Біогеографія - Регіональний аспект - Марисова І.В. - 2005

Глава 3. Характеристика біофілотичних царств суші

3.6.Австралійське царство

3.6.4. Фауна

Фауна відзначається дуже глибоким ендемізмом (кол. табл. 7) і значною дефектністю. її характерні риси:

1. Велика кількість ендеміків, у тому числі дуже високого рангу: підкласів - 1 (яйцекладні з класу ссавців); рядів — 4 (однопрохідні, казуароподібні, однолегеневі дводишні риби, анаспідові ракоподібні); родин - 29, із них: ссавців - 14 (єхиднові, качконосові, хижі сумчасті, сумчасті мурахоїди, сумчасті кроти, бандикутові, кролячі бандикути, кускусові, карликові кускуси, хоботноголові кускуси, сумчасті летяги, коалові, вомбатові, кенгуру), птахів - 11 (казуарові, ему, смітні кури, кагу, совині жабороти, птахи-ліри, чагарникові птахи, ластівкові сорокопуди, альтанкові птахи, райські птахи, австралійські сороки, або флейтові птахи); плазунів - 2 (двокігтеві черепахи, лусконогі ящірки), безхребетних - 2 (аустрастациди з ряду десятиногих раків, міодактиліди з ряду сітчастокрилих комах). Крім того, є кілька ендемічних підродин - дятлові папуги, австралійські ропухи, та ін., а також багато ендемічних родів і видів.

2. Найбагатший розвиток сумчастих ссавців (понад 150 видів) і в той же час бідність плацентарних ссавців, які представлені тут лише двома рядами: гризунів (56 видів з родини мишиних) і кажанів (45 видів). Наявний тут собака динго - здичавілий нащадок свійського собаки.

3. Дефектність виявляється у відсутності цілих великих груп. Так, тут відсутні хвостаті земноводні, справжні ящірки, ігуани (є лише на островах Фіджі), гадюкові, ямкоголові змії, вівсянкові птахи, коропові риби тощо.

4. Багатство широкоареальних груп. Серед безхребетних тут поширені такі пантропічні тварини: родина диплюрид з мігаломорфних павуків-птахоїдів, рід нефіла з павуків-кругопрядів, родина мегасколецид із дощових червів (тропіки Старого Світу). З хребетних тут широко представлені такі тварини: з пантропічними ареалами - родина папуг (підродини лорі, або щіткоязикові папуги, дятлові папуги, какаду, справжні папуги), більшість родин плазунів (трикігтеві черепахи, гекони, сцинкові, сліпуни, вужоподібні, аспідові змії, несправжньоногі змії — підродина пітонів), родина араванових риб; з палеотропічними ареалами - родини агам, варанів, дятлових, нектаркових.

5. Центри різноманіття виявлені для родини медососових птахів (понад 50% усіх видів родини), родини квакш (другий центр — у Неотропічномуцарстві), родини варанів (тут є 15 видів, тобто більше половини всіх видів родини). Варани, напевно, мають тут і свій центр походження (другий - на островах Орієнтального царства).

6. Фауністичні зв'язки простежуються з такими царствами: Орієнтальним — більшість жаб, метелики кавалери та орнітоптери, богомоли, паличники (особливо сильний вплив орієнтальної фауни відчувається в Новогвінейській області, зокрема на о. Сулавесі - макаки, довгоп'яти, білки, вівери, ящери, ластівкові сорокопуди, медососові птахи); Ефіопським - варани, мурашки-кравці та понерини (усі три групи пов'язані також із Орієнтальним царством), терміти і дводишні риби (пов'язані також із Неотропічним царством); Неотропічним - змпношиі черепахи, квакші, сумчасті (останні дві групи - також із Неарктикою), свистуни (із Капським царством); Капським - молюскиритиди (із Орієнтальним); Антарктичним - родини евстеміїд із веснянок, грибних комариків міцетофілід (Нова Зеландія), перипатопсид з пер- виннотрахейних, галаксієвих риб (зв'язані також із Капським царством), рід сорочачих жайворонків тощо; Палеарктикою - буйвол аноа (на о. Сулавесі).

Рис. 4. Індо-Австралійська проміжна зона (за У. Зедлагом, 1975)

Таким чином, у деяких областях Австралійського царства (Новогвінейська та Фідясійська) простежується значний, зокрема кількісний, вплив на біофілоту орієнтального компонента, особливо флористичного.

З цієї причини більшість геоботаніків відносять Нову Гвінею до Індо-Малайського підцарства Палеотропічного царства.

Однак детальний аналіз біофілоти Австралійського царства показує, що переважання в Новій Гвінеї орієнтального компонента флори - явище порівняно молоде. Тому при вирішенні питання про належність Новогвінейської області до Орієнтального або Австралійського царства основним аргументом має бути не кількісне переважання найновішого нашарування орієнтального компонента, а наявність у біофілоті більш давнього, хоча й нечисленного австрало-антарктичного компонента, який представлений: серед рослин - порядком магнолієвих, родом південний бук; серед тварин - родиною перипатопсидових (з первиннотрахейних) та ін. До того ж у флорі Нової Гвінеї багато давніх суто австралійських форм — протейні, евкаліпти, казуарини.

Отже, усе це переконує в належності Новогвінейської області до Австралійського біофілотичного царства.

Крім того, слід зосередити увагу на такому моменті. Наявний характер біофілоти Новогвінейської області вказує на те, що межа між Австралійським і Орієнтальним царствами не може проходити по вузькій лінії Уолеса». Не можуть бути межею також ні «лінія Лідеккера», ні «лінія Beтepa». Найбільш раціонально вважати існування широкої зони інтерградації між Калімантаном і Новою Гвінеєю, у межах якої в різних групах організмів у різному темпі змінюються види орієнтального та австралійського генезису. Ця зона була названа «зоною Уолеса» (рис. 4).