Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина ІІ. МАКРОЕВОЛЮЦІЯ

Розділ 16. Сучасні проблеми еволюції

16.2. Генетичні основи здійснення еволюційних перетворень

У першій частині вже порушувалися питання про недарвінівську еволюцію, згідно з якою еволюційні зміни організмів зумовлюються не дією добору, а накопиченням нейтральних мутацій та стрибкоподібним формуванням нових ознак. Тут відразу слід зазначити, що для Ч. Дарвіна важливою була проблема походження нових систематичних одиниць та формування всього органічного розмаїття, а не окремих ознак, які виступають лише якісними та кількісними характеристиками певних систематичних категорій.

Сьогодні багатьма науковцями доведено, що навіть ознаки, які мають явно пристосувальне значення, в певних умовах підпадають безпосередньому контролю з боку природного добору, в інших - ні. Щодо нейтральності певних мутацій (у першу чергу це стосується виродженості генів), то подібне явище є відносним і може розглядатись лише у зв'язку з конкретними умовами існування організмів. «Нейтралізм» та дарвінівський принцип природного добору не стільки виключають один одного, скільки взаємодоповнюються, оскільки стосуються різних механізмів еволюційного процесу.

Частота хромосомних мутацій ще зовсім недавно розглядалася як постійна величина. В останній час було доведено суттєвий вплив вірусних захворювань на темпи здійснення хромосомних мутацій (віруси хвороби Боткіна, кору, енцефаліту, грипу та інших). Наслідком подібних впливів стає зростання кількості мутантних генотипів після перенесення популяціями пандемій вірусної природи. В умовах зменшеної кількості особин подібні носії хромосомних мутацій можуть складати значну частину популяції, що може позначатись на подальшій еволюційній долі відповідного виду.

Нині визнається, що хромосомні перебудови, враховуючи поліплоїдію, є досить поширеними в природі як серед рослин, так і тварин, а тому значною мірою впливають на процеси видоутворення. Формування навіть однієї особини з новим каріотипом робить її генетично ізольованою від попередників. На позначення подібних процесів було навіть запропоновано спеціальний термін - «раптове видоутворення». Однак новий генотип хоч і виникає лише за одне покоління, але його не можна вважати окремим видом.

Цілком зрозумілим є співіснування різних (інколи принципово протилежних) позицій з багатьох теоретичних проблем еволюції. Оскільки їх підґрунтя має філософський характер і спирається почасти на віру з використанням одних і тих самих доказів, важко передбачити вироблення єдиної наукової позиції, яка б влаштовувала всіх науковців.

Говорити про появу нового виду можна лише після того, як сформуються такі популяційно-видові ознаки, як чисельність, ареал, генетична, екологічна, статево-вікова структура тощо.

З огляду на проблеми, які розглядаються в цьому параграфі, варто ще раз повернутись до уявлень Р. Докінза про «егоїстичні гени». Згідно з його поглядами, особини вищих організмів є лише транспортними засобами для егоїстичних генів. На думку В. Гранта, подібні припущення є невиправданим редукціонізмом та спрощенням, далеким від реальності.

Будь-які зміни генетичного матеріалу (нейтральні мутації, макромутації, горизонтальне перенесення генетичного матеріалу за допомогою вірусів тощо) виконують лише єдину функцію — надають новий еволюційний матеріал. Зрозуміло, що без нього еволюційний процес відбуватись не може, хоча сам по собі він не може забезпечити здійснення навіть елементарного еволюційного явища. Тому теорії нейтральних мутацій, макромутацій, вірусної трансдукції та інших редукціоністських підходів до еволюційного процесу можна розглядати не більше, ніж уточнення механізмів формування різноманітного генетичного матеріалу. Подальша його доля (а саме вона є вирішальною при формуванні нових систематичних категорій) також визначається відповідно до сучасних уявлень синтетичної теорії еволюції.