Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Сполучення кісток нижньої кінцівки, juncturae membri inferioris - Сполучення кісток гомілки
Стопа у цілому

Стопа, pes, є дистальним відділом нижньої кінцівки, вона відіграє важливу роль у підтримуванні ваги тіла, здійснює опорну, ресорну та локомоторну функції. Це дістало відображення в II своєрідній дугоподібній формі, у вигляді склепінь, міцно сполучених між собою зв’язками та сухожилками. Будова стопи у вигляді склепінь притаманна тільки людині в зв’язку з вертикальним положенням тіла.

Стопа утворена сімома кістками заплесна: таранною, talus,; п’ятковою, calcaneus-, човноподібною, os naviculare, кубоподібною, os cuboideum, та трьома клиноподібними - медіальною, проміжною та латеральною, ossa cuneiformia mediale, intermedia et laterale, а також п’ятьма (I-V) плесновими кістками, ossa tarsi, та кістками пальців - фалангами, ossa digitorum [phalanges]. Десять кісток стопи (os naviculare, ossa cuneiformia mediale, intermedium, laterale та ossa metatarsi I-V, утворюють тверду основу стопи (В. М. Тонков).

На стопі виділяють такі ділянки та відділи: п’ятку, calx [reg. calcanea]; тил стопи, dorsum pedis; підошву стопи, planta pedis, латеральний край, morgo lateralis; медіальний край, morgo medialis; заплесно, tarsus, плесно, metatarsus, та пальці, digiti; великий палець, hallux, II—IV пальці, digiti secundus, tertius, quartus та V палець - мізинець, digitus minimus.

Кістки стопи сполучаються за допомогою суглобів: гомілково-стопного, суглобів заплесна, заплесно-плеснових, міжплеснових, плесно-фалангових та міжфалангових. Таранно-човноподібний та п’ятково-кубоподібний суглоби об’єднують під назвою поперечного суглоба заплесна (Шопара), art. tarsi transversa. Ці суглоби між собою не сполучаються, але їх суглобові поверхні розташовані на одній S-подібній лінії. Заплесно-плеснові суглоби, art. tarsometatarsale, представлені трьома суглобами, які об’єднують під назвою «суглоб Лісфранка».

В укріпленні суглоба бере участь ряд зв’язок - тильних, підошовних та міжкісткових (див. рис. 107, 108). Серед них першорядне значення має міжкісткова таранноп’яткова зв’язка, lig. talocalcaneum interosseum, роздвоєна зв’язка, lig. bifurcatum, що є ключом поперечного суглоба заплесна, а також довга підошовна зв’язка стопи, lig. plantare longum. Це одна з найміцніших зв’язок людського тіла після клубово-стегнової (за П. Ф. Лесгафтом, вона витримує навантаження 200 кг).

Крім зв’язок і кісткових елементов, стопу укріплюють м’язи, що переходять із гомілки на стопу та власні м’язи стопи, вони є своєрідними «зашморгами» (П. Ф. Лесгафт), утримують форму стопи у вигляді склепіння. В механічному відношенні на стопі розрізняють поздовжні і поперечні зашморги. У зв’язку з тим, що м’язовий інгредієнт зашморгів являє собою активний чинник, то при скороченні поздовжнього зашморгу стопа повинна укоротитись, а при скореченні поперечного - звузитись. При цьому її склепіння стають вищими.

Рис. 108. Зв’язки підошовної поверхні стопи

Поздовжні і поперечні, активні і пасивні зашморги скленіння розташовані на підошві і включають в себе такі шари: tig calcaneocuboideum і lig. plantare longum. Крім того, склепіння знаходяться під активним впливом тих м’язів, які на ньому фіксуються (м’язи великого і малого пальців).

2. Зашморг із сухожилка m. tibialis posterior своїм положенням і тягою прикріплює й активує, головним чином, внутрішнє склепіння. Сухожилок цього м’яза фіксується в більший або меншій мірі на всіх кістках задньої частини стопи за виключенням надп’яткової кістки. Крім того, цей сухожилок є місцем прикріплення деяких м’язових пучків, спрямованих до пальців. Важливу роль для поздовжнього зашморгу степи відіграє також сухожилок m. flexor digitorum brevis.

3. Самий поверхневий зашморг представлений пильним, пружним, міцним підошовним апоневрозом, aponeurosis plantaris, і розташованним під ним коротким м’язом-згиначем пальців.

4. Поперечний зашморг представлений сухожилком довгого малогомілкового м’яза, привідного м’яза великого пальця та поперечними зв’язками заплесна, які становлять пасивну частину зашморгів.

У новонароджених і дітей перших двох років життя стопа знаходиться у напівсупінованому положенні. При ходінні дитина спирається переважно на присередню сторону стопи. Склепіння стопи формуються протягом перших двох років життя, що необхідно враховувати у ортопедичній практиці.

Кістки заплесна і плесна завдяки своєму розміщенню, зв’язкам та м’язам утворюють ряд пружних склепінь стопи (рис. 109), які забезпечують еластичність при ходьбі та стоянні. Стопа має п’ять поздовжніх склепінь, що відповідають п’ятьом плесновим кісткам, та одне поперечне склепіння, яке утворюється при укріпленні кісток. Поздовжні склепіння конвертують через заплесно до опорної п’яткової кістки, спереду склепіння спираються на головки плеснових кісток. Центр склепіння (підйом стопи) розташований між човноподібною та таранною кістками.

Рис. 109. Поздовжнє склепіння стопи (схема); червона лінія позує напрям поздовжнього склепіння

Склепіння стопи утримується зв’язками, м’язами та їх сухожилками. Головною зв’язкою, що укріпляє склепіння стопи є довга підошовна зв’язка, lig. plantare longum (див. рис. 108), яка бере початок від нижньої поверхні п’яткової кістки, прямує вперед і прикріплюється до tuberositas ossis cuboidei та основи плеснових кісток. Три медіальних склепіння відносять до ресорних, а два латеральних - до опорних. У разі сплющення поздовжнього і поперечного склепінь стопи виникає її деформація, яка називається плоскою стопою, pes planus. При плоскій стопі опорою виступає вся поверхня підошви. Функція кінцівки при цьому порушується, змінюється хода, втрачається еластичність. Відбиток стопи набуває характерної форми (рис. 110). Форма і величина склепінь можуть змінюватися під впливом різних чинників - це залежить від зміщення кісток одна відносно іншої. Тому з профілактичною метою рекомендують зміцнювати м’язово-зв’язковий апарат стопи та гомілки носінням раціонального взуття.

Рис. 110. Відбитки стопи:

А - нормальна стопа; Б - плоска стопа

Рентгеноанататомія суглобів стопи. Рентгенанатомію суглобів стопи проводять в трьох основних проекціях: прямій, передньо-задній, бічній та косій (рис. 111 А, Б). На передньо-задньому знімку дистального кінця гомілки та проксимального відділу стопи видно ділянку гомілково-стопного суглоба. Суглобова щілина нагадує літеру «П». З латеральної сторони на знімку виявляється сагітальний вигин блока таранної кістки, добре видно трабекулярну структуру п’яткової, таранної та кубоподібної кісток, а також відмічається нашарування латеральної кісточки на суглобову щілину. На дорсоплантарному знімку стопи видно всі кістки заплесна, плесна і фалангів пальців, виключаючи таранну і п’яткову. Добре видно щілини суглобів стопи. На задньому знімку ділянка incisura fibulatis tibiae має вигляд випину, який називається третьою кісточкою, maleolus tertius.

Рис. 111. Оглядова рентгенограма гомілково-стопного суглоба (за Я. Й. Крижановським):

А - передньо-задня проекція гомілково-стопного суглоба (суглобова щілина у вигляді букви «П») 1 - tibia, 2 - fibula; 3 - malleolus lateralis; 4 - malleolus medialis; 5 - talus, пунктирною лінією позначена суглобова щілина

Рис. 111. Оглядова рентгенограма суглобів стопи (за Я. Й. Крижановським) (Продовження):

Б - бічна проекція суглобів стопи (чітко простежуються суглоби стопи, структура кісток заплесна і дистальні відділи кісток гомілки): 1 - tibia; 2 - fibula; 3 - os calcaneus; 4 - os talus; 5 - os naviculare; 6 - os cuboideum