Анатомія людини Частина 1 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2002

Загальна частина
Історичний нарис
Анатомічні школи в Україні - Київська анатомічна школа

Кафедра анатомії започаткована в 1841 р., коли в Київському університеті святого Володимира був відкритий медичний факультет. Першим завідувачем кафедри фізіологічної анатомії з мікрографією Київського університету святого Володимира був учень М. І. Пирогова професор М. І. Козлов, який очолював її з 1841 до 1844 р.

З 1844 до 1868 р. кафедру анатомії очолював професор О. П. Вальтер (1817-1889) - учень М. І. Пирогова та ембріолога К. М. Бера. Він був реформатором у викладанні анатомії, написав підручник «Курс анатомії тіла людини для учнів» (1852). А в 1872 р. видав підручник «Курс практичної і прикладної анатомії тіла людини», який був удостоєний премії П. А. Загорського. В університеті О. П. Вальтер працював протягом 30 років і, крім основного курсу анатомії, читав лекції з фізіології, хірургії та історії медицини. У 1853 р. завдяки зусиллям професора О. П. Вальтера у Києві був споруджений анатомічний театр за проектом архітектора А. В. Беретті. Це був справжній палац науки, один із кращих на той час у Європі (нині в цьому будинку Музей історії медицини України). Популярність здобули праці О. П. Вальтера «Про значення симпатичних шляхів, домішаних до сідничого нерва» (1843), де він уперше довів вплив симпатичних нервів на просвіт кровоносних судин, та мікроскопічне дослідження «Про механізм сплетення волосся при ковтуні» (1845) (докторська дисертація). Вальтер О. П. зробив кафедру Київського університету зразковим науковим закладом. Завдяки О. П. Вальтеру та значною мірою його коштом в Україні почав видаватися медичний журнал «Современная медицина» (1860-1880).

Величезний внесок у розвиток анатомії зробив учень О. П. Вальтера професор Київського університету В. О. Бец (1834-1894), який народився в с. Татаровщина, що на Чернігівщині. Середню освіту здобув у Ніжинській та 2-й Київській гімназіях. Після закінчення з відзнакою медичного факультету Київського університету (1860) за клопотанням О. П. Вальтера був залишений при університеті на посаді помічника прозектора кафедри. В 1861 р. його направили на навчання у Відень. Докторська дисертація В. О. Беца «Про механізм кровообігу в печінці» (Київ, 1863), присвячена проблемі циркуляції крові в печінці, підготовлена на основі фізіологічних досліджень. В 1864 р., на рік раніше від Генле, він відкрив та описав хромафінну реакцію надниркових залоз, а в 1874 р. відкрив великі пірамідні клітини в п’ятому шарі рухової зони кори головного мозку (так звані «гігантські пірамідні клітини Беца»).

Йому належать такі праці: «Декілька зауважень про мікроскопічну будову наднирків» (1869), «Новий метод дослідження центральної нервової системи людини» (1870), «Про групування звивин мозку людини» (1871), «Атлас мікроскопічної анатомії головного мозку людини» з 29 таблицями та 140 малюнками (1883), «Морфологія остеогенезу. Систематичний нарис історії розвитку та росту кісток людини» (1887). В. О. Бец залишив після себе цінну колекцію препаратів (5000) з центральної нервової системи людини. На Всеросійській мануфактурній виставці у Петербурзі 1870 р. цю колекцію було удостоєно Великої срібної медалі, а на Всесвітній виставці у Відні 1873 р. оцінено в 300 тис. гульденів, вона також отримала «Медаль заохочення». Неперевершені праці В. О. Беца принесли йому світову славу. Він був дійсним членом імператорського товариства любителів природознавства, членом-кореспондентом Паризького антропологічного товариства, уповноваженим членом Лейпцігського етнографічного музею. Праці В. О. Беца високо оцінювали за кордоном. Так, у 1873 р. відомий віденський анатом Й. Гіртль заявив: «Я можу сказати, що жоден анатом не просунув так уперед знання з будови мозку, як це зробив пан Бец».

Наступником В. О. Беца на кафедрі анатомії був професор М. А. Тихомиров (1848-1902), учень професора Д. М. Зернова - великий фахівець а порівняльно! анатомії та ембріології. М. А. Тихомиров досліджував варіанти та аномалії судинної системи людини, підготував 360 чудових препаратів з кровопостачання головного мозку. Його дисертація "Розподіл та взаємовідносини артерій великого мозку в людини» (1880) є неперевершеним дослідженням. М. А. Тихомиров обробив великий матеріал про судинні видозміни, який не втратив свого значення до нашого часу. Головну суть своїх досліджень учений виклав у монографії "Варіанти артерій та вен тіла людини» (1900).

Наступником професора М. А. Тихомирова на кафедрі анатомії Київського університету став його учень Ф. А. Стефаніс (1865-1917), який очолював кафедру з 1903 до 1917 р. Він створив новий напрямок вивчення лімфатичних судин органів черевної порожнини і є основоположником вітчизняної лімфології. Докторська дисертація Ф. А. Стефаніса «Лімфатичні судини шлунка людини» (1902) принесла йому широке визнання. Він перший описав лімфатичні судини очеревинного шару шлунка (1904), а в монографії "Лімфатичні судини печінки людини» вичерпно описав лімфатичні судини та вузли печінки й показав напрям відтоку лімфи від печінки, крім того, розробив і застосував прилад для ін’єкцій лімфатичних судин.

У 1902 р. була опублікована праця Ф. А. Стефаніса "Про лімфатичні судини нирок людини». До важливих досягнень Київських анатомів того часу відносять відкриття прозектором М. Я. Радецьким (1914) зв’язку підпавутинного простору головного і спинного мозку з лімфатичною системою тіла людини.

Стефаніс Ф. А. - засновник навчального музею на кафедрі анатомії. У травні 1901 р. вийшла друком його праця «Навчальний музей при кафедрі описової анатомії людини в університеті святого Володимира», в якій викладено роздуми про завдання навчального музею. Учений систематизував і розмістив препарати на другому поверсі анатомічного театру та власноручно підготував для експозиції майже дві сотні нових препаратів, склавши їх перелік.

Після Ф. А. Стефаніса кафедрою анатомії завідував (1917-1922) професор А. В. Старков (1874-1927), якого в 1918 р. було обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук. А. В. Старков опублікував відомі праці "Етіологія і патологічна анатомія м’язової кривошиї» (1900), "Анатомія прямої кишки і м’язів, що мають до неї відношення» (1912), "Анатомія фасцій і клітковини малого таза. Розповсюдження гнійників. Літературне і анатомічне дослідження.» (1912). За цю працю він був нагороджений премією П. А. Загорського. З 1923 по 1925 р. він очолював кафедру біології в Українському педагогічному інституті (Прага), де видав підручник «Загальна біологія» (1924). У 1927 р. його було обрано членом Українського наукового інституту в Берліні. З 1925 по 1927 р. очолював кафедру нормальної анатомії в Латвійському університеті (Рига).

Київські професори-анатоми піднесли анатомію на високий рівень і зробили кафедру центром анатомічної думки в Україні. Творчі традиції Київської анатомічної школи продовжували розвивати наступні завідувачі кафедри - Ф. О. Цешківський (1923-1924) та О. А. Івакін (1924—1930).

Київська анатомічна школа

В 1930 р. вчена рада Київського медичного інституту обрала завідувачем кафедри М. С. Спірова (1892-1973), якому в 1932 р. було присвоєно звання професора, а в 1943 - почесне звання заслуженого діяча науки. Основні праці М. С. Спірова присвячені інтерреналовій системі, ембріогенезу мозкових оболонок людини, шляхам циркуляції церебральної рідини та будові лімфатичної системи. За час наукової діяльності професор М. С. Спіров опублікував 94 праці, в тому числі 5 монографій, підготував 12 докторів наук та 35 кандидатів, створив Київську школу лімфологів.

В галузі досліджень лімфатичної системи кафедра продовжувала розпочате професором Ф. А. Стефанісом. За час завідування кафедрою професором М. С. Спіровим співробітники кафедри накопичили великий матеріал, опублікували 300 наукових праць. Зокрема, це праці про будову стінок лімфатичних капілярів, про розвиток і будову клапанів лімфатичних судин (доц. О. А. Сушко), «Деякі особливості функціональної анатомії лімфатичної системи» (1966), про лімфатичні судини органів черевної порожнини та шляхи лімфовідтоку (доц. Л. С. Безпалова) та лімфосудини серозних оболонок діафрагми (доц. О. І. Свиридов). О. І. Свиридов також є автором підручника «Анатомія людини для медико-профілактичного факультету» та «Анатомічного атласу лімфатичних капілярів» (1966). Становлять науковий інтерес дослідження лімфатичних судин і вузлів передньої черевної стінки, лімфоїдних фолікулів у стінці очеревинних лімфатичних капілярів та ендотелію лімфатичних судин доцента кафедри Л. В. Чернишенко. Вона видала 6 монографій, опубліковала 195 наукових праць, вперше описала невідомі навколосудинні лімфоїдні вузлики як нові структурні одиниці імунної системи внутрішнього середовища людини і ссавців.

З 1971 до 1978 р. кафедру очолював професор І. Є. Кефелі (1920-1980), учень професора М. С. Спірова та академіка Д. А. Жданова, талановитий учений, методист, художник, цікавий лектор, людина багатогранних здібностей. При ньому було перебудовано навчальний процес, який набув функціонального напрямку, систематизовано та видано «Методичні розробки для практичних занять з опорно-рухового апарату». Кафедра стала головною в Україні, на її базі почали проходити курси з підвищення кваліфікації викладачів інших вузів. І. Є. Кефелі видав «Атлас схем з анатомії людини", який і нині користується великим попитом у студентів. Його докторську дисертацію «Ангіо- архітектоніка спинного мозку людини» (1966) високо оцінили фахівці. Під керівництвом І. Є. Кефелі на кафедрі було започатковано новий напрямок досліджень - вивчення «Гемомікроциркулярного русла» функціонально різних органів у пренатальному періоді онтогенезу. Професор І. Є. Кефелі був відповідальним редактором двох збірників наукових праць «Питання морфології мікроциркулярного русла» (1974) та «Деякі особливості мікроциркулярного русла функціонально різних органів» (1977).

Він підготував сім кандидатів медичних наук - анатомів. І. Є. Кефелі належала ідея видання "Атласу новонародженого», над яким він почав працювати, але його мрії не здійснилися - на 61 році життя вчений раптово помер.

Серед талановитих анатомів Київської анатомічної школи особливо вирізняється постать доцента О. О. Сушка (1899-1978), який працював на кафедрі з 1926 до 1978 р. Він був цілеспрямованим дослідником, неперевершеним лектором, великим знавцем лімфатичної системи. О. О. Сушко - автор таких монографій, як: «Функціональна анатомія внутрішньорганних вен матки» (1956), «Деякі особливості функціональної анатомії лімфатичної системи» (1966) та «Лімфатична система у нормі та патології» (1973) - у співавторстві з Л. В. Чернишенко. Анатомічні препарати, виготовлені О. О. Сушком, увійшли до вітчизняних та зарубіжних атласів та монографій. Він перший висловив думку про закритий характер будови лімфатичної системи і як її прихильник показав, що «сокові канальці Реклінгхаузена», усупереч даним останнього, не сполучаються з просвітом капілярів, що в нормі не існує прямого зв’язку між лімфатичними і венозними судинами, хоча він можливий при патологічних станах.

У повоєнні роки вивченням центральної нервової системи на кафедрі анатомії КМІ займалися І. Й. Чайковська та М. П. Сухецька. В 1956 р. професор І. Й. Чайковська переїхала до Ворошиловграда (нині Луганськ), де очолила кафедру анатомії Медичного інституту, якою керувала протягом 28 років, створила Луганську школу морфологів. Науковим здобутком І. Й. Чайковської стало з’ясування нейронної структури та кровопостачання різних відділів головного мозку в нормі, патології та експерименті.

Нині кафедру анатомії людини НМУ очолює заслужений діяч науки України, професор І.І. Бобрик. Обраний на цю посаду у 1978 р., він продовжує наукові традиції Київської анатомічної школи. І.І. Бобрик видав «Атлас анатомії новонародженого» (1990), є автором монографії «Розвиток кровоносних і лімфатичних судин» (1991) та співавтором монографії «Судинний ендотелій» (1986). Професор

І.І. Бобрик підготував 12 докторів та 13 кандидатів наук.