Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Ендокринні залози (безпроточні залози), glandulae endocrinae (glandulae sine ductibus)
Центральні регулюючі органи - Гіпоталамус

Гіпоталамус, hipothalamus, - центральний нейроендокринний орган, який трансформує нервові імпульси у гуморальні сигнали та об’єднує нервову систему і залози внутрішньої секреції у єдину нейроендокринну регуляторну систему (рис. 343).

Гіпоталамус об’єднує у своєму складі такі утворення проміжного мозку: сірий горб, tuber сіnеrеum; лійку, infundibulum; нейрогіпофіз, neurohypophysis; присереднє підвищення, eminentia medialis; кінцеву пластинку, lamina terminalis; зорове перехрестя, chiasma opticum; та сосочкові тіла, corpora mаmillаrіа.

Гіпоталамус не тільки є головним центром регуляції важливих ендокринних функцій, він також контролює і інтегрує всі вісцеральні функції організму, поскільки включає у свій склад вищі вегетативні центри. В зв’язку з цим гіпоталамус об’єднує механізми ендокринних регуляцій з нервовими.

У сірій речовині гіпоталамуса виділяють 32 пари ядер, з яких деякі складаються з нейросекреторних нейронів, neuronum secretorium, продукуючих нейрогормони.

У передньому відділі розміщене надзорове ядро, nuclei supraoptici, та пришлуночкове ядро, nuclei paraventriculares. Великі нейросекреторні клітини надзорового ядра продукують головним чином нейрогормон, який називають антидіуретичним (АДГ), або вазопресином, який стимулює всмоктування води із збірних трубочок нирок і впливає на гладкі міоцити судинної стінки, зумовлюючи підвищення кров’яного тиску. Такі ж нейрони пришлункового ядра виробляють переважно гормон окситоцин, який викликає скорочення гладких міоцитів матки.

У дрібних нейросекреторних клітинах гіпоталамуса секретуються 10 аденогіпофізотропних нейрогормонів, за допомогою яких гіпоталамус здійснює контроль за гормоноутворюючою діяльністю аденогіпофіза. Аденогіпофізотропні гормони поділяють на дві групи; ліберини і статини.

Рис. 343. Схема взаємовпливу органів гіпоталамо-гіпофізарної системи (за Б. В. Алешиним):

1 - зорове перехрестя; 2 - серединне підвищення; 3 - порожнина III-шлуночка; 4-7 - проекція ядер (гіпоталамічних) на стінку ІІІ-шлуночка (4 - супраонтичне ядро; 5 - передне гіпоталамічне ядро; 6 - паравентрикулярне ядро; 7 - аркуатовентромедіальний комплекс медіобазального гіпоталамуса); 8 - нейросекреторні гіептидо-адренергічні клітини; 9 - адренергічні нейрони медіобазального гіпоталамуса; 10 - таламус; 11 - заглибина лійки; 12 - задня частка гіпофіза; 13 - накопичуючі тільця харринга; 14 - проміжна частка гіпофіза; 15 - передня частка гіпофіза; 16 - портальна вена; 17 - горбова частина аденогіпофіза;

Стрілками показано спрямованість гормонів та їх дію на органи

Ліберини безпосередньо впливають на ендокриноцити передньої частки гіпофіза, стимулюючи виділенім ними гормонів, їх ще об’єднують під назвою релізинг-гормоні в (від англ, release - звільнять).

Рилізинг-гормони гіпоталамуса по воротній системі кровоносних судин досягають аденогіпофіза і збуджують його ендокриноцити до виділення і синтезу гіпофізарних гормонів. Впливаючи на передню частку гіпофіза (аденогіпофіз), вони стимулюють вивільнення одного із тропних гормонів, наприклад: соматоліберин - стимулює секрецію гормону росту, соматотропіну; тироліберин - стимулює секрецію тиротропного гормону; кортиколіберин - секрецію адренокортикотроиного гормону; фоліберин - секрецію фолікулостимулюючого гормону; люліберин - секрецію лютенізуючого гормону тестостерону; пролактоліберин - секрецію пролактину (лактотропіну).

Статини ж, навпаки, пригнічують функцію ендокриноцитів передньої частки аденогіпофіза, оскільки гальмують виділення нею тропних гормонів.

Утворення ліберинів і статинів здійснюється головним чином дрібними нейросекреторними клітинами у дугоподібному, nuсl, arcuatus (infundibularis), і передньо-присередньому, nuсl. ventromedialis, ядрах гіпоталамуса.

Нейросекреторна діяльність таламуса знаходиться під впливом вищих відділів головного мозку (лімбічної системи, епіфіза, гіпокампу, сечовицеподібних ядер). Загальний план будови гіпоталамуса, його зв’язки з гіпофізом та іншими відділами ЦНС див. на рис. 343.