Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009
Вчення про м'язи (міологія)
Загальні відомості
Розвиток м'язів
У нижчих тварин (ланцетник, риби) стінки тіла складаються з посмугованих, метамерно розташованих м’язів, але у риб м’язи поділяються на парієтальні й вісцеральні.
Парієтальні м’язи розвиваються з сомітів, а вісцеральні — з вісцеральних дуг. У наземних хребетних м’язи диференціюються на шийний, грудний, черевний і хвостовий відділи. У ссавців і людини у зв’язку зі складнішими функціями організму й спеціалізацією кінцівок сегментарність зникає, за винятком грудної клітки, хребта й живота, де вона частково залишилася.
Вісцеральні м’язи щелепної й під’язикової дуг перетворюються на жувальні та мімічні м’язи обличчя, а також м’язи шиї, що лежать вище під’язикової кістки. З м’язів першої зябрової дуги розвиваються м’язи глотки й гортані, а з III та IV зябрових дуг утворюються грудинно-ключично-сосковий і трапецієподібний м’язи. Всі м’язи вісцерального походження іннервуються волокнами V, VII, IX, X та XI парами черепних нервів.
М’язи тулуба й кінцівок розвиваються з міотомів, із вентральної частини міотома розвивається вентральна мускулатура: міжреберні м’язи грудної клітки, прямий і косі м’язи живота. Із дорзальної частини міотома розвиваються глибокі м’язи спини. Іннервуються ці м’язи спинномозковими нервами, які відповідно діляться на вентральні та дорзальні гілочки. М’язи тулуба й кінцівок поділяються на власні, або автохтонні, і м’язи-переселенці. Власні м’язи прикріплюються обома кінцями на тулубі, а м’язи-переселенці — на тулубі або кінцівках, а потім переселяються на кінцівку або на тулуб. Так, одним кінцем на верхню кінцівку переміщуються такі м’язи: трапецієподібний, ромбоподібний, м’яз — підіймач лопатки, грудинно-ключично-соскоподібний, передній зубчастий. Попередня їх закладка відбувається на тулубі. І навпаки, такі м’язи, як найширший м’яз спини, великий і малий грудні м’язи, поперечна фасція та квадратний м’яз попереку спочатку закладаються на кінцівках, а пізніше одним сухожилковим кінцем переселяються на тулуб.
Приріст маси м’язів відбувається нерівномірно й залежить від функціональних особливостей окремих органів і систем організму. Так, у перші місяці життя дитини найшвидше розвиваються м’язи живота, потім жувальні. В 10—12 міс., коли дитина активно повзає й починає ходити, збільшується маса м’язів спини та кінцівок. Активніше й швидше розвиваються згиначі, а розгиначі кінцівок дещо відстають у розвитку. В перші роки життя динамічні м’язи розвиваються раніше за статичні. Тому рухи дітей у цьому віці стрімкі, швидкі, але недовготривалі, що пов’язано з їхньою втомлюваністю.
Протягом життя людини м’язи змінюються як кількісно, так і якісно. Дитина народжується з м’язовою масою, яка не перевищує 24 % маси тіла. Волокна її м’язів розвинуті ще недостатньо, ядра в саркоплазмі займають центральне положення й велику площу порівняно з м’язами дорослої людини. Такі м’язи швидко стомлюються. М’язи у дітей ростуть повільно й за перші 6—7 років життя їхня маса збільшується лише на 4—5 %. Швидкий приріст м’язової маси відбувається у дітей молодшого шкільного віку (7—12 років). У цьому віці збільшується м’язова маса за рахунок потовщення волокон. У них змінюється хімічний склад саркоплазми, ядра локалізуються ближче до оболонки, функціонально вони стають більш витривалими, менше стомлюються. З 13-річного віку й до 15—16 років спостерігається активний ріст довгих трубчастих кісток. Значно видовжуються кінцівки, підлітки в цей період стають високими й незграбними, з довгими й тонкими м’язами, які відстають у своєму розвитку від кісток. В 16—18 років активно збільшується м’язова маса, а починаючи з 18-річного віку вона становить 35—40 % маси тіла. Систематичні заняття фізкультурою й спортом сприяють збільшенню м’язової маси до 45—50 %. Сталою м’язова маса зберігається до 50 років, після чого настає інволюція опорно-рухового апарату, і м’язова маса поступово зменшується, а в старечому віці падає до ЗО % маси тіла.