Анатомія людини Частина 2 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2008

Спеціальна частина
Нервова система, systema nervosum - Спеціальна частина
Провідні шляхи центральної нервової системи

Вивчення провідних шляхів центральної нервової системи інтенсивно почалося у другій половині XIX століття Значний внесок в дану проблему зробили визначені вчені, зокрема В. М. Бехтерев, А. М. Гринштейн, С. А. Саркисов, С. Д. Дзугаєва, П. Флесинг, В. А. Гудден, М. Клара та інші. Вони вивчали розташування в речовині головного і спинного мозку функціонально однорідних пучків нервових волокон. Для вивчення провідних шляхів використовувались такі методи: метод макроскопічного вивчення зрізів головного і спинного мозку, порівняльно-анатомічний метод, ембріологічний метод, експериментальний метод, метод анатомічного препарування та патолого-анатомічне дослідження. На сучасному етапі дослідження використовуються переважно експериментально-морфологічні методи дослідження з використанням нейрогістологічних, гістохімічних та інших методик.

Провідними шляхами називаються групи нервових волокон, які характеризуються спільністю будови, функції та розміщенням в білій речовині головного і спинного мозку. Вони зв’язують між собою відділи сірої речовини головного та спинного мозку, чим забезпечують єдність організму та його зв’язок з навколишнім середовищем.

Нервові волокна одного провідного шляху беруть початок на однойменних нервових клітинах і закінчуються синапсами на нервових клітинах, які виконують однакову функцію. Як уже зазначалося раніше, в основі діяльності нервової системи лежить рефлекторна дуга, котра в процесі філогенезу ускладнилась ланками нервових клітин, аксони яких і утворюють провідні шляхи - /tractus/. По ланках нервових клітин, які утворюють рефлекторні дуги, передаються збудження із периферії до центральних відділів ЦНС, де здійснюється аналіз та синтез, після чого імпульси, зворотнім шляхом, поступають на периферію до ефекторів. Таким чином, здійснюються двосторонні зв’язки спинного мозку з головним.

В головному і спинному мозкові, відповідно з функціональними особливостями, розрізняють три основні групи нервових волокон: асоціативні, комісуральні та проекційні.

Асоціативні нервові волокна, neurofibrae associationes, здійснюють односторонні зв’язки між окремими частинами головного або спинного мозку. В головному мозкові серед волокон, що поєднують різні ділянки кори однієї півкулі, виділяють інтракортикальні асоціативні нервові волокна, які розповсюджуються в межах кори однієї півкулі, та екстракортикальні, які виходять за межі кори і входять до складу білої речовини півкуль головного мозку.

Асоціативні нервові волокна утворюють довгі та короткі шляхи: довгі з’єднують ділянки кори, які належать різним часткам півкуль головного мозку; короткі - ділянки кори в межах однієї частки. Довгі асоціативні шляхи утворюють:

- верхній повздовжній пучок, fasciculus longitudinalis superior;

- нижній повздовжній пучок, fasciculus longitudinalis inferior;

- гачкоподібний пучок, fasciculus uncinatus.

В межах спинного мозку, асоціативні волокна утворюють власні міжсегментарні пучки, fasciculus рrорrіі, які поєднують сегменти спинного мозку. Вони також поділяються на довгі та короткі.

Комісуральні нервові волокна, neurofibrae commissurales, або спаєчні, зв’язують функціонально однорідні протилежні ділянки різних відділів головного та спинного мозку. Вони утворюють такі спайки: передню спайку, commisura cerebri anterior, мозолисте тіло, corpus callosum, спайку склепіння, commisura fomicis.

Проекційні нервові волокна, neurofibrae proectiones, зв’язують кору головного мозку з розташованими нижче відділами та спинним мозком, а також спинний мозок і ядра мозкового стовбуру з підкіркою та корою. Проекційні волокна утворюють основні провідні шляхи*, що забезпечують проведення інформації, яка досягає коркових аналізаторів, де вона сприймається, обробляється і аналізується, а також здійснюється її свідома оцінка.

* Провідних шляхів, tractus, і пучків, fasciculi, нараховують 168. Н. А. Воробйова, Е. П. Кононова, 1983.

Проекційні нервові волокна, в залежності від спрямованості імпульсу, поділяються на дві основні групи:

- висхідні, або аферентні (чутливі);

- низхідні, або еферентні (рухові);

Висхідні шляхи (аферентні) утворені доцентровими волокнами, по яких поступають імпульси від рецепторів, сприймаючих інформацію із навколишнього та внутрішнього середовища, до різних ділянок головного мозку

В залежності від чутливості, яку проводять висхідні (аферентні) шляхи, вони поділяються на: екстеро-, пропріо- та інтероцептивної чутливості.

Провідні шляхи екстероцептивної чутливості (від латинського - externus, зовнішній) передають імпульси, які виникають у рецепторах, що сприймають подразнення із навколишнього середовища (температурна, больова та дотикова чутливість). До цієї групи також відносяться провідні шляхи органів зору, слуху, нюху та смаку.

Провідні шляхи пропріоцептивної чутливості (від латинського - proprius, власний) проводять імпульси від органів руху і м’язів, суглобів, сухожилків (глибока чутливість). Вони досягають кори півкуль головного мозку або кори мозочка.

Провідні шляхи інтероцептивної чутливості (від латинського - internus, внутрішній) проводять імпульси від внутрішніх органів та судин.

Низхідні шляхи (еферентні) утворені відцентровими волокнами, по яких передаються імпульси від кори та підкіркових структур головного мозку до рухових ядер черепних нервів та нервових клітин передніх рогів спинного мозку, тобто здійснюються відповідні реакції на різноманітні зовнішні та внутрішні подразнення. Низхідні провідні шляхи об’єднуються у дві провідні системи: пірамідну та екстрапірамідну.