Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Спеціальна частина
Ендокринні залози (безпроточні залози), glandulae endocrinae (glandulae sine ductibus)
Центральні регулюючі органи - Гіпофіз

Гіпофіз, hypophysis або gl. pituitaria, відноситься до центральних регулюючих органів ендокринної системи. Він розміщується в ямці турецького сідла, fossa hypophysialis, має овальну або кулеподібну форму. Вага гіпофіза у новонароджених не перевищує 0,15 г, від 0,5 - 0,6 г, у чоловіків вона становить 0,5-0,6 г, у жінок - 0,6-0,7г. Зверху гіпофіз покритий діафрагмою турецького сідла, diaphragm sellae, і за допомогою лійки, infundibulum, з’єднується з гіпоталамусом.

Будова гіпофіза. Гіпофіз складається із передньої частки, lobus anterior s. adenohypophysis, та задньої частки, lobus posterior s. neurohypophysis (див. рис. 343). В свою чергу, передню частку поділяють на гoрбову частину, pars tuberalis, проміжну, pars intermedia, та дистальну, pars distalis; задню частку - на лійку, infundibulum, та нервову частку, lobus nervosus.

Паренхіма задньої частки складається з нервової тканини (різновид нейроглії), в зв’язку з чим отримала назву нейрогіпофіза. Горбова частина, pars tuberalis, прилягає до ніжки гіпофіза і дотикається до нижньої поверхні присереднього підвищення гіпоталамуса. Зовнішня поверхня гіпофіза покрита сполучнотканинною капсулою.

Його передня частка значно більша у порівнянні з задньою (вона складає біля 70% загальної ваги залози). На розрізі органа має блідо-жовтий колір з червоним відтінком від наявності значної кількості судин.

Середня або проміжна частина, pars intermedia, аденогіпофізу складається з вузької смужки епітелію, в якій знаходяться маленькі порожнини заповнені колоїдного речовиною.

Задня частка, lobus porterior, має заокруглену форму, зеленувато-жовтий колір від наявності в ній пігменту.

Функції гіпофіза. Секреторні клітини передньої частки гіпофіза виробляють так звані тропні гормони, які, за винятком соматотропного гормону, стимулюють або підтримують на певному рівні продукцію гормонів інших гіпофізозалежних залоз.

При надмірній продукції соматотропного гормону передньою часткою (гіперфункциї) у дитячому віці розвивається гігантизм, внаслідок чого ріст окремих людей досягає 250 см і більше. При гіперфункції соматотропного гормону у дорослих виникає захворювання - акромегалія, яке характеризується збільшенням у об’ємі лиця, язика, носа, губ, зовнішнього вуха, кістей та стоп.

Недостатність продукції (гіпопродукцiї) соматоропного гормону у дитячому віці призводить до затримки росту - карликовості. Ріст окремих карликів становить 120-130 см.

При гіперфункції (надлишку) аденокортикотропного гормону виникає захворювання, яке у клініці називається хворобою Іценко-Кушинга,проявами якої є відкладення жиру в ділянках лиця і тулуба кінцівки тонкі і непропорційні, виникає остеопороз і переломи кісток).

Надмірна продукція тиреотропного гормону викликає посилену функцію щитоподібної залози, а гіпофункція - недостатність цього органа, що називається гіпотиреоз.

Гіперпродукція лютенізуючого гормону викликає гіпергонадизм, а зниження продукції - гіпогонадизму.

При повній відсутності секреції гормонів передньою часткою гіпофіза (при травмах, пухлинах та ін.) виникає атрофія скелетних м’язів - виснаження, яке в клініці отримало назву «гіпофізарної кахексії».

Ендокриноцити проміжної частини гіпофіза продукують меланоцитостимулюючий гормон (меланотропін), який зв’язаний з пігментним обміном, а також гормон ліпотропін, який посилює обмін ліпідів.

Задня частка гіпофіза накопичує два гормони: антидіуретичний (вазопресин) і окситоцин. Як зазначено вище, ці гормони продукуються великими нейросекреторними клітинами супраоптичного та паравентрикулярного ядер гіпоталамусу.

Антидіуретичний гормон (вазопресин) викликає підвищення кров’яного тиску, за рахунок скорочення гладких м’язів судин і зменшує діурез (сечовипускання). При нестачі вазопресину виникає хвороба, яка у клініці отримала назву «нецукрового діабету».

Окситоцин викликає скорочення гладких м’язів матки, особливо під час пологів. Його використовують у клінічній практиці для стимуляції пологової діяльності.

Функція туберальної частки остаточно не з’ясована.