БОТАНІКА З ОСНОВАМИ ГІДРОБОТАНІКИ (ВОДНІ РОСЛИНИ УКРАЇНИ) - Б.Є. Якубенко - 2011

VІІІ. ОСНОВИ МОРФОЛОГІЇ І АНАТОМІЇ РОСЛИН

Особливості розмноження покритонасінних рослин

Пристосування у двостатевих квітках, що запобігають самозапиленню

Близько 75% видів рослин мають двостатеві квітки, проте самозапилення в них не відбувається - для цього в них виробилися в процесі еволюції спеціальні морфологічні та фізіологічні пристосування. Зокрема, з’явилися одностатеві (чоловічі та жіночі) квітки, дводомні рослини, дихогамія, гетеростилія та самонесумісність.

Одностатевість квіток, а особливо дводомність рослин - це надійне пристосування проти самозапилення. В однодомних рослин одностатевість квіток виключає автогамію, але не запобігає гейтеногамії, тобто сусідньому заплідненню.

Різночасне достигання тичинок і маточок (дихогамія) - це функціональна роздільностатевість, що зумовлена неодночасним

достиганням тичинок і маточок в одній і тій же квітці. Вона проявляється у формі протерандрії - ранніше достигають пиляки порівняно з приймочками маточок (малина, суниці), а також протерогінії - раніше достигають приймочки від пиляків (яблуня, груша, слива). Одночасне дозрівання пилку й приймочок у двостатевій квітці має назву гомогамії, завдяки їй можливе самозапилення.

Різностовпчатість (гетеростилія) - (неоднакова довжина стовпчиків і тичинкових ниток в окремій квітці (медунка, гречка, первоцвіт, незабудка). У цьому разі пилок із довгих тичинок не може прорости на коротких стовпчиках, а із коротких тичинок - на довгих, тобто не відбудеться запліднення в межах однієї квітки. Щоб воно відбулось пилок із довгих тичинок має потрапити на довгі стовпчики, або ж пилок із коротких тичинок - на короткі стовпчики, тобто з інших квіток.

Самобезплідність (аутостерильність, самонесумістність) - нездатність пилку проростати на приймочці маточки двостатевої квітки тієї самої рослини (жито, морква, буряк).

У яблуні, груші, вишні, черешні, сливи самозапилення не відбувається не тільки пилком із власної квітки, чи іншої квітки цього ж дерева, а навіть пилком з іншого дерева, але цього ж сорту. Це явище називають самобезплідністю, особливо чітко вона проявляється у яблуні та груші.

Науковцями установлено три групи сортів яблуні щодо здатності до самозапилення - самоплідні, тобто здатні до самозапилення сорти Астраханське біле, Суйслепське, Малинівка (В. В. Пашкевич, 1931), Осіннє кримське (А. Н. Усов ІА. А. Ляпіхова, 1984), частково самоплідні - Ренет Симиренка, Сари Синап, Ренет шампанський, Кандиль Синап (І. Н. Рябов, 1930, 1934), Салгірське, Голден Делішес, Кримське, Таврія, Сувенір, Салют (А. Н. Усов і А. А. Ляпіхова, 1984), сорти, що мають низьку самоплідність - Обільноє, Севастопольське, Еврика, Аврора кримська (А. Н. Усов і А. А. Ляпіхова, 1984).

Під час закладання промислових садів сортами, які мають низьку, або часткову самоплідність з метою запобігти їй через п’ять-шість рядів основного сорту висаджують один ряд сорту-запилювача.