ЦИТОЛОГІЯ, ГІСТОЛОГІЯ, ЕМБРІОЛОГІЯ - 2008

Розділ 4. СПЕЦІАЛЬНА ГІСТОЛОГІЯ

4.5 Ендокринна система (ендокринні залози)

Ендокринна система - це сукупність структур: органів, частин органів та окремих клітин, секретуючих в кров і лімфу гормони. Гормони (від гр. hormao — збуджую) є високоактивними регуляторними факторами, які стимулюють або пригнічують основні функції організму, а саме: обмін речовин, соматичний ріст та репродуктивні функції.

Ендокринна система спільно з нервовою системою здійснює регуляцію і координацію функцій організму.

Органи ендокринної системи не мають вивідних протоків, дуже васкуляризовані, їх гормони надходять у кров або лімфу. Гормони чинять свій специфічний дистантний вплив на клітини та органи, що названі клітини-цілі.

Кожний гормон може діяти при умові, що він розпізнається і зв'язується клітинами-рецепторами, які знаходяться на клітинах-цілях. При цьому гормон повинен чітко відповідати рецептору за принципом відповідності «ключа« (гормон) до «замка« (рецептор плазмолеми).

Зв'язування гормона з рецептором активізує фермент аденилатциклаза, який в свою чергу викликає утворення циклічного аденозинмонофосфату (ЦАМФ) із аденозинтрифосфорної кислоти (АТФ). Молекули циклічного аденозинмонофосфату активізують внутрішньоклітинні ферменти, що надає клітині-цілі стану функціонального збудження.

За хімічним складом гормони є похідними амінокислот, глікопротеїдами, стероїдами. Паренхіма органу епітеліального чи нервового походження утворює тяжі, фолікули, або різного розміру острівці, клітини яких тісно контактують з мікроциркуляторним руслом.

Залежно від походження, будови, топографії та інших показників ендокринна система представлена такими основними групами:

І. Центральні регуляторні утворення ендокринної системи

1. Гіпоталамус (нейросекреторні ядра)

2. Гіпофіз

3. Епіфіз

II. Периферійні ендокринні залози

1. Щитоподібна залоза

2. Паращитовидні залози

3. Надниркові залози: а) кіркова речовина

б) мозкова речовина

III. Органи, що об’єднують ендокринні та неендокринні функції

1. Гонади:

а) яєчники

б) сім'яники

2. Плацента

3. Підшлункова залоза

4. Нирки

IV. Дисоційована ендокринна система

1. Нейроендокринні клітини групи ПОДПА (APUD) нервового походження

2. Одинокі гормонопродукуючі клітини (не нервового походження)

До ендокринної системи входять залози і окремі клітини, здатні

продукувати біологічно активні речовини — гормони, останні виробляються у надзвичайно малій кількості. Для ендокринних органів характерна дистантна дія на організм. Гормони являються посередниками при регуляції функцій органів та їх систем. Ендокринні залози мають ряд спільних рис будови: в них відсутні вивідні протоки, мають добре розвинуте мікроциркуляторне русло. В клітинах — продуцентах гормонів (ендокриноцитах) виявляються специфічні гранули, в яких нагромаджуються біологічно активні речовини.

Клітини ендокринних органів утворюють характерні скупчення у вигляді трабекул або пухирців (фолікулів). Серед гормонів розрізняються слідуючі класи-пептиди (олігопептиди, поліпептиди, глікопептиди); похідні амінокислот (нейроаміни) та стероїди (статеві гормони, кортикостероїди).

Потрапляючи в кров або лімфу, вони вступають у специфічний зв’язок з рецепторами на поверхні клітин у складі органів-цілей. При цьому молекула гормона, яка циркулює з током крові або лімфи, «впізнає» свій рецептор на поверхні тієї чи іншої клітини-цілі. Зв'язування гормона з рецептором викликає об'ємно-просторові зміни.

В основі взаємодії між окремими ланками ендокринної системи, а також між ендокриноцитами і клітинами-цілями лежить принцип зворотного зв'язку.