Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Міологія, myologia [вчення про м'язи] - Загальні відомості
Будова м'язів

М’язи мають складну будову. До їх складу входять: м’язова і сполучна тканини, сухожилки, нерви, кровоносні та лімфатичні судини. У м’язах розрізняють м’язову та сухожилкову частину.

Посмуговані м’язи утворені з пучків м’язових волокон, які обмежені прошарками сполучної тканини. М’язові волокна посмугованих м’язів можуть мати різну довжину, так у кравцевого м’яза вони досягають 12 см. Товщина м’язових волокон у посмугованих м’язах дорослих складає 38-40 мкм; а у людей, що регулярно займаються спортом, - 100 мкм. Посмуговане м’язове волокно складається з саркоплазми та з розташованих в ній багаточисельних міофібрил - скоротних елементів волокна і фібрилярної оболонки - сарколеми, яка огортає волокно. Діаметр м’язових фібрил складає 1-2 мкм. Одне м’язове волокно може налічувати до 2 тис. міофібрил, побудованих із товстих і тонких філаментів.

¹ Лесгафт П. Ф. Основи теоретичної анатомії. - 1905. - Ч. І. - С. 249.

Товсті філаменти утворені білком - міозином. Основу топких філаментів утворює білок - актин, до їх складу також входять білки - тропонін і тропоміозин. Під час скорочення відбувається зміщення різних типів філаментів один відносно одного, внаслідок чого відбувається зменшення довжини міофібрили - тобто її скорочення.

М’язові волокна за співвідношенням міофібрил, мітохондрій і міоглобіну поділяються на два основні типи: червоні та білі. Саркоплазма в червоних м’язових волокнах багата на високий вміст міоглобіну, який забезпечує їх червоний колір. В саркоплазмі знаходиться менша кількість міофібрил, але більше мітохондрій. Червоні волокна скорочуються повільно, але розвивають велику силу. Червоні волокна переважають у м’язах спини та діафрагми.

Білі м’язові волокна за своєю гістологічною структурою характеризуються високим вмістом міофібрил при незначному об’ємі саркоплазми, а також більш тонкими філаментами. Білі волокна швидко скорочуються, але з меншою силою. Білі волокна переважають у м’язах язика та мімічних м’язів.

М’язове волокно з його оболонкою, нервовими закінченнями, кровоносними і лімфатичними капілярами називають м’язовою одиницею - міоном. М’язові волокна об’єднують у пучки I-IIІ порядків. Пучки І порядку обмежені тонкими прошарками сполучної тканини - ендомізієм, пучки II і III порядку зовні покриті сполучнотканинною оболонкою - перемізієм. Сполучнотканинна оболонка, що покриває весь м’яз, називається епімізієм, або зовнішнім епімізієм, epimysium externum, який продовжується на сухожилок і отримав назву перитендій, peritendineum. Таким чином, до складу скелетного м’яза входить від 3 до 30% сполучної тканини залежно від виду м’яза.

Більшість м’язів кінцівок мають тіло (або черевце) і два сухожилки. Один кінець при скороченні м’яза залишається умовно нерухомим, його вважають фіксованою точкою, punctum fixum, другий - рухомим, punctum mobile. Поняття фіксованої і рухомої точки є відносним, залежно від рухів вони можуть взаємно мінятися.

Кровопостачання м’язів здійснюється гілками магістральних артерій та їх розгалуженнями. Під час фізичної роботи кровопостачання м’язів зростає на 50%. Найчастіше у м’яз проникає декілька артерій, які розгалужуються у прошарках перемізія по ходу м’язових пучків. Артеріоли розгалужуються на велику кількість кровоносних капілярів, яких у нормі на 1 мм³ приходиться біля 2 тис. Капіляри розташовані вздовж м’язових волокон і з’єднані між собою поперечними судинами. Таким чином, утворюється судинна сітка з комірками неправильної витягнутої форми. Із внутрішньої м’язової сітки формуються венули, які супроводжують артеріоли і впадають у вени. По ходу розгалужень кровоносних судин проходять лімфатичні судини.

Іннервація м’язів. Разом із кровоносними судинами у м’язи входить один або декілька нервів. У складі нервів проходять рухові (еферентні), чутливі (аферентні) та симпатичні волокна. По чутливих нервових волокнах у кору головного мозку надходить інформація від чутливих нервових закінчень - пропріоцепторів (proprius - власний і гесіреге - сприймати), які сигналізують про стан м’яза або групи м’язів. По рухових нервових волокнах імпульси надходять із кори головного мозку до м’язів і зумовлюють їх скоротність та тонус. Через симпатичні нервові волокна центральна нервова система впливає на трофічні процеси, що відбуваються у м’язах.

Таким чином, м’язи є органами, які разом із нервовою системою складають одне нерозривне ціле. І. М. Сеченов писав: «М’язи - це двигуни нашого тіла, але самі по собі, без поштовхів із нервової системи, вони діяти не можуть. Тому поряд із м’язами в роботі завжди приймає участь нервова система...»¹

Кількість рухових волокон, які входять у м’яз і розгалужуються серед м’язових волокон, залежить від його функціональних особливостей. Якщо м’яз виконує тонку роботу і повинен швидко скорочуватись, то в ньому переважає значна кількість рухових волокон. Так, в окорухових м’язах одне нервове рухове волокно обумовлює скорочення 19 м’язових волокон. Чим менша швидкість скорочення і точність виконаної роботи, тим більша кількість м’язових волокон іннервується одним волокном. Так, у литковому м’язі одне нервове рухове волокно розгалужується більше ніж у 430 м’язових волокнах.