МЕДИЧНА БІОЛОГІЯ, АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ ТА ПАТОЛОГІЯ ЛЮДИНИ - Я.І.Федонюк 2010

БІОЛОГІЯ

РОЗДІЛ 1. БІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ

1.4. ОНТОГЕНЕТИЧНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ ЖИТТЯ

1.4.3. Біологія індивідуального розвитку

Генетичний контроль розвитку

Загальні закономірності онтогенезу багатоклітинних пояснюються гіпотезою диференціальної активності генів. На різних етапах розвитку активними є різні структурні гени. Вони зумовлюють диференційовку клітин. Головний механізм клітинної диференційовки зводиться до вибіркового блокування-деблокування (інактивація-активація) окремих генів або їх груп, що добре можна спостерігати на велетенських політенних хромосомах личинок дрозофіли, інших двокрилих. Активні зони таких хромосом - здуття (пуфи) - в залежності від стадії розвитку пересуваються по довжині хромосоми, число їх змінюється. Ці ділянки - місця активного синтезу іРНК; вони відповідають генам, які включаються на певних стадіях життєвого циклу (рис. 1.87).

З 40 тисяч генів морського їжака на стадії бластули активні 30 тисяч, гаструли і личинки - 12-15 тисяч, у дорослих тварин -3-5 тисяч генів. У клітинах дорослої людини приблизно 90 % генів не "працюють". Багато з них виконали свою функцію нарізних етапах онтогенезу і знаходяться в; заблокованому стані. Гени в процесі диференційовки соматичних клітин не втрачаються. Окремі групи. генів втрачають лише свою активність. Гени, які при спеціалізації клітини втратили свою активність, можуть знову "запрацювати" після пересадки ядра в яйцеклітину, про що свідчать досліди англійського ембріолога Дж.Гердона.