють кратезид. Рідкий екстракт квіток входить до складу препаратів кардіофіт, біовіталь, геровітал, які мають гіпотензивні та седативні властивості; фітулвент — репаративної, жовчогінної, антисептичної, седативної дії.
У гомеопатії використовуються свіжі зрілі плоди при стенокардії, послабленні серцевої діяльності після інфекційних захворювань.
КОРЕНІ ШОЛОМНИЦІ БАЙКАЛЬСЬКОЇ — RADICES SCUTELLARIAE BAICALENSIS
Шоломниця байкальська — Scutellaria baicalensis Georgi, род. ясноткові — Lamiaceae
Шлемник байкальский; назва походить від латин. scutellum — щиток, зменшувальне від scutum — щит, за формою придатку чашечки; baicalensis — байкальський.
Рослина багаторічна, трав’яниста, заввишки 15-35 см.
Кореневище коротке, до 3 см, переходить в м’ясистий стрижневий корінь, поверхня якого зморшкувата, світло-брунатна, злам — жовто-лимонний. Стебла численні, чотиригранні, опушені. Листки супротивні, майже сидячі, ланцетні, до 4 см завдовжки, по краю війчасті. Чашечка двогуба, синя або фіолетова, волосиста, на верхній губі зморшка. Квітки двостатеві, неправильні, поодинокі, пазушні, зібрані на верхівках стебел в однобокі китицеподібні суцвіття. Плід складається з чотирьох однонасіннєвих горішкоподібних часток.
Поширення. Забайкалля, Далекий Схід, басейн Амура. На території України культивується.
Заготівля. Заготівлю коренів проводять восени, після повного засівання рослини. Викопують лише дорослі, з 5-6 стеблами рослини. Для відновлення заростей на ділянці, де проводять заготівлю сировини, треба залишати не менше трьох рослин на кожні 10 м2 площі, а повторну заготівлю на цій ділянці дозволяється проводити не раніш як через 10 років. Зібрану сировину обтрушують від землі, звільняють від стебел так, щоб їх залишки не перевищували 1 см, миють і, розстеливши тонким шаром у затінку, сушать.
Хімічний склад сировини. Флавони та їх глікозиди (до 10 % загалом): байкалін (байкалеїн-7-О-глюкуронід), скутелярин (скутеляреїн-7-О-глюкуронід), вогонін, ороксилін.
Байкалеїн (5,6,7-триоксифлавон)
Скутеляреїн (5,6,7,4'-тетраоксифлавон)
Біологічна дія та застосування. Препарати шоломниці мають седативні, гіпотензивні і протисудорожні властивості. Настойка застосовується при гіпертонічній хворобі І і II ступенів. На основі байкалеїну виготовляють напівсинтетичний препарат аспалінат аналогічної дії.
ПЛОДИ СОФОРИ ЯПОНСЬКОЇ — FRUCRUS SOPHORAE JAPONICAE
ПУП’ЯНКИ СОФОРИ ЯПОНСЬКОЇ— ALABASTRAE SOPHORAE JAPONICAE
Софора японська — Sophóra japónica L., род. бобові — Fabaceae
Софора японская; латинізована арабська назва одного з видів касії — sofera; латин. japonicus — японська.
Рослина. Листопадне, до 30 м заввишки, дерево. Листки чергові, непарноперисті, з 3-8 парами листочків; листочки видовженояйцеподібні, зверху темно-зелені, з полиском, зісподу — сизуваті. Пуп’янки видовженояйцеподібної форми, завдовжки від 3 до 7 і завширшки від 1,5 до 3 мм. Чашечки дзвоникоподібна з 5 короткими тупими або злегка загостреними зубчиками, жовтувато-зеленого кольору, опушеними. Віночок блідо-жовтого кольору, має такий же розмір, як і чашечка, або злегка виступає над нею. Квітки двостатеві, неправильні, у верхівкових гронах, зібрані у великі волоті; віночок метеликового типу, ясно-жовтий. Плід — біб, на плодоніжці, нерозкривний, чашкоподібний, між насінинами з перетяжками, заповненими жовтувато-зеленим клейким соком. Насіння темно-брунатне або майже чорне. Цвіте у липні-серпні, плоди дозрівають у жовтні і залишаються на дереві всю зиму.
Поширення. Походить з Китаю і Японії. На території України (переважно в південних районах) її культивують як декоративну та фітомеліоративну рослину.
Заготівля. Пуп'янки заготовляють у сонячну погоду в кінці бутонізації, коли нижні квітки в гронах починають розквітати. Спочатку зривають руками, зрізують секаторами або ножицями суцвіття, потім з суцвіть обшморгують пуп’янки, підв’ялюють їх протягом двох годин на сонці, після цього переносять під навіс або в приміщення для досушування. Штучне сушіння проводять пpи температурі 40-50 °С.
Плоди софори японської збирають трохи недозрілими в суху погоду і сушать у провітрюваних приміщеннях.
Хімічний склад сировини. У пуп’янках і молодих плодах софори міститься до 20 % рутину. У плодах є також кемпферол-3-софорозид, кверцетин-3-рутинозид, геністеїн-4-софорабіозид та ін.
Біологічна дія та застосування. Основною діючою речовиною препаратів з софори є рутин, який має здатність (особливо в поєднанні з аскорбіновою кислотою) ущільнювати стінки судин, зменшувати їхню ламкість. Його застосовують для профілактики й лікування гіпо- і авітамінозу Р, при захворюваннях, що супроводжуються підвищеною проникністю судин, для профілактики уражень капілярів при застосуванні антикоагулянтів, саліцилатів та миш’яковистих препаратів. Настойка плодів софори є антисептичним засобом. З пуп’янків одержують препарати кверцетин, рутин, які застосовують у вигляді порошків, таблеток та у складі препаратів аскорутин, вікалін, рутес. Для виробництва рутину використовують також наземну частину гречки посівної (Fagopyrum sagittatum, Polygonaceae), яка містить до 4% рутину.
ТРАВА СОБАЧОЇ КРОПИВИ —HERBA LEONURI
Собача кропива звичайна — Leonurus cardiaca L.
Собача кропива п’ятилопатева — Leonums quinquelobatus Gilib., род. ясноткові — Lamiaceae
Пустырник сердечный, пустырник пятилопастный; латинська назва походить від грецьк. leon — лев та urа — хвіст; грецьк. cardia — серце.
Рослина багаторічна трав’яниста. Стебло прямостояче, 50-100 см заввишки, галузисте, чотиригранне, голе або опушене волосками по ребрах. Листки навхрест супротивні, черешкові, зверху темно-зелені. Нижні листки округлі, яйцеподібні, з серцевинною основою, п’ятилопатеві, середні — видовжено-еліптичні або ланцетні, трироздільні або трилопатеві, з широкими зубчастими долями; верхівкові — трилопатеві або цілісні з двома боковими, спрямованими вперед зубцями. Квітки неправильні, сидячі, в густих багатоквіткових кільцях на верхівках пагонів; віночок двогубий, ясно-рожевий, завдовжки 8,5-9,5 мм. Плід складається з чотирьох однонасінних горішкоподібних часток.
Поширення. В лісостепу і степу, на лісових галявинах, біля осель, культивується. Собача кропива звичайна росте на заході європейської частини СНД. Собача кропива п’ятилопатева — в середніх, південних областях європейської частини СНД, Західного Сибіру, в Криму, на Кавказі, в Україні.
Заготівля. Траву збирають на початку цвітіння, коли верхівки не перевищують 40 см, а товщина стебла становить не більше 5 мм. Сушать у затінку або в сушарках при температурі 50-60 °С.
Хімічний склад сировини. Думки щодо діючих речовин суперечливі. Скоріш за все діє комплекс флавоноїдів, іридоїдів і алкалоїди. Основні флавоноїди — квінквелозид, рутин, кверцитрин, космосіїн, ізокверцитрин, гіперозид. Протоалкалоїд стахідрин та два неідентифіковані алкалоїди містяться у кількості 0,05 %. Іридоїди кропиви собачої належать до типу аукубіна (гарпагід, аюгол, аюго- зид). Гіркий смак сировині надають дитерпени (марубін), є тритерпеноїди (близько 0,3 % урсолової кислоти). Серед інших БАР — дубильні речовини, незначна кількість ефірної олії, рутозид кавової кислоти.
Біологічна дія та застосування. Трава використовується у вигляді настою та настойки як седативний та гіпотензивний засіб при серцево-судинних неврозах, початкових стадіях гіпертонічної хвороби, кардіосклерозі, підвищеній нервовій збудливості. Настій входить до складу мікстури Траскова, настойка — до кардіофіту, біовіталю, геровіталу, енерготоніку Доппельгерц.
У гомеопатії свіжу траву застосовують в клімактеричному періоді, при серцевій та нервовій слабкості, метеоризмі.
ТРАВА ГІРЧАКА ПЕРЦЕВОГО — HERBA POLYGON I HYDRQPIPERIS
Гірчак перцевий — Polygonum hydropiper L., род. гречкові — Polygonaceae
Горец перечный (г. водяной, водяной перец); латинізована грецька назва від poly— багато і gony — коліно, вузол або gonon — нащадки; латин, hydropiper — від грецьк. hydor— вода і piper — перець, тобто рослина росте біля води і має пекучий смак.
Рослина однорічна, трав’яниста, з прямостоячим, червонуватим стеблом. Листки чергові, видовженоланцетні, до обох країв звужені, гострі або тупуваті, з хвилястими цілісними краями. Розтруби бурі, голі, з краю коротковійчасті, Квітки двостатеві, по 2-3 в пучках, зібрані у тонкі приривчасті колосовидні суцвіття. Плід— горішок.
Смак свіжої трави злегка пекучий.
Поширення. Повсюди в європейській частині СНД, на Кавказі, Середній Азії, Сибіру, Далекому Сході, в Україні. Росте по берегах річок, у канавах, на луках, у вологих лісах.
Заготівля. Збирають траву під час цвітіння на висоті 10-15 см від землі. Сушать при температурі 40-50 °С.
Хімічний склад сировини. Основними компонентами серед флавоноїдів (2,5-3 %) є рутин, кверцитрин, гіперозид, кемпферол, метоксильовані флавоноїди — ізорамнетин, рамнетин, рамнозин у вигляді складних ефірів з KHSO4, ці сполуки називають персикаринами. Є дубильні речовини (близько 3-5 %), вільні галрва та елагова кислоти, вітаміни К і С.
Сировина містить забарвлені речовини типу фагопірину, що викликають фагопіризм (чутливість до світла). Гіркий смак свіжої сировини обумовлений сесквітерпеновими альдегідами (полігодіаль, його ізомер ізотадеональ), лактонами (коніфертифолін, ізодриманінол) та ін.
Біологічна дія та застосування. Настій, рідкий екстракт — кровоспинні засоби при маткових та гемороїдальних кровотечах, ніжний послаблюючий засіб, використовують також при сечокам’яній хворобі для відходження конкрементів.
ТРАВА ГІРЧАКА ПОЧЕЧУЙНОГО — HERBA POLYGONI PERSIC АШЕ
Гірчак почечуйний — Polygonum persicaria L., род. гречкові — Polygonaceae Горец почечуйный (почечуйная трава); polygonum походить від латинізованої грецької назви polygonon — гірчак; від poly — багато і gony— коліно, вузол або gonon — нащадки; persicaria від латин, persica — персик, через схожість листків гірчака з листками Персикового дерева.
Рослина однорічна, трав’яниста, з стрижневим коренем і прямим, підведеним стеблом. Листки чергові, ланцетоподібні або лінійно-ланцетні, голі, часто з червоно-бурою плямою. Характерним є наявність плівчастих розтрубів, вкритих притисненими волосками, з довгими війками по верхньому краю. Суцвіття верхівкове, густа колосовидна китиця. Квітки дрібні, з простою, глибоко розсіченою оцвітиною білого або рожевого кольору. Плід — горішок.
Поширення. Європейська частина СНД, Кавказ, Україна, рідше — Середня Азія, Сибір, Далекий Схід. Росте по берегах річок, водоймищ, на вологих луках.
Заготівля. Траву збирають у період цвітіння, звільняють Від домішок; сушать у приміщенні при доброму провітрюванні або в сушарках при температурі не вище 50 °С.
Хімічний склад сировини. Флавоноїди представлені гіперозидом, ізокверцетином, авікулярином, персикарином, тетраметилкверцетином. Трава містить вітамін К, танін (1,5 %), флобафени — продукти окислення конденсованих дубильних речовин, вільну галову кислоту, ефірну олію (0,05 %), значну кількість філохінонів, пектини (більше 5%).
Біологічна дія та застосування. Настій і екстракти почечуйної трави справляють послаблюючу, виражену кровоспинну дію. Показані при маткових кровотечах, викликаних атонією матки, запальними процесами, рясних менструаціях і гемороїдальних кровотечах.
ТРАВА СПОРИШУ — HERBA POLYGONIAVICULAR1S
Спориш звичайний — Polygonum aviculаre L., род. гречкові — Polygonaceae
Горец птичий, спорыш; polygonum походить від латинізованої грецької назви роlуgonon — гірчак; від poly — багато і gony— коліно, вузол або gonon— нащадки; avicularis, -е — пташиний, від латин. avicula — пташка.
Рослина однорічна трав’яниста. Стебло здебільшого лежаче, розгалужене, завдовжки 10-25 см. Відмінність від інших видів роду Polygonum полягає в тому, що відсутнє суцвіття: квітки сидять купками по 1-5 в пазухах листків. Листки чергові, від широкоеліптичних до майже лінійних, завдовжки до 3, завширшки до 1 см, зеленого кольору. При основі листків плівчасті розтруби сріблясто-білого кольору. Квітки пазушні, по 1-5, з простою, глибоко надрізаною оцвітиною, білого або рожевого кольору. Цвіте все літо. Плід — горішок.
Поширення. Росте по всій території України, вздовж доріг, на подвір’ях, смітниках, полях.
Заготівля. Збирають траву під час цвітіння. Штучне сушіння сировини проводять при температурі 40-50 °С.
Хімічний склад сировини. Основними флавоноїдами (2-2,5 %) є авікулярин (кверцетину-3-арабінозид), кверцетин, гіперозид, катехіни. Містить фенолокислоти (кавову, n-кумарову, хлорогенову, галову), водорозчинні сполуки кремнієвої кислоти (4,5 %), слиз, каротин, аскорбінову кислоту, дубильні речовини (близько 4 %), сліди антраглікозидів типу емодину. З трави ізольований новий лігнановий глікозид авікулін.
Біологічна дія та застосування. Препарати споришу впливають на роботу нирок та сечовивідних шляхів. їх приймають для розчинення та виведення з нирок каменів та піску. Настій знайшов застосування в акушерсько-гінекологічній практиці як кровоспинний засіб; тонізує м’язи матки, підвищує діурез. Застосовують також при туберкульозі, вважаючи, що наявність кремнієвої кислоти сприяє зміцненню тканини легень. Входить до складу препаратів марелін, фітол іт.
ТРАВА ЗВІРОБОЮ — HERBA HYPTRICI
Звіробій звичайний — Hypericum perforatum L., звіробій плямистий — Hypericum macultaum L., род. звіробійні (клузієві) — Нуpericaceae (Clusiaceae)
Зверобой продырявленный, зверобой пятнистый; латинська назва походить від грецьк. hypo — біля і еrеіkе — верес, тобто той, що росте серед вересу.
Рослина багаторічна трав’яниста. Стебло прямостояче, голе, вгорі розгалужене, круглясте, заввишки 30-60 см. Листки супротивні, сидячі, видовжено-овальні, тупі, цілокраї, гладкі, розсіяні по листовій пластинці, з просвітчастими крапчастими залозками. Квітки правильні, двостатеві, п’ятипелюсткові, зібрані в щиткоподібну волоть. Пелюстки золотаво-жовті, видовжено-овальні, з чорними крапками. Плід — коробочка. Насіння дуже дрібне, буре.
Поширення. Рідко утворює зарості, частіше росте смугами уздовж галявин сухих хвойних лісів або куртинками по сухих луках, лісових галявинах й порубках, серед кущів і на сухих схилах гір.
Поширений у лісовій, лісостеповій зонах по всій європейській частині СНД, в Україні, горах Середньої Азії і Західного Сибіру, але не заходить далеко на Північ.
Заготівля. Збирають на початку цвітіння верхівки завдовжки 25-30 см. Сушать зв’язану в пучки траву у закритих від сонця приміщеннях при температурі до 40 °С.
Хімічний склад сировини. Трава містить різноманітні БАР. Флавоноїди (5-6 %) представлені переважно флавонолами: гіперозид (0,3-0,7 %), рутин, кверцетин, мірицетин, лейкоантоціанідини і антоціаніни. Ізольовані біфлавоноїди: аментофлавон, біапігенін.
Свій внесок у біологічну дію роблять конденсовані дубильні речовини (3-8 %, у листках — до 16 %), фенолокислоти (кавова, хлорогенова); ксантони за новими даними надають сировині антидепресивної дії.
Основними компонентами ефірної олії (0,2-1 %) є аліфатичні вуглеводні, моно- і сесквітерпени.
У свіжих квітках звіробою звичайного є специфічне похідне флороглюцину — гіперфорин, що має бактерицидну дію, але речовина під час сушіння руйнується.
Важливою групою БАР є антраценпохідні, які розглянуті у розділі «Лікарські рослини, що містять антраценпохідні».
Біологічна дія та застосування. Настій і відвар мають в’яжучу, протимікробну, кровоспинну та протизапальну дію.
Препарати звіробою (настойка, новоіманін) — діють антибактеріально. Рослина входить до складу комплексних препаратів поліфітол, гербогастрін, фітоліт, фітулвент, армон і збору арфазетин.
У гомеопати використовується вся свіжа квітуча рослина при травмах з порушенням цілісності нервів, рваних і колотих ранах, опіках II і III ступенів, травмах головного та спинного мозку, струсі мозку, сильному болю.
КВІТКИ БУЗИНИ ЧОРНОЇ — FLORES SAMBUCI NIGRAE
Бузина чорна — Sambucus nigra L., род. жимолостеві — Caprifoliaceae Бузина черная; латинська назва походить від грецьк. sambyx — червоний; rrigr, -а, -um — чорний.
Рослина. Великий гіллястий чагарник заввишки 36 м. Старі стовбури з попелясто-бурою тріщинуватою корою, молоді гілки з сіро-бурою корою та жовтуватими сочевичками. Листки супротивні непарноперисті, з 5-7 видовжено-яйцеподібними гостропилчастими листочками. Квітки дрібні, правильні, двостатеві, з ледве помітною п’ятизубчастою спайнолистною чашечкою і віночком з 4-5 пелюсків, які зрослися біля основи, діаметром до 5 мм, зав’язь напівнижня, тригніздна. Жовтувато-білі квітки зібрані у щитковидні суцвіття.
Плід — чорно-фіолетова куляста кістянка. Цвіте у травні-червні, плоди достигають у серпні-вересні.
Поширення. Зустрічається в європейській частині СНД, на Кавказі, в лісах, по чагарниках, на лісових порубках, вологих ущелинах, на грунті з надмірним зволоженням. Росте частіше за все групами. Подекуди розводять як декоративну культуру.
Заготівля. Під час цвітіння (квітень — червень) зрізують всі суцвіття. Сушать під наметом, або у приміщенні з доброю вентиляцією, або при температурі 40 °С у сушарках. Від повільного сушіння віночки квіток буріють. Після висихання квітки відділяють від щитків.
Хімічний склад сировини. Квітки містять флавоноїди (до 1,8 %), серед них рутин (близько 0,3 %), похідні кверцетину, кемпферолу, астрагаліну, антоціанідини, ціаноглікозид самбунігрин (близько 0,1 %), який розпадається на бензальдегід, синильну кислоту та глюкозу. Спостерігається різноманітний склад фенолкарбонових кислот (n-кумарова, хлорогенова, кавова та її глюкозид, глюкозид ферулової кислоти), серед амінів - етиламін, ізобутиламін, холін, є дубильні речовини, слиз, аскорбінова кислота.
Біологічна дія та застосування. Квітки бузини мaють потогінні, протизапальні, сечогінні, м’які відхаркувальні властивості. Настій використовують при простудних захворюваннях, хронічному бронхіті, у гінекологічній практиці.
КВІТКИ ЛИПИ — FLORES TILIAE
Липа серцелиста — Тilіа cordata Mill, липа широколиста — Тіlіа platyphyllos Scop., род. липові — Тіllaceae
Липа сердцевидная, липа плосколистная; латинізована грецьк. telia— липа; латин. cordatus, -а — серцеподібний, що пов’язано з формою листка; platyphyllos — від грецьк. platys— широкий, phyllon — лист.
Рослина. Дерево з чорною, глибокотріщинуватою корою стовбура і гіллястою кроною. Листки черешкові, серцеподібні, з видовжено-загостреною верхівкою, темно-зелені, голі, пилчасті, у кутах жилок — нучки волосків. Квітки жовто-білі, зібрані у напівзонтик, головна вісь зростається в нижній половині з середньою жилкою листоподібного прицвітка — летючки. Приквіткові листки видовжено-ланцетоподібної форми, з притупленою верхівкою, завдовжки близько 6 см, з цільним краєм, світло-зеленого кольору. Плід — кулеподібний, сухий, однонасінний горішок.
Поширення. Липа серцелиста зустрічається в Україні, європейській частині СНД і Західному Сибіру, липа широколиста — у Карпатах.
Заготівля. Збирають суцвіття разом з прицвітками, відомими під назвою «липовий цвіт», коли більшість квіток розкривається, а решта перебуває у стані бутонізації. Сушать у затінку, на відкритому повітрі або в добре провітрюваних приміщеннях, розкладаючи тонким (завтовшки 3-5 см) шаром і слідкуючи, щоб сировина не пересохла. Штучне сушіння проводять при температурі 40-45 °С.
Хімічний склад сировини. Квітки містять значну кількість флавоноїдних сполук (1 %), представлених флавонами, флаванонами, флавонолами. З флавонів ідентифікований акацетина-7-глюкозид (тіліанін), з флавонолів — похідні кемпферолу (тілірозид) і кверцетину, гербацетин, з флаванонів — рутинозид гесперетину.
У складі ефірної олії (0,05 %) фарнезол, вуглеводні, 2-феніл-етанол, монотерпеноїди. Слиз містить до 40 % уронових кислот. Вміст дубильних речовин та їхніх попередників - лейкоантоціанів - до 2%.
Біологічна дія та застосування. Настій — потогінний, обволікаючий, протизапальний, сечогінний засіб, підвищує згортання крові. Народна медицина рекомендує при подагрі, неврозі, діабеті.
У гомеопатії використовуються свіжі квітки при ревматизмі, алергійних висипаннях (кропивниці), алергійному риніті.
ЛИСТЯ ГІНКГО — FOLIA GINKGO
Гінкго дволопатеве — Ginkgo bilóba L., род. гінкгові — Gink-goaceae
Гинкго двулопастное; латинська назва походить від китайської назви рослини gin-kyo — «сріблястий плід»; латин. bilobns — дволопатевий від bi — дво- та lobus — лопать.
Рослина. Листопадне голонасінне, дводомне дерево до 25 м заввишки. Досягає віку 1000 років. Листки довгочерешкові, шкірясті, віялоподібні, з віялоподібним жилкуванням, з однією або кількома виїмками по краю. Чоловічі квітки сережкоподібні, з численними тичинками; жіночі — на довгих ніжках, розгалужених на кінці на дві або більше гілочок, які закінчуються насінним зачатком. Насіння кістянкоподібне, схоже на жовту сливу, з м'ясистою оболонкою.
Поширення. Походить з Китаю. Культивують у ботанічних садах і парках як декоративну рослину.
Заготівля. Листя збирають протягом усього вегетаційного періоду і навіть восени.
Хімічний склад сировини. Основними групами діючих речовин є флавоноїди, сесквітерпени та дитерпени.
З групи флавоноїдів у листках ідентифіковані флавони: лютеолін, 2-гідроксилютеолін, флавоноли: глікозиди кемпферолу, кверцетину, а також глікозидоефіри (з кумариновою кислотою), катехіни, лейкоантоціани. До біфлавоноїдів належать гінкгетин, білобетин, аментофлавон.
Специфічною речовиною є сесквітерпеновий трилактон білобалід, який є продуктом розпаду біологічно активних гінкголідів. Загальний вміст їх у сировині - 0,06 %.
Дитерпени (гінкголіди А, В, С) складної будови, мають шість циклів з трьома лактонними угрупуваннями і бутиловим радикалом.
Стандартизацію сировини і препаратів гінкго проводять за вмістом флавоноїдів, гінкголідів або білобаліду.
Біологічна дія та застосування. Препарати з листя гінкго дволопатевого виявляють спазмолітичну, судинорозширюючу та бактеріостатичну дію. Гінкголіди попереджають агрегацію еритроцитів, нормалізують мозковий кровообіг, артеріальний тиск. Екстракт із свіжого листя входить до складу галенових препаратів гінкогінк, танакан, мемоплант, гінкор-прокт, гінкор-гель та гінкор-форт, які призначають хворим з порушеннями провідної функції периферичної та центральної нервової системи й мозкового кровообігу. Відвар листя призначають людям похилого віку при склерозі судин мозку, венозній недостатності ніг, варикозному розширенні вен та при геморої.
ТРАВА ЗОЛОТУШНИКА — HERBA SOLIDAGINIS
Золотушник звичайний — Solidago virgaurea L., золотушник канадський — Solidago canadensis L., род. айстрові — Asteraceae
Золотарник обыкновенный, золотарник канадский; solidago походить від латин, solidus— міцний та agere — робити.
Рослина багаторічна трав’яниста.
Стебла прямостоячі або висхідні, переважно прості, заввишки 30-60 см (у з. канадського 60-120 см) Прикореневі та стеблові листки яйцеподібні або еліптичні, тупі, з краю пилчасті, до основи звужені в крилаті черешки; серединні та верхні стеблові листки еліптичні або овальні, сидячі. У з. канадського листки видовженоланцетні, з краю гостропилчасті і коротковійчасті, до верху поступово звужені й загострені, короткочерешкові й сидячі. Квітки плідні — в кошиках, щo утворюють волотеподібне або китицеподібне суцвіття. Кошики дрібні, зеленого кольору, до 3-4 мм завдовжки, в однобоких китицях, зібраних у волоть; обгортка дво-трирядна, блідо-зелена; крайові квітки — язичкові, серединні — трубчасті, золотаво-жовті. Плід — сім’янка.
Поширення. Золотушник звичайний росте на узліссях, у лісах, чагарниках, кам’янистих відслоненнях по всій території України. Золотушник канадський походить з Північної Америки. Рослини вирощуються як декоративні.
Заготівля. Під час цвітіння рослини зрізають з неї верхівки завдовжки 25-30 см і збирають листя. Сушать під наметами або в приміщенні з доброю вентиляцією.
Хімічний склад сировини. Трава містить флавоноїди: кемпферол, кверцетин та їх глікозиди — астрагалін, рутин. На активність впливають сапоніни (близько 1,5%), агліконами яких є олеанолова і полігалова кислоти. Стандартизують сировину за вмістом фенольного диглікозиду лейокарпозиду. В траві є також дубильні речовини (10%), ефірна олія, дитерпени, нікотинова й аскорбінова кислоти.
Біологічна дія та застосування. Препарати золотушника мають сечогінні, жовчогінні, в’яжучі, антибактеріальні та протизапальні властивості, запобігають надмірній ламкості капілярів. Екстракт золотушника входить до складу препаратів марелін та фітоліт, які застосовуються при нирковокам’яній хворобі.
У гомеопатії використовуються свіжі квітучі верхівки золотушника звичайного при альбумінурії, фосфатурії, слизу в сечі; при шкірних захворюваннях.
ТРАВА ХВОЩА ПОЛЬОВОГО — HERBA EQUSETI ARVENSIS
Хвощ польовий — Equisetum arvinse L., род. хвощеві — Equisetaceae
Хвощ полевой; назва походить від латин. equus — кінь і seta— щетина.
Рослина багаторічна трав’яниста, з розгалуженим кореневищем. Стебла двох типів: весняні, спороносні, після дозрівання спор в’януть, і літні, безплідні, залишаються до осені. Літні пагони яскраво-зелені, заввишки 15-40 см. Гілочок у кільцях по 6—18, спрямовані косо догори, чотири-, п’ятигранні, без порожнин. Листки лускоподібні, розмішені кільцями, зростаються у піхви. Спороносить у березні-квітні.
Поширення. Росте по всій території України як бур’ян на полях, луках, у лісових розсадниках, порубках.
Заготівля. Траву (зелені вегетативні пагони) без грубих нижніх частин стебел заготовляють у червні — серпні. Зривають її руками, зрізають серпом або скошують, якщо зарості суцільні, відкидають домішки і сушать у затінку на вільному повітрі, розстилаючи шаром завтовшки 5-7 см на папері або тканині.
Хімічний склад сировини. Основні діючі речовини — флавоноїди: похідні апігеніну, лютеоліну, кемпферолу і кверцетину; трава містить також фенолкарбонові кислоти, дубильні речовини, сапоніни невстановленого складу. Вміст у зольному залишку кремнієвої кислоти становить 6—10 %, а іноді досягає 20 %. Рослина концентрує також молібден і селен. Який вплив мають піридинові алкалоїди (нікотин, палюстрин та ін.) — токсичний чи фармакологічний — не з'ясовано.
Біологічна дія та застосування. Виявляє багатобічну терапевтичну дію: сечогінну, кровоспинну, протизапальну, літолітичну, дезінтоксикаційну при отруєнні свинцем.
Екстракт входить до складу комплексних препаратів марелін, фітоліт, фітолізин, мікстури Траскова, збору арфазетин.
ТРАВА ЗЛИНКИ —HERBA ERIGERONIS CANADENSIS
Злинка канадська — Erigeron canadensis L., род. айстрові — Asteraceae
Мелколепестник канадский
Рослина однорічна трав’яниста, з жорстковолосистим, прямостоячим, ребристим, заввишки 30-100 см, у верхній частині розгалуженим стеблом. Листки чергові, лінійно-ланцетні, довгозагострені, шорсткі; нижні — короткочерешкові, рідкозубчасті; верхні — сидячі, цільнокраї. Квітки в дрібних кошиках, які утворюють розгалужені верхівкові суцвіття; крайові квітки маточкові, вузько- язичкові, білуваті; серединні— двостатеві, трубчасті, блідо-жовті. Цвіте у липні — вересні. Плід — сім’янка.
Поширення. Росте по всій території України на смітниках, полях, біля доріг, у лісосмугах. Походить з Північної Америки.
Заготівля. Заготовляють траву під час цвітіння рослини.
Хімічний склад сировини. Трава містить флавоноїди — апігенін, лютеолін, кверцетин, ізорамнетин, дубильні речовини, холін та ефірну олію, до складу якої входять лимонен, дипентен, терпінеол; фенолкарбонові кислоти (кавова, хлорогенова, неохлороге- нова); кумарини (умбеліферон, скополетин), ситостерин.
Біологічна дія та застосування. Настій трави застосовують як протизапальний, кровоспинний, а препарат ерікан — як антидіарейний засіб.
КОРЕНІ СОЛОДКИ — RADICES GLYCYRRHIZAE
Солодка гола — Glycyrrhiza glаbra L., род. бобові — Fabaceae
Солодка голая; латинізована назва походить від грецьк. glykys — солодкий і rhiza — корінь; латин. glabra — гола.
Солодка гола розглядається в розділі «Лікарські рослини та сировина, якi містять сапоніни». Поряд з тритерпеновими сапонінами корені, солодки містять значну кількість флавоноїдів. Ліквіритин був виділений японськими хіміками — Шинода та Уеда у 1933 р. У подальшому флавоноїдні сполуки вивчалися у ДНЦЛС професором Й.І. Литвиненко.
Сума флавоноїдів (3-4 %) представлена халконами і флаванонами, основний з яких ліквіритигенін і його глікозиди — ліквіритин (4ґ-О-глюкозид ліквіритигеніну), неоліквіритин (4г-О-глюкозил-апіозил ліквіритигеніну), уралозид (7-О-глюкозил-апіозид ліквіритигеніну). Основним халконом є ізоліквіритигенін і його глікозиди: ізоліквіритин (4г-О-глюкозид ізоліквіритигеніну), лікуразид (4-О-глюкозил-апіозид ізоліквіритигеніну) та ін.
Біологічна дія та застосування. Флавоноїди солодки виявляють спазмолітичну, протизапальну і противиразкову дію. Препарати ліквіритон, флакарбін застосовують при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки.
ТРАВА ЧЕРЕДИ — HERBA BIDENTIS
Череда трироздільна — Bidens tripartita L., род. айстрові — Asteraceae
Череда трехраздельная; латин. bi — двох- та dens — зуб, за будовою плодів, які мають два зубчастих вістря, tripartita — трироздільний від tri — три- та pars, partis — частина, за формою листка.
Рослина однорічна трав’яниста, з прямостоячим, супротивнорозгалуженим стеблом заввишки 15-60 (100) см, голим або з рідкими волосками. Листки супротивні, короткочерешкові, глибокотрироздільні або цілісні (верхні); лопаті листків ланцетні, гострі, великопилчасті.
Квітки зібрані у прямостоячі або. пониклі, поодинокі на кінцях стебел та гілок кошики, оточені дзвоникоподібною дворядною обгорткою, зовнішні листочки обгортки зелені, листкоподібні, довші за кошики, відстовбурчені, при основі черешкоподібнозвужені; внутрішні — коротші за зовнішні, довгасті, загострені, червонуваті, з ясно-плівчатим краєм. Квітки у кошику трубчасті, двостатеві, жовто-брунатні. Плід — сім’янка, вгорі з 2-3 зазубреними щетинками.
Поширення. Росте по всій території України на вологих місцях, по болотах, біля струмків, у канавах.
Заготівля. Траву заготовляють в період бутонізації. Збирають верхівки не довші за 15 см, окремі листки. Зібрану сировину сушать у затінку на відкритому повітрі або в добре провітрюваному приміщенні, розкладаючи тонким шаром на тканині або папері.
Хімічний склад сировини. Трава череди містить флавоноїди: глюкозид лютеоліну, халкони (бутеїн та його глюкозид), аурони (сульфуретин), конденсовані дубильні речовини (до 6,5 %), кумарини (умбеліферон і скополетин), каротин, аскорбінову кислоту, ефірну олію (сліди), слиз, аміни, мікроелементи (зокрема марганець).
Біологічна дія та застосування. Настій трави виявляє сечогінну, потогінну, жовчогінну і бактерицидну дії, поліпшує травлення, нормалізує порушений обмін речовин. Масляний екстракт має протизапальні і ранозагоювальні властивості.
КОРЕНІ ВОВЧУГА — RADICES ONONIDIS
Вовчуг польовий — Onónis arvensis L., род. бобові — Fabaceae
Стальник полевой; латинізована назва пов’язана з грецьк. onos — віслюк, тому що віслюки добре їдять цю рослину, латин, arvensis — орний, польовий, від arvum — поле, рілля.
Рослина багаторічна трав’яниста, з коротким, багатоголовим темно-бурим кореневищем і стрижневим циліндричним, злегка сплощеним, перекрученим, прямим або зігнутим, дерев’янистим коренем, внизу розгалуженим. Поверхня коренів світло-брунатна, па зламі вони жовтувато-білі. Стебла розгалужені, опушені, гілки часто закінчуються колючками. Нижні та середні стеблові листки трійчасті, верхні — прості, листочки овальні, краї — гострозубчасті, з обох боків — залозистоопушені, пахучі. Характерні великі парні прилистники, широкояйцеподібні, стеблообхоплюючі, рівні з черешками і прирослі до них. Квітки рожеві, по дві на коротких квітконіжках, у пазухах листків утворюють на кінцях стебел і бокових гілок густі колосоподібні суцвіття. Плід — біб, коротший за зубці, широкояйцеподібний, опушений, з 2—4 насінинами.
Поширення. Росте на луках, серед кущів, по річках, у лісовій та лісостеповій зонах європейської частини СНД, в Україні, на Кавказі, Алтаї. Рослина культивується.
Заготівля. Корені викопують восени, очищають від землі, швидко промивають холодною водою, сушать на відкритому повітрі або в сушарках при температурі 40-45 °С; довгі корені розрізають на шматки.
Хімічний склад сировини. Корені містять ізофлавоноїди (1,5-2,5%): формононетин, ононін, оногенін, 7-глюкозид оногеніну (онозид), оноспін, птерокарпани, ефірну олію, яка легко осмолюється, дубильні речовини, тритерпенові сапоніни.
Оногенін (R=OH)
Онозид (R=O—Glu)
Біологічна дія та застосування. Застосовують відвар як сечогінний і кровоспинний засіб при геморої; настойка, а також препарат флаванобол справляє анаболізуючу дію.
У гомеопатії використовується свіже коріння О. spinosa як сечогінний засіб при асцитах, нефролітіазі.