Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002
Спеціальна частина
Спланхнологія, splanchnologia [вчення про нутрощі] - Травна система, systema digestorium
Травна система, systema digestorium - є відкритою біологічною системою, яка здійснює прийом їжі, механічне, хімічне та ферментативне перетворення її, всмоктування продуктів розщеплення, а також виведення залишків їжі, що не перетравилися. Таким чином відбувається травлення, яке забезпечує організм енергетичними та пластичними речовинами.
До складу травної системи входять такі органи:
- ротова порожнина, саvum oris, зуби, dentes, язик, lingua, залози, glandulae;
- глотка, pharynx;
- стравохід, oesophagus;
- шлунок, gaster [ventriculus];
- кишечник (тонка й товста кишка), intestinum tenue et crassum;
- великі травні залози (печінка, hepar, та підшлункова залоза, pancreas).
Органи травної системи об’єднані в єдиний морфофункціональний комплекс, який називають травним каналом. Його довжина у дорослої людини становить 8-12 м. Травний канал, бере початок ротовою порожниною і закінчується відхідником, anus (рис. 192). Поряд з великими травними залозами (печінкою, підшлунковою, слинними залозами) у нього відкривається багато дрібних залоз, розташованих в його стінці.
У ротовій порожнині за допомогою зубів, ясен, язика та слинних залоз їжа перетирається, зволожується секретом слинних залоз та зазнає початкового ферментативного перетворення. Ферментативно-хімічне перетворення їжі здійснюється в травному каналі, де полісахариди розщеплюються на моносахариди, білки - на амінокислоти, жири - на солі жирних кислот та гліцерин, які всмоктуються в тонкій кишці. Ферментативне перетворення здійснюється під впливом травних соків, які виділяють залози шлунка, кишечника, печінки, підшлункової та слинних залоз. Моносахариди, амінокислоти, солі жирних кислот, вода, мінеральні солі та вітаміни всмоктуються в тонкій кишці й частково у шлунку.
Оскільки їжа має певний час перебувати в травному каналі, поки не пройде ферментативної обробки, природа утворила по його довжині спеціальні замикачі [сфінктери], які регулюють проходження хімусу відділами травного каналу. До них належать:
- стравохідно-шлунковий замикач [сфінктер];
- воротарний замикач [сфінктер];
- клубово-сліпокишковий замикач [сфінктер];
- відхідниковий замикач [сфінктер].
З ротової порожнини їжа надходить у глотку, яка сполучає ротову та носову порожнини зі стравоходом та гортанню. Під час ковтання їжа невеликими порціями потрапляє до стравоходу, звідки завдяки скороченням м’язової оболонки спрямовується у шлунок, який є головним органом травної системи. Тут відбувається травлення під дією шлункового соку, в якому містяться хлористоводнева кислота (HCL) та ферменти пепсин, хімозин. Крім того, шлунок виконує захисну функцію: під дією шлункового соку тут знешкоджуються бактерії, що проникають з їжею. У шлунку частково всмоктуються вода та солі. Після достатнього перетравлювання їжі виникає рефлекс на воротар [пілорус], він відкривається й ферментативно перетравлена їжа надходить у дванадцятипалу кишку. Водночас відкриваються й вивідні протоки кишкових залоз. У кишковому соку містяться ферменти трипсин, ліпаза, амілаза, мальтаза, ентерокіназа та інші, які активуються під впливом жовчі та підшлункового соку.
Рис. 192. Схема травної системи
У тонкій кишці їжа всмоктується за допомогою кишкових ворсинок слизової оболонки, villi intestinales. Будова цієї кишки досить складна. Її складчастий рельєф утворює численні випини (ворсинки) та заглибини (крипти), площа її базальної поверхні становить 4-5 м2. У дванадцятипалій та порожній кишках на 1 мм2 налічується 40 ворсинок та близько 100 крипт; у клубовій - до 30 ворсинок та 80 крипт.
Залишки неперетравленої та невсмоктаної їжі проникають крізь клубово-сліпокишкову заслону, valva ileocaecalis [valva ilealis], у товсту кишку, де всмоктується вода та формуються калові маси.
Важливу роль у процесі травлення відіграють великі травні залози. Вони мають складну будову та багатогранні функції (про це йтиметься детально в кінці розділу). Поряд з травною функцією вони виконують ще ряд життєво важливих функцій. Печінка виконує захисну, знешкоджуючу, глікогенутворюючу функції та бере участь у водному обміні. Підшлункова залоза виконує подвійні функції: як залоза зовнішньої секреції і як залоза внутрішньої секреції (регулює вуглеводний обмін і впливає на фосфорноліпідний та обмін води і електролітів).