Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Сполучення кісток нижньої кінцівки, juncturae membri inferioris - Сполучення кісток гомілки
Вади стопи

Серед природжених вад стопи трапляються такі: відсутність частини пальця, менша кількість фаланг, укорочення пальців, більша кількість пальців - шестипалість, розщеплення стопи, косолапість, порожниста стопа, «кінська" стопа, п’яткова стопа, вальгусна стопа (рис. 112).

Рис. 112. Вади стопи:

А - кіньська стопа; Б - п’яткова стопа; В - вальгусна стопа; Г - варусна стопа (за В. В. Ковановим та А. А. Травиним)

Порожниста стопа, pes. excavatus, характеризується надзвичайно високим склепінням з випином заплеснових і плеснових кісток. Внутрішній і зовнішній краї стопи дугоподібно зігнуті. Задній відділ стопи - п’ятковий знаходиться в порожнині невеликої супінації, а передній - пронації.

Кінська стопа, pes equinus, характеризується надзвичайним підошовним згинанням. Під час ходіння стопа спирається на пальці та головки плеснових кісток. Таке положення стопи виникає внаслідок контрактури литкового м’яза гомілки.

П’яткова стопа, pes calcaneus, характеризується надмірним тильним згинанням і за формою є повною протилежністю кінської стопи. Під час ходіння основна опора припадає на п’ятку. Причиною цієї патології є поліомієліт та паралічі литкового м’яза гомілки.

Вальгусна стопа, pes valgus, характеризується обертом навколо поздовжньої осі до середини. Стопа пронована, під час ходіння спирається на її внутрішній край. Ділянка гомілково-стопного суглоба деформована, плеснові кістки різко виступають уперед. Причиною такої форми стопи є ослаблення зв’язок та м’язів передньої групи гомілкі.

Варусна стопа, pes varus, при косолапості - pes eguinovarus, кістковий скелет повернутий зовні навколо поздовжньої осі. Стопа супінована, під час ходіння вона спирається на зовнішньо-бічну поверхню. П’ятка притягнута вгору й звернена усередину. Передній відділ стопи повернутий усередину. Площина підошви наближена до вертикалі. Під час ходіння випадають передні та задні точки опори. Опорна поверхня підошви незначна, й людина зберігає рівновагу за допомогою допоміжних рухів тулуба.