Генетика з основами селекції - М.П.Мигун - 2008

РОЗДІЛ І. Генетика як наука

1.3. Розвиток генетики в Україні

Розвиток генетики в Україні відбиває загальний розвиток генетики як у всьому світі, так і особливо в колишньому СРСР. Київський ботанік І. Ф. Шмальгаузен в кінці XIX ст. був одним із небагатьох учених світу, хто оцінив працю Г. Менделя, зробивши посилання на неї в своїй дисертації. Важливим етапом у розвитку цитогенетики в Україні була наукова діяльність школи С. Г. Навашина. Зокрема це наукова діяльність Г.А. Левицького, у якого в 1924 році вийшла в світ оригінальна праця "Матеріальні основи спадковості", в якій було викладено основні досягнення генетики і вперше висвітлено проблему не хромосомної спадковості. Термін "каріотип", запропонований Г. А. Левицьким, назавжди увійшов у науковий обіг. Значний

внесок у розвиток генетики зробили українці, які працювали за кордоном, зокрема: Ф. І. Добржанський, Е. Чаргоф. Велику роботу з віддаленої гібридизації плодових і лікарських рослин у 1915-1936 роках проводив акад. М. Т. Кащенко, завдяки роботі якого вперше в Україні було одержано амфідіплоїд. Найбагатша у Європі колекція плодових - близько 3000 форм - у 1887 році в Млієві була створена великим українським патріотом і вченим- помологом Л. П. Симиренко. Починаючи з 1883 року в Україні створюються дослідні поля та селекційні станції. Так у 1884 році було створене Полтавське дослідне поле (де у 1910 р. проходив практику студент М.І. Вавілов). Уперше у 1912 році А.О. Сапегін розпочав читання циклу лекцій з генетики в Одеському університеті. Наприкінці XIX століття започаткована робота з гібридизації тварин. У 1874 році створено заповідник "Асканія-Нова", на його базі в 20-х роках XX століття було організовано Інститут гібридизації і акліматизації тварин, де значний внесок зробив М.Ф. Іванов у сфері отримання нових порід свиней, овець. Основними центрами генетичних досліджень в Україні стали інститути АН УРСР, Київський та Харківський університети. Новий етап розвитку генетичних досліджень в Україні розпочався з 1934 року - відкриваються відділи генетики, виходять збірники праць та підручники з генетики. Автором першого підручника з генетики українською мовою був академік М.М. Гришко (1933 р.), який у ці роки працював у Глухові в Інституті луб’яних культур (очолював відділ селекції конопель та є автором одночасно достигаючих сортів конопель). Період занепаду генетики в Україні, як і колишньому СРСР, почався із серпневої сесії ВАСГНГЛ 1948 року. Після цієї сесії генетика, як наука, була засуджена. Програму з генетики вилучили із усіх навчальних закладів та були закриті всі профільні лабораторії. Фахівці з генетики звільнені, багато доль було зломлено, наука понесла істотні втрати. Тільки в 1964 році генетика була офіційно "реабілітована", але наслідки цієї трагедії відчуваються і понині. Однак, уже в 1960 році у Києві створений відділ генетики рослин, а з 1963 року в Київському університеті відновлює роботу кафедра генетики і селекції. З цього часу відновлюються генетичні дослідження, а з часом програми з генетики повертаються у навчальні заклади.

Сьогодні наукові дослідження з генетики проводяться у всіх провідних закладах біологічного напрямку. Українські фахівці роблять значний внесок як в теоретичні дослідження з генетики, так і в селекційну практику зі створення сортів рослин, порід тварин та штамів мікроорганізмів.