Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина III.ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЖИТТЯ

Розділ 18. Розвиток нижчих організмів

18.4.Віруси та їх місце в еволюції життя

Можна вважати, що віруси внаслідок простоти своєї будови походять від перших самовідтворюваних структур, з яких розвинулися й перші клітини. Однак їх здатність розмножуватися лише всередині клітини-хазяїна вказує на те, що виникнути вони могли лише після клітин, коли відбулася стабілізація генетичного коду.

«Віруси: що це або хто це?» - одне з найпроблематичніших у біології питань.

Пошук відповіді на нього безпосередньо пов'язаний з розумінням сутності життя. На думку Ф. Енгельса, життя є способом існування білкових тіл, суттєвий момент якого становить постійний обмін речовиною з навколишнім середовищем. Згідно з цим визначенням, віруси — неживі структури, оскільки їм не властивий самостійний обмін речовин та енергії. За теорією Шлейдена і Швана, усі живі організми складаються з клітин, причому найпростіші форми - одноклітинні, тому віруси також слід вважати речовиною. Якщо виходити з п'яти аксіом теоретичної біології, то можна дійти висновку:

1. Усі живі організми становлять єдність фенотипу та генотипу. Генотипом у вірусів вважається послідовність нуклеїнових кислот, а фенотипом - просторова організація макромолекул.

2. Генетична програма утворюється матричним шляхом - як матриця використовується ген попереднього покоління. У вірусів функціонує лише один тип нуклеїнових кислот - ДНК або РНК, що суттєво відрізняє реалізацію їх генетичних програм від усіх інших організмів.

3. Під час передачі з покоління в покоління генетичні програми змінюються випадково та неспрямовано. Незважаючи на особливості функціонування генетичної системи, віруси здатні до випадкових та неспрямованих спадкових змін.

4. Випадкові зміни генетичних програм при становленні фенотипу багаторазово посилюються. Відповідно зі змінами нуклеотидної послідовності відбуваються зміни зовнішньої конфігурації макромолекул вірусів.

5. Багаторазово посилені зміни генетичних програм підпадають під дію добору умовами навколишнього середовища. Оскільки доведено, що віруси еволюціонують разом з іншими організмами (що практично неможливо без дії природного добору), то це положення також можна вважати істинним щодо них.

Виходячи з викладеного можна вважати, що віруси мають ознаки як живих об'єктів, так і неживої речовини і займають проміжне положення між органічною речовиною та біологічними клітинами. Сьогодні вчені дійшли висновку, що віруси мають свою особливу еволюційну історію, якщо не повністю, то принаймні значною мірою незалежну від еволюції організмів, у яких вони репродукуються.

Питання походження вірусів не менш складне, а тому на сьогодні існує кілька пояснень:

1) віруси - нащадки бактерій (результат їх глибокого морфофізіологічного регресу);

2) віруси - це клітинні органоїди, що заблукали (рибосоми, фрагменти хромосом);

3) віруси - нащадки доклітинних форм життя, з яких виникли як клітини, так і сучасні віруси.

На думку деяких учених, віруси мають надто оригінальну неклітинну будову, яку не можна виводити з клітини. У зв'язку з цим перша теорія окремими вченими відкидається. Другу та третю теорії також довести не можна, але більше прихильників має друга.

Віруси є внутрішньоклітинними паразитами (інколи їх називають суперпаразитами), які за межами клітини не функціонують.

Проте їх роль в еволюції дуже важлива, по-перше, як ушкоджуючого фактора (посилюють боротьбу за існування), а по- друге, як способу вертикального та горизонтального обміну генетичною інформацією між різними систематичними групами організмів.