Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Артрологія, artrologia [вчення про сполучення кісток] - Загальні відомості
Перервні сполучення кісток - діартрози (суглоби)

Перервні сполучення кісток - діартрози утворилися з неперервних сполучень. У процесі ембріонального розвитку формується синдесмоз, який пізніше диференціюється у суглоб або синовіальне сполучення, articulatio s. junctura synovialis.

Суглоби - рухомі перервні сполучення кісток скелета, які переміщують кісткові важелі один відносно одного, а також переміщують тіло в просторі та зберігають його поставу. Вони характеризуються наявністю анатомічних таких елементів (рис. 75А), як:

- суглобові поверхні, покриті хрящем;

- суглобова капсула, що охоплює суглобові кінці кісток та закріплюється зв’язками;

- суглобова порожнина, що міститься між сполученими поверхнями кісток, покритих суглобовою капсулою.

Суглобові поверхні, facies articulares, покриті суглобовим хрящем, cartilago articularis. Здебільшого одна із сполучених поверхонь суглоба буває опуклою, а друга - вгнутою. За структурою хрящі можуть бути гіаліновими або, рідше, волокнистими. Вільна поверхня їх, обернена у порожнину суглоба, гладенька, що полегшує рух кісток одної відносно іншої. Внутрішня поверхня хряща міцно зрощена з кісткою, через яку він дістає живлення. Опуклі суглобові поверхні (наприклад, головки довгих трубчастих кісток), покриті товстішим шаром гіалінового хряща в найбільш опуклій центральній частині, а на периферії - тоншим. Відповідно до цього суглобові западини на кістках у центрі мають тонкий шар хряща, а на периферії - товщий. Товщина суглобового хряща коливається у межах від 0,5 до 2-3 мм. Завдяки еластичності гіалінового хряща пом’якшуються поштовхи. Крім того, хрящі згладжують усі нерівності суглобових поверхонь, що сполучаються, надаючи їм відповідної форми і збільшуючи конгруентність (відповідність) суглобових поверхонь.

Суглобова капсула, capsula articularis, охоплює суглобові поверхні кісток, прикріплюється по їх краях або, трохи відступивши від них, утворює герметично замкнену суглобову порожнину. Суглобова капсула складається з двох шарів: зовнішнього (волокнистого шару, stratum fibrosum) і внутрішнього (синовіального шару, stratum synoviale). Зовнішній шар складається з волокнистої сполучної тканини, причому волокна на поверхні шару розташовані поздовжньо, а в глибині - косо або поперечно. Місцями волокнистий шар витончується, і тоді суглобова капсула утворюється лише синовіальним шаром. В інших частинах вона, навпаки, ущільнюється і значно потовщується за рахунок зовнішніх зв’язок, які вплітаються у зовнішній волокнистий шар капсули. У тих місцях, де до капсули прилягають м’язи або проходять сухожилки, вона витончена, а в інших місцях - товстіша. У суглобах з великою амплітудою рухів капсула тонша, ніж у малорухомих. Синовіальний шар складається з пухкої сполучної тканини, вкритої шаром епітеліальних клітин циліндричної форми. Він має два типи будови: гладеньку і складчасту. Синовіальний шар закінчується по краях суглобових хрящів, де є особливі вирости - синовіальні ворсинки, villi synoviales, які беруть участь в утворенні синовіальної рідини, sinovia. Синовіальна рідина забезпечує прилипання сполучених поверхонь, сприяє ковзанню однієї поверхні відносно іншої, зменшує тертя.

Синовіальний шар, крім ворсинок, утворює синовіальні складки, plicae synoviales, які виступають у порожнину суглоба, в них може відкладатися жир, і тоді вони називаються жировими складками, plicae adiposae. У випадках, коли синовіальний шар виступає назовні, утворюються синовіальні сумки, bursae synoviales, які розміщуються в місцях найбільшого тертя: під м’язами або сухожилками. Крім того, в місцях, де знаходяться великі суглоби, синовіальний шар може утворювати більш або менш замкнуті поверхні - завороти синовіального шару, recessus synoviales. Такі завороти трапляються в суглобовій капсулі колінного суглоба.

Суглобова порожнина, cavitas articularis, є щілинним простором, обмеженим суглобовими поверхнями кісток і синовіальною мембраною. Вона заповнена невеликою кількістю синовіальної рідини. Її форма і розміри залежать від величини суглобових поверхонь і місць прикріплення капсули.

Крім розглянутих основних частин, що є в кожному суглобі, бувають і допоміжні елементи: суглобова губа, внутрішньосуглобові диски, меніски, внутрішньокапсульні та позакапсульні зв’язки й сесамоподібні кістки, синовіальні та жирові складки.

Суглобова губа, labrum articulare, складається з волокнистої тканини, що прикріплюється по краю суглобової поверхні. Вона збільшує площу сполучення суглобових поверхонь і сприяє більш рівномірному тиску однієї кістки на іншу. Наприклад, суглобова губа є в плечовому і кульшовому суглобах.

Внутрішньо-суглобові диски, disci articulares, суглобові меніски, menisci articulares (meniscus - півмісяцевий серп) являють собою плоскі внутрішньо- суглобові хрящові утворення. Якщо хрящ поділяє порожнину суглоба повністю на два поверхи, говорять про диск (наприклад, у скронево-нижньощелепному суглобі). Якщо поділ порожнини суглоба неповний, говорять про меніски (наприклад, у колінному суглобі). У біомеханічному плані меніски забезпечують конгруентність сполучених поверхонь, крім того, вони виконують роль буферів при передачі тиску з однієї кістки на іншу та збільшують площу дотику. Під час руху меніски в колінному суглобі зміщуються у межах 1 см на верхніх суглобових поверхнях виростків великогомілкової кістки. Синовіальна оболонка їх не покриває. Меніски - еластичні утворення, їх еластичність постійна, вона не змінюється ні з віком, ні під час хвороб (Швейцер, 1931).

Внутрішньокапсульні зв’язки, ligg. intracapsularia, складаються з волокнистої тканини і сполучають кістки, перебуваючи в порожнині суглоба (наприклад, кругла зв’язка головки стегнової кістки кульшового суглоба). Зв’язки, які скріплюють суглобову капсулу, називаються позакапсульними, ligg. extracapsuiaria. Зв’язки, скріплюючи суглоби, виконують і гальмівну роль, обмежуючи рухи суглобових поверхонь кісток. Прикладом може слугувати клубово-стегнова зв’язка, яка обмежує розгинання у кульшовому суглобі.

Сесамоподібні кістки, ossa sesamoidea, містяться у капсулі суглоба або в товщі сухожилків. Внутрішня поверхня їх, обернена в порожнину суглоба, покрита гіаліновим хрящем, зовнішня - зростається з фіброзним шаром капсули. Прикладом сесамоподібної кістки є надколінок, розташований у капсулі колінного суглоба. Біомеханічне значення надколінка полягає в тому, що він збільшує кут прикріплення чотириголового м’яза, завдяки чому підвищується обертова дія м’яза, оскільки зменшується його здавлюючий ефект (А. П. Ніколаєв, 1947). У зміцненні суглобів важливу роль відіграють такі чинники: суглобові сумки, допоміжні зв’язки, тяга м’язів та прилипання однієї суглобової поверхні до іншої. Тісний контакт суглобових поверхонь зумовлений трьома чинниками: атмосферним тиском, тонусом м’язів та активним скороченням м’язів, які обмежують суглоб (А. П. Ніколаєв, 1947). У разі пошкодження суглобової капсули повітря проникає в його порожнину, внаслідок чого суглобові поверхні розходяться. Зв’язки також сприяють утриманню суглобових поверхонь у контакті, але тільки коли суглоб перебуває у стані напруги. Головна ж їх роль полягає в гальмуванні окремих рухів (А. П. Ніколаєв, 1947).

Кровопостачання суглобів здійснюється від головних артеріальних стовбурів, які проходять поруч з суглобом, посилаючи до нього судинні гілки. Іноді суглоб дістає живлення не від однієї-двох гілок, а за рахунок судинної сітки кількох артерій. Прикладом може бути артеріальна сітка ліктьового суглоба. Відтік венозної крові від суглобів здійснюється у венозні судини, що супроводжують однойменні артерії.

Відтік лімфи здійснюється у регіональні лімфатичні вузли.

Іннервація суглобів здійснюється за рахунок нервів, які проходять поруч із суглобом. Вони посилають у суглобову капсулу нервові гілки, утворюючи в ній ряд розгалужень з кінцевими нервовими апаратами (рецепторами).