Анатомія людини Частина 2 - К. А. Дюбенко А. К. Коломійцев Ю. Б. Чайковський 2008

Спеціальна частина
Серцево-судинна система, systema cardiovasculare - Венозна система
Вени великого кола кровообігу - Ембріональний розвиток серцево-судинної системи

Ембріональний розвиток серцево-судинної системи зумовлений необхідністю удосконалення шляхів транспорту в складі зародка поживних речовин, кисню, кінцевих продуктів обміну речовин, а також біологічно активних сполук, які беруть участь в гуморальній регуляції. Початкову функцію внутрішнього обміну в складі ембріона виконує зародкова сполучна тканина - мезенхіма. Безперервність і пухкість її будови, здатність заповнювати щілиноподібні проміжки між зародковими листками та осьовими органами зумовлює виникнення позасудинної циркуляції - переміщення різних речовин в складі тканинної рідини. Ембріональний період розвитку, в цілому, є найбільш бурхливим періодом онтогенезу і потребує зростаючого пластичного та енергетичного забезпечення клітин, тканин та органів. Тому відносно простий спосіб транспорту задовольняє потреби ембріона лише на початкових етапах його розвитку. Уже в кінці 2-го і на початку 3-го тижня ембріогенезу починають закладатися органи серцево-судинної системи і кров, які утворюють в сукупності більш досконалу транспортну систему. Виникнення внутрішньосудинної циркуляції не веде до зникнення досудинної, зв’язаної з переміщенням рідини в складі клітин і тканин. Як позасудинна так і судинна- циркуляції утворюють в організмі єдину систему переносу іонів, молекул і клітин, яка необхідна для підтримки життєдіяльності живої матерії на всіх рівнях її організації.

Перші кровоносні судини як і перші клітини - компоненти крові з’являються у людини поза зародком - в мезенхімі жовткового мішка Тут в кінці 2-го на початку 3-го тижня розвитку утворюються скупчення мезенхімних клітин - кров’яні острівці. Клітини, що знаходяться в центрі острівців. перетворюються в стовбурові клітини крові, які дають початок усім форменним елементам крові. Клітини, що знаходяться на периферії острівців, перетворюються в ендотеліоцити і в сукупності формують судинний епітелій (епітелій ангіодермального типу - ендотелій), що являє собою головну тканину кровоносних судин.

Кров’яні острівці зв’язуються один з одним, а потім з кровоносними судинами, що утворилися в мезенхімі інших позазародкових органів і тіла зародка. По мірі розвитку лімфоносних шляхів та серця і з’єднання їх з кровоносними судинами виникає замкнена система циркуляції, яка знаходиться, як зазначалося, в тісному морфофункціональному зв’язку з позасудинною.

З 21-го дня ембріонального розвитку починає скорочуватися серце, що дає початок активному функціонуванню серцево-судинної системи.

У зародка, як і в дорослої особи, основні судинні магістралі зв’язані з центрами високої метаболічної активності. Ця обставина визначає особливості будови і перебудови серцево-судинної системи у зародків, оскільки найбільш активні в метаболічному відношенні центри є у них іншими, ніж в постнатальному періоді розвитку.

З іншого боку, ряд органів і систем у зародках амніот стають готовими до здійснення своєї функції в кінці ембріогенезу. Це стосується, зокрема, дихальної системи, яка не здійснює у зародка функції зовнішнього дихання, оскільки він знаходиться у водному середовищі - амніотичній рідині, яка продукується амніоном. Після народження, в зв’язку з початком активної функції легень підлягає суттєвій перебудові відповідний відділ серцево-судинної системи. Практично не функціонує у зародків амніон, також органи травної системи, бо до неї не надходять поживні речовини.

У зародків ссавців і людини кисень і поживні речовини зародок одержує із плаценти. Плацента, крім функції постачання поживних речовин і дихальної функції, виконує роль органа виділення, оскільки здійснює виведення кінцевих продуктів обміну речовин із крові зародка в кров матері. Тому у зародків ссавців особливо розвинені судини пупкового кола, тоді як жовткове коло, у зв’язку з відсутністю запасів їжі у вигляді жовтка, розвинене слабкіше.

Іншим чинником, що зумовлює специфіку будови і перебудови серцево-судинної системи зародка є притаманні їй на певних етапах розвитку ознаки рекапітуляції, що відображають певні етапи становлення цієї системи в еволюційному ряду хребетних.

У подальшому при розгляді фактичного матеріалу, що стосується розвитку серцево-судинної системи, будуть наведені дані, які будуть свідчити про згадані ознаки рекапітуляції. Є суттєво важливим, що виникнення таких ознак ніяк не означає регрес у розвитку серцево-судинної системи, оскільки створює передумови подальшої перебудови її відповідних відділів і набуття ними нових рис будови, які характеризують більш високий рівень організації ссавців в еволюційному ряду хребетних.