Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина I. МІКРОЕВОЛЮЦІЯ

Розділ 9. Вид як одна з головних форм організації життя

9.3. Сучасні проблеми виду

Навіть загальновизнана біологічна концепція виду не повністю влаштовує біологів. Сучасні генетико-еволюційні визначення виду придатні лише для тих організмів, що розмножуються статевим шляхом з перехресним заплідненням. Стосовно агамних, партеногенетичних форм та організмів, що розмножуються шляхом самозапліднення, використання цього терміна потребує певних уточнень. Оскільки вид сьогодні визнається не генетично замкненою, а генетично стійкою системою, концепція виду може бути використана й для цих груп живих організмів. Видом у них слід визнавати групу фенотипічно схожих особин, які мають споріднений генотип, займають спільний ареал і пов'язані загальною еволюційною долею.

Велика кількість рослин здатна розмножуватись вегетативним шляхом, а деякі з них (у першу чергу форми, отримані штучним шляхом) взагалі втрачають здатність до статевого розмноження. Певні види є апоміктами (для формування насіння необхідно, щоб пилок потрапив на маточку й почав проростати, а запліднення не відбувалося) або розмножуються шляхом партеногенезу. Останній спосіб розмноження (без запліднення) досить поширений серед тварин. Причому у форм з факультативним партеногенезом (коловертки, деякі ракоподібні, попелиці тощо) залишається здатність до нормального розмноження, оскільки перед настанням несприятливих умов існування з'являються самці, які запліднюють самиць звичайним шляхом. Проте агамні та облігатнопартеногенетичні форми вже не підходять під біологічне визначення виду, оскільки в них ніколи дві особини не беруть участі в створенні спадкового комплексу третьої, тобто кожна особина має лише одного батька.

Наслідком агамного та партеногенетичного розмноження є те, що всі нащадки кожної особини генетично майже тотожні своєму батьку, виключаючи формування мутацій, тобто усі нащадки однієї особини впродовж будь-якої кількості поколінь пов'язані між собою своїм походженням та ознаками значно більше, ніж з будь-якою іншою особиною. Постає питання: ця група є окремим видом чи лише його різновидом? Відповісти на нього можна було б лише спираючись на критерій схрещуваності, але вона в них взагалі відсутня.

Тому в зазначених форм найважливішими для визначення видів є морфологічні особливості особин та спільність їх еволюційної долі.

Ціла низка нових проблем виникає при дослідженні виду в палеонтології. Це пояснюється тим, що вид розглядається не лише в просторі, як у неонтології (сучасність), а ще й у часі. Критерій схрещуваності для палеонтологічних форм стає зовсім непридатним незалежно від способу розмноження колишніх організмів. Тому основними критеріями стають морфологічний та реконструктивно-біологічний (враховуючи скам'янілі сліди, залишки життєдіяльності тощо). Але і в цьому разі опис виду потребує великої кількості досліджених організмів, інакше вчені не можуть скласти необхідного уявлення про індивідуальну варіативність певних ознак.

Усі сучасні організми пов'язані між собою до певної міри спільними предками, тобто окремі природні групи можна представити як кінцеві гілки єдиного еволюційного дерева. Тому виокремленість певних форм виникає передусім завдяки неповноті палеонтологічних даних і нез'ясованості всіх можливих перехідних форм (за винятком деяких груп організмів).

Останнє ускладнює розуміння еволюційних шляхів деяких груп, але значно спрощує їх класифікацію. Переважна більшість викопних форм спочатку описувалась лише на окремих (часто неповних) екземплярах, тому визначення їх видової належності не викликало особливих труднощів. Однак подальші дослідження виявили наявність значних хронологічних варіантів. Система ж класифікації та номенклатури, спрямована на встановлення груп організмів, стає зовсім непридатною для самостійних у певних місцях чи часових періодах, але пов'язаних безперервною низкою переходів у будь-якому іншому місті або періоді.

Враховуючи суттєві зміни в часі як ареалів, так і внутрішньовидової структури і навіть морфологічних ознак організмів, що належать до однієї еволюційної гілки, від поняття «вид» у палеонтології відмовились і стали використовувати родові назви або ж термін фратрія на позначення відрізка філогенетичного дерева, який відповідає строку формування одного виду (аналог виду в неонтології).

Ще однією проблемою виду є нерівноцінність деяких видів за їх встановленням та визначенням. Деякі види встановлюються лише за кількома особинами, що не надає жодних уявлень ні про їх поширення, ні про індивідуальну мінливість, ні про інші суто видоспецифічні характеристики. Особливо це стосується викопних форм організмів.

Інша справа з сучасними поширеними видами. Для їх вивчення проводиться щорічний обов'язковий облік мисливських тварин, за прогнозуванням спалахів масового розмноження певних шкідників стежать відповідні служби, для дослідження стану популяцій рідкісних та зникаючих видів здійснюють спеціальні моніторингові роботи тощо. Усе це озброює вчених знаннями не лише про поширення виду, а й його структуру, динамічні процеси, дозволяє оцінювати наслідки різноманітних впливів. Постає така сама проблема й при визначенні видів лише за деякими ознаками, наприклад, морфологічними. Тому агамні форми ми не можемо прирівнювати до справжніх біологічних видів із статевим розмноженням, оскільки в цьому випадку окреслення видових меж не спирається на критерій схрещуваності і може стати досить умовним.

Слід враховувати, що природні види мають певні відмінності від визнаних у систематиці. Це одна з причин, через які повна природна класифікація не може бути створена, оскільки всі наявні форми повинні отримати в ній чітко визначений статус. В реальності ж види мають складну структуру з певного кількістю проміжних, перехідних форм тощо. Особливі проблеми виникають унаслідок тривалості процесу видоутворення, коли певна група вже виокремилася з материнського виду, але ще не набула остаточної видової самостійності.

Проблема змісту цього терміну постає при порівнянні видів різних систематичних груп. Це стосується не лише відмінностей внутрішньовидової структури (кількості підвидів, чисельності, статево-вікової структури тощо), розмірів ареалу, екологічних особливостей, але й значущості окремих видів. Так, якщо комар Aedes flavescens є одним із багатьох представників роду Aedes, то деякі роди представлені єдиним сучасним видом. Губатий носоріг {Cerat otherium simum), наприклад, єдиний сучасний представник роду Сеratotherium. Качконіс (Ornithorhynchus anatinus) є взагалі єдиним сучасним представником цілої родини Ornithorhynchidae, у той час як гатерія (Sphenodon punctatus) - навіть підкласу ящерогадів, або дзьобоголових (Lepidosauria) класу плазунів. Зрозуміло, що ми не можемо ці види визнавати рівноцінними.

Усі ці питання не можуть бути вирішеними водночас, а деякі з них потребують постійної пильної уваги з боку фахівців. Особливої актуальності означені проблеми набули в останній час, коли одним із пріоритетних напрямків стає природоохоронна діяльність, спрямована на збереження видового розмаїття живих форм.

Думки вголос

Проблема визначення виду не може мати однозначного вирішення, як і значна кількість інших біологічних проблем. Так, якщо вчені досі сперечаються, чи слід вважати віруси живими, то чи можемо ми порівнювати їх види з видами будь-яких інших груп організмів? Безперервність та невпинність еволюційного процесу забезпечуватимуть біологів-натуралістів роботою, доки існуватиме людство. Тобто, ми ніколи не будемо мати зовсім повної картини видового складу живих організмів на планеті Земля, оскільки останній знаходиться в стані постійних перебудов. Тим більше ми не повинні сподіватися, що коли- небудь почнемо повністю керувати цим процесом.