Анатомія людини - Г. І. Коляденко 2009

Нервова система
Центральна нервова система
Головний мозок (encephalon)

Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних пошкоджень. У процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа. Зовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому раніше вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали.

Середня маса мозку у чоловіків — 1375 г, у жінок — 1275 г. У чоловіків він становить 2% загальної маси тіла, у жінок — 2,5%. Довгий час панувала думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим обдарованіша людина. Але, як з’ясувалося пізніше, це не так. Наприклад, мозок І. С. Тургенєва важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса — 1017. Найважчий мозок — 2900 г був виявлений у індивіда, який прожив усього 3 роки. Мозок його у функціональному відношенні був неповноцінним. Отже, поки що прямої залежності між масою мозку та розумовими здібностями людини не виявлено. Але з’ясована гранична маса мозку (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним.

Ступінь розвитку мозку залежить від співвідношення спинного мозку до головного. Так, у кішок воно — 1 : 1, у собак — 1 : 3, у мавп — 1 : 16, у людини — 1 : 50.

Об’єм людського мозку становить 91—95% місткості черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.

Стовбур мозковий утворений довгастим мозком, мостом, мозочком, ніжками мозку й чотиригорбковим тілом.

Підкорковий відділ — це проміжний мозок і підкоркові ядра великих півкуль.

Кора великого мозку покриває дві півкулі головного мозку: праву та ліву.

За іншою класифікацією головний мозок поділяється на 5 відділів: довгастий мозок; задній мозок, що включає міст і мозочок; середній мозок; проміжний мозок; кінцевий мозок.

Оболонки головного мозку. Головний мозок, як і спинний, покритий трьома оболонками: м’якою, павутинною і твердою.

М’яка, або судинна, оболонка головного мозку (ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі закрутки. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболонки відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до закруток мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонками утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболонки. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорового перехрестя.

Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа.

Тверда мозкова оболонка побудована зі щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини плоскими зволоженими клітинами, щільно зростається з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонками є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

Від твердої мозкової оболонки відходить кілька відростків. Найбільші з них — серп великого мозку, мозочковий намет і діафрагма сідла (рис. 157). Серп великого мозку лежить між півкулями великого мозку. Задній кінець цього відростка зростається з мозочковим наметом, прикріплюється до півнячого гребеня решітчастої кістки. Серп великого мозку зменшує тиск однієї півкулі на іншу при бічному положенні голови. Малий серп тягнеться від внутрішнього потиличного підвищення до великого потиличного отвору, проходить між півкулями мозочка в задньому його відділі й має захисне значення. Мозочковий намет лежить між потиличними частками півкуль мозку та верхньою поверхнею мозочка. В утвореній порожнині лежить мозочок.

Рис. 157. Тверда оболонка головного мозку та її пазухи:

1 — серп мозку; 2 — верхній сагітальний синус; 3 — нижній сагітальний синус; 4 — лійка; 5 — внутрішня сонна артерія; 6 — зоровий нерв; 7 — півнячий гребінь; 8 — діафрагма сідла; 9 — спинка сідла; 10 — печериста пазуха; 11 — сигмоподібна пазуха; 12 — намет мозочка; 13 — поперечна пазуха; 14 — місце злиття пазух; 15 — пряма пазуха; 16 — вирізка намету; 17 — велика вена мозку; 18 — верхні вени мозку

Діафрагма сідла — відросток твердої мозкової оболонки, яка відходить від спинки турецького сідла та основи малих крил клиноподібної кістки. В центрі діафрагми сідла є отвір, крізь нього проходить лійка сірого бугра, а до неї прикріплюється гіпофіз. Крім того, тверда мозкова оболонка утворює відростки по ходу нервів, які виходять із порожнини черепа.

Тверда оболонка головного мозку в деяких місцях розщеплюється й утворює вузькі, трикутної форми порожнини — пазухи твердої мозкової оболонки. Найважливішими пазухами твердої мозкової оболонки є верхня й нижня сагітальні, пряма, поперечна, сигмоподібна й печериста (див. рис. 157).

Верхня сагітальна пазуха лежить уздовж верхнього краю серпа великого мозку. Нижня сагітальна пазуха вузенька, йде вздовж нижнього краю серпа великого мозку. Пряма пазуха — коротка, але широка, тягнеться вздовж з’єднання серпа великого мозку з мозочковим наметом. Поперечна пазуха йде вздовж поперечної борозни потиличної кістки. З поперечної пазухи починається сигмоподібна пазуха, що закінчується біля великого яремного отвору. В ділянці турецького сідла міститься печериста пазуха.

Внутрішня поверхня пазух твердої мозкової оболонки покрита ендотелієм. Пазухи — додаткові порожнини для відтоку крові від мозку, органів слуху, зору. Стінки пазух натягнуті й при розрізі не спадаються. З пазух кров відтікає у внутрішні яремні вени, а через випускники черепа надходить у зовнішні вени голови. Пазухи заповнені венозною кров’ю.

Довгастий мозок (medulla oblongata) розвивається із п’ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи спинного і головного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку (рис. 158).

Мозкова трубка, розширюючись, утворює порожнину четвертого шлуночка. Стінки трубки розростаються нерівномірно, задня стінка залишається тоненькою, а передня й бічні значно потовщуються.

На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, що називаються пірамідами. Піраміди донизу звужуються у зв’язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях. Збоку від пірамід виходить під’язиковий нерв (XII пара). Назовні від пірамід розміщуються бічні канатики, верхня частина яких утворює еліпсоподібні підвищення — оливи, а дорсальні — нижні ніжки мозочка. На поперечному розрізі оливи виділяються нервові клітини у вигляді складчастого мішка. Ядра олив функціонально зв’язані з мозочком, вони впливають на статику тіла — підтримують його у вертикальному положенні.

Рис. 158. Стовбур головного мозку (вигляд спереду):

1 — зорове перехрестя; 2 — зоровий нерв; 3 — зоровий шлях; 4 — ніжка мозку; 5 — міст; 6 — олива довгастого мозку; 7 — перехрестя пірамід; 8 — піраміда довгастого мозку; 9 — соскоподібне тіло; 10 — сірий бугор; 11 — передня дірчаста речовина; 12 — нюховий трикутник; 13 — нюховий шлях

Нижні мозочкові ніжки, або вірьовчасті тіла, являють собою масивні утворення, які, розходячись під кутом, обмежують з боків нижній кут ромбоподібної ямки четвертого шлуночка. Позаду олив виходять корінці IX, X, XI пар черепних нервів. Це язикоглотковий, блукаючий і додатковий нерви (рис. 159). На задній поверхні довгастого мозку пролягає задня серединна борозна, по обидва боки якої тягнуться тонкі пучки провідних шляхів від спинного мозку.

Рис. 159. Стовбурна частина головного мозку.

Місця виходу черепних нервів (вигляд спереду):

1 — нюховий шлях; 2 — зоровий нерв; 3 — окоруховий нерв; 4 — блоковий нерв; 5 — трійчастий нерв; 6 — відвідний нерв; 7 — лицевий нерв; 8 — присінково-завитковий (слуховий) нерв; 9 — язикоглотковий нерв; 10 — блукаючий нерв; 11 — додатковий нерв; 12 — під’язиковий нерв

Кожен тонкий пучок закінчується булавою. Поряд із тонкими пучками лежать клиноподібні з клиноподібними горбками вгорі. Волокна булави тонкого пучка й клиноподібного горбка утворюють зовнішні та внутрішні дугоподібні волокна. Зовнішні волокна проходять у нижні ніжки довгастого мозку, а внутрішні перехрещуються перед центральним каналом і утворюють медіальну петлю, що піднімається догори. Збоку від медіальної петлі розміщується сітчастий утвір (ретикулярна формація). Місце її локалізації називають покришкою довгастого мозку. Ретикулярна речовина містить вставні й ефекторні клітини, які зв’язують різні нейрони довгастого мозку, а також життєво важливі центри: серцево-судинний, дихальний, травний та ін.

На задній поверхні довгастого мозку та мосту лежить ромбоподібна ямка (рис. 160), яка є дном четвертого шлуночка. Поздовжня борозна розділяє його на дві половини, в кожній із них є підвищення — лицеві горбики. В товщі лицевого горбика залягають ядра VI (відвідний) та VII (лицевий) пар черепних нервів. У нижньому відділі ромбоподібної ямки є два підвищення — трикутники під’язикового та блукаючого нервів. Бічні поверхні ромбоподібної ямки утворюють кармани, оточені ніжками мосту. В бічних відділах ромбоподібної ямки розміщені ядра VIII пари (присінково-завитковий) черепних нервів. Від слухових ядер до серединної борозни відходять поперечні мозкові волокна, які лежать на межі довгастого мозку та мосту. Ці волокна являють собою провідні шляхи присінково-завиткового нерва.

Рис. 160. Стовбур головного мозку (вигляд ззаду):

1 — зоровий бугор, таламус; 2 — третій шлуночок; 3 — шишкоподібне тіло; 4, 10 — верхні горбики покришки середнього мозку; 5, 9 — нижні горбики покришки середнього мозку; 6 — лицеві горбики ромбоподібної ямки; 7 — клиноподібний горбик; 8 — тонкі пучки

В товщі ромбоподібної ямки лежать ядра 8 пар черепних нервів, а саме: V пара — трійчастий нерв; VI пара — відвідний нерв; VII пара — лицевий нерв; VIII пара — присінково-завитковий нерв; IX пара — язикоглотковий нерв; X пара — блукаючий нерв; XI пара — додатковий нерв; XII пара — під’язиковий нерв. Ближче до центру, навколо серединної борозни, розміщені рухомі ядра цих нервів, а збоку, але теж недалеко від центру, — вегетативні. Зовнішніми ядрами ромбоподібної ямки є аферентні ядра.

Трійчастий нерв має чотири ядра, одне з яких рухоме й три — чутливі. Відвідний нерв має одне рухоме ядро, лицевий — рухоме, вегетативне й чутливе; присінково-завитковий — два слухових і чотири присінкових. Язикоглотковий нерв має три ядра: рухоме, вегетативне й чутливе; блукаючий нерв також має три ядра: рухоме, чутливе й парасимпатичне, а додатковий і під’язиковий — по одному рухомому ядру.

Покрив четвертого шлуночка складається з двох мозкових парусів. Черепний (верхній) парус, натягнутий між верхніми ніжками мозочка й хвостовим (нижнім) мозковим парусом, який міститься між задніми ніжками мозочка і являє собою недорозвинену стінку мозкового пухирця. З хвостовим (заднім) мозковим парусом з’єднується судинне сплетення четвертого шлуночка. В задньому парусі є три маленькі отвори — апертури, крізь які порожнина шлуночка з’єднується з підпавутинним простором, а крізь них із четвертого шлуночка в підпавутинний простір проникає спинномозкова рідина.

Міст (pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна, в якій лежить основна артерія головного мозку. По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочка, нервові волокна утворюють його середні ніжки (див. рис. 158).

Міст складається з черевної (основної) частини й спинної частини (покришки), яка лежить у його заглибині і є продовженням покришки довгастого мозку. В покришці мосту розташований сітчастий утвір (ретикулярна формація), в якому локалізуються ядра чотирьох пар черепних нервів: трійчастого (V пара), відвідного (VI пара), лицевого (VII пара), присінково-завиткового (VIII пара). Покришка своєю спинною поверхнею утворює частину дна ромбоподібної ямки (див. рис. 160). Крізь покришку проходять висхідні провідні шляхи й частково низхідні. Крім того, крізь покришку проходить медіальна петля, медіальний поздовжній пучок, що підтримує рівновагу тіла. Тут бере початок трійчаста петля від однойменного нерва, що проводить чутливі імпульси від шкіри обличчя. На межі між черевною та спинною поверхнями мосту лежить трапецієподібне тіло, утворене ядрами й поперечними волокнами провідного шляху слухового аналізатора.

Мозочок (cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці (рис. 161). Складається із двох півкуль і черв’яка, який з’єднує півкулі між собою. Маса мозочка 120-150 г.

Рис. 161. Мозочок та стовбур мозку:

1 — смугасте тіло; 2 — шишкоподібне тіло; 3 — верхній (передній) горбик; 4 — нижній (задній) горбик; 5 — мозочково-червоноядерний шлях; 6 — ядро шатра; 7 — черв’як мозочка; 8 — зубчасте ядро мозочка; 9 — верхні (передні) ніжки мозочка; 10 — верхній (передній) мозковий парус; 11 — вуздечка верхнього (переднього) мозкового паруса; 12 — зоровий бугор; 13 — третій шлуночок

Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболонка утворює намет мозочка, натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.

Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочка, маса яких в основному представлена білою речовиною. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є закрутки такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично давня. Клаптик і вузлик черв’яка з’являються вже у нижчих хребетних і зв’язані з вестибулярним апаратом.

Кора півкуль мозочка складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1—2,5 мм.

Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочка.

Крім цього, в білій речовині мозочка розміщені чотири пари ядер: найбільше з них — зубчасте, яке здійснює функцію рівноваги; медіальніше від нього лежить кіркоподібне ядро, ближче до центру — кулясте, а в центрі — ядро шатра.

Мозочок трьома парами ніжок з’єднується зі стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку й називаються ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинно-мозково-мозочковий шлях. Середні (мостові) ніжки мозочка з’єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок. Верхні ніжки мозочка у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються в основному з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер.

Головна функція мозочка — рефлекторна координація рухів і розподіл м’язового тонусу. Крім того, в ньому містяться вищі центри вегетативної (симпатичної) нервової системи. Філогенетично стара структура мозочка — черв’як, він зв’язаний з рухами основних структур тіла — тулуба, шиї та голови, тоді як філогенетично молоді структури — півкулі мозочка координують рухи верхніх і нижніх кінцівок.

У новонародженої дитини мозочок іще не повністю розвинутий, але в перший же рік життя він розвивається швидше за інші мозкові структури. Особливо швидкий ріст мозочка відмічається від п’ятого до одинадцятого місяців життя дитини, коли вона вчиться сидіти й стояти. У 6 років мозочок збільшується до 120—150 г, тобто в цей період він майже досягає маси мозочка дорослої людини.

Середній мозок (mesencephalon) розвивається із середнього мозкового пухирця й складається з покришки та ніжок мозку. Ніжки розташовані спереду, а покришка — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (сільвіїв водопровід). Він з’єднує четвертий шлуночок із третім (рис. 162).

За допомогою ніжок стовбур мозку вгорі з’єднується з великими півкулями, а внизу — з верхніми ніжками мозочка. На поперечному розрізі середнього мозку можна бачити, що ніжки складаються з основи та покришки. Межею між основою та покришкою служить скупчення нервових клітин чорного кольору, що має назву чорної субстанції. Чорний колір нервових клітин пояснюється наявністю в них пігменту меланіну.

Рис. 162. Середній мозок:

1 — водопровід середнього мозку; 2 — центральна сіра речовина; 3 — покришка середнього мозку; 4 — червоне ядро; 5 — чорна субстанція; 6 — окоруховий нерв; 7 — основа ніжки мозку; 8 — пластинка покришки (чотиригорбкове тіло)

Основа ніжок складається з рухових нервових волокон, які продовжуються в піраміді довгастого мозку. Покришка складається з філогенетично давніх структур, вони служать дном водопроводу, навколо якого розташований сітчастий утвір, що є продовженням сітчастого утвору довгастого мозку й мосту. Під сірою речовиною (ретикулярною формацією) проходить філогенетично старий шлях — медіальний поздовжній пучок, який починається від ядер присінка й несе імпульси до ядер III, IV, V, XI пар черепних нервів. Латеральніше водопроводу тягнеться ядро середньомозкового шляху трійчастого нерва. В покришці лежить парне червоне ядро (nucleus ruber), від якого починається руховий низхідний провідний шлях — червоноядерно-спинномозковий, один із важливих рухових підкіркових центрів. Крім того, в покришці середнього мозку містяться ядра III та IV пар черепних нервів (окорухового та блокового).

Покрив середнього мозку лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов’язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов’язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов’язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами. Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв’язує головний мозок зі спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та слухові подразнення.

Кінцевий мозок (telencephalon). До кінцевого мозку входять проміжний мозок і півкулі великого мозку.

Проміжний мозок (diencephalon) складається з чотирьох частин: зоровий бугор, підзоровобугрова, зазоровобугрова й надзоровобутрова ділянки. Порожниною проміжного мозку служить третій шлуночок.

Зоровий бугор (thalamus opticus) — парний орган, складається з сірої речовини, має яйцеподібну форму, спереду загострену. Задня його частина потовщена й називається подушкою. Бічною поверхнею він зростається з півкулями великого мозку. Між медіальними поверхнями лежить третій шлуночок. Зоровий бугор (див. рис. 165) є примітивним органом «чуттів». Основна його функція — проведення аферентних імпульсів від рецепторів усіх органів чуття (крім нюхового) в кору великого мозку.

Ядра таламуса за функціональною ознакою можна поділити на три групи: 1. Ядра з підкірковими зв’язками, — це вентральне ядро, в якому закінчується спиннобугровий шлях, медіальна петля, петля трійчастого нерва та верхні ніжки мозочка. 2. Кірково-передавальні ядра, через які проходять висхідні шляхи від усіх рецепторів. 3. Асоціативні ядра подушки й латеральне ядро, які зв’язують зорові бугри з асоціативними ділянками півкуль великого мозку.

В зоровому бугрі локалізується й сітчастий утвір (ретикулярна формація), який представлено неспецифічними ядрами, що лежать між латеральними і вентральними ядрами. Сітчастий утвір регулює тонус усіх відділів центральної нервової системи, активно впливає на кору великого мозку. З сітчастим утвором пов’язані рухова діяльність, дихання та кровообіг. Через сітчастий утвір на організм людини діють лікарські засоби, які вводяться в організм у разі захворювання.

Від нервових клітин зорового бугра відходять відростки, що направляються до кори великого мозку, а також до підкіркових ядер, утворюючи при цьому так званий променистий вінець, що зв’язує кору з підкіркою, завдяки чому зорові бугри входять до екстрапірамідної системи.

Підбугрова ділянка (hypothalamus) складається з сірого бугра, який закінчується лійкою, на ній прикріплений гіпофіз. Перед сірим бугром розташовується зорове перехрестя — хіазма. В сірому бугрі є ядра, вищі підкіркові вегетативні центри, які регулюють обмінні процеси в організмі людини (вуглеводний, жировий, водний і сольовий) та теплорегуляцію. За сірим бугром розміщені сосочко-подібні тіла, що належать до підкіркових нюхових центрів. У сосочкоподібних тілах закінчуються ніжки склепіння.

Гіпофіз тісно зв’язаний з лійкою сірого бугра, лежить на основі черепа в турецькому сідлі клиноподібної кістки і є безпроточною залозою.

Забугрова ділянка (metathalamus) складається з двох колінчастих тіл: латерального та медіального, які за допомогою відповідних ручок колінчастих тіл з’єднуються з пластинкою покришки середнього мозку. Бічні (латеральні) колінчасті тіла служать підкірковим центром провідних шляхів зорового аналізатора, а медіальні з’єднуються з нижніми буграми за допомогою присередніх ручок і є підкірковими провідними шляхами слухового аналізатора.

Надбугрова ділянка (epithalamus) складається зі спайки повідків, які в напрямку до середнього мозку розширюються в трикутники повідка, від них відходять повідки, на яких підвішене шишкоподібне тіло — епіфіз.

Третій шлуночок є порожниною проміжного мозку і являє собою вузьку щілину. Його бічні стінки утворені медіальними поверхнями зорових бугрів. Верхня стінка третього шлуночка утворена судинним сплетенням, покритим епітеліальною тканиною. В передній стінці є стовпці склепіння, які побудовані з білої речовини. Попереду стовпців міститься передня мозкова спайка, а нижче — тонка кінцева пластинка. Нижня стінка складається з ніжок мозку, дірчастої речовини, що міститься між ніжками мозку, сосочкоподібних тіл і сірого бугра. В задній стінці міститься задня мозкова спайка й отвір водопроводу середнього мозку, за допомогою якого третій шлуночок сполучається з водопроводом середнього мозку. Спереду третій шлуночок двома міжшлуночковими отворами з’єднується з бічними шлуночками півкуль великого мозку. Порожнина третього шлуночка, як і четвертого, заповнена спинномозковою рідиною.

Рис. І. Мазок крові людини:

1 — базофільний гранулоцит; 2 — малий лімфоцит; 3 — еритроцит; 4 — нейтрофільний гранулоцит; 5 — моноцит; 6 — середній лімфоцит; 7 — тромбоцит; 8 — еозинофільний гранулоцит; 9 — великий лімфоцит

Рис. II. Серце і його судини:

а — вигляд спереду:

1 — висхідна частина аорти; 2 — права легенева артерія; 3 — плечоголовний стовбур; 4 — ліва загальна сонна артерія; 5 — ліва підключична артерія; 6 — дуга аорти; 7 — артеріальна зв’язка; 8 — ліва легенева артерія; 9 — легеневий стовбур; 10 — ліве вушко; 11 — ліва вінцева артерія; 12 — велика вена серця; 13 — передня міжшлуночкова борозна серця; 14 — лівий шлуночок; 15 — верхівка серця; 16 — правий шлуночок; 17 — артеріальний конус; 18 — вінцева борозна; 19 — права вінцева артерія; 20 — праве вушко; 21 — верхня порожниста вена;

б — вигляд ззаду:

1 — дуга аорти; 2 — ліва підключична артерія; 3 — ліва загальна сонна артерія; 4 — плечоголовний стовбур; 5 — верхня порожниста вена; 6 — права легенева артерія; 7 — праві легеневі вени; 8 — праве передсердя; 9 — нижня порожниста вена; 10 — права вінцева артерія; 11 — вінцева пазуха з заслінкою; 12 — правий шлуночок; 13 — середня вена серця; 14 — верхівка серця; 15 — лівий шлуночок; 16 — огинаюча гілка лівої вінцевої артерії; 17 — велика вена серця: 18 — ліві легеневі вени; 19 — ліве передсердя; 20 — ліва легенева артерія; 21 — артеріальна зв’язка

Рис. III. Органи дихання:

1 — гортань; 2 — трахея; 3 — легені; 4 — дуга аорти; 5 — легенева вена; 6 — легенева артерія; 7 — діафрагма; 8 — аорта; 9 — нижня порожниста вена; 10 — бронхіальне дерево; 11 — альвеоли з внутрішньої поверхні; 12 — ацинус

Рис. IV. Мале та велике кола кровообігу:

1 — аорта та її гілки; 2 — капілярна сітка легень; 3 — легеневі вени; 4 — ліве передсердя; 5 — лівий шлуночок; 6, 7, 8, 18 — артерії внутрішніх органів черевної порожнини; 9 — капілярна сітка непарних органів черевної порожнини, від якої починається система ворітної вени; 10 — капілярна сітка тіла; 11 — ворітна вена; 12 — печінкові вени; 13 — правий шлуночок; 14 — нижня порожниста вена; 15 — праве передсердя; 16 — легеневий стовбур; 17 — верхня порожниста вена

Півкулі великого мозку (hemispherium cerebralis; рис. 163). До них належать частки півкуль, кора великого мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з’єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні: 1) верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа; 2) нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа; 3) медіальну поверхню, якою півкулі з’єднуються між собою. В кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, ззаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Крім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі частки: лобову, тім’яну, потиличну та скроневу. В заглибині бічної ямки мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім’яної. Потилична частка відділяється від тім’яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім’яно-потиличною борозною.

Крім описаних борозен, кожна частка має ще менш глибокі борозенки, між якими лежать закрутки мозку. Так, на лобовій частці, спереду центральної борозни, лежить передцентральна борозна, між нею й центральною борозною міститься передцентральна закрутка. Перпендикулярно до передцентральної борозни лежать дві лобових борозни: верхня та нижня, які обмежують верхню, середню та нижню лобові закрутки. На нижній очній закрутці борознами третього порядку утворені покришкова, трикутна та очноямкові закрутки. Поряд з очноямковою закруткою лежить нюхова борозна, де розміщені нюхові цибулини, від яких починається нюховий шлях, що переходить у нюховий трикутник. На тім'яній частці, паралельно центральній борозні, лежить зацентральна борозна, яка відділяє зацентральну закрутку. Перпендикулярно зацентральній борозні проходить внутрішня тім’яна борозна, поділяючи тім’яну частку на верхню та нижню тім’яні часточки. Нижче цих часточок міститься надкрайова закрутка, що лежить ближче до переду, а ближче до задньої поверхні — кутова закрутка, яка замикає верхню скроневу борозну.

На потиличній частці борозни і закрутки непостійні й часто неоднакові в обох півкулях. Найбільшою з борозен цієї частки вважають поперечну потиличну, іноді вона є продовженням внутрішньо- тім’яної борозни.

Скронева частка має найбільш виражені межі й борозни. Бічна борозна відмежовує скроневу частку від лобової, а від стовбура мозку її відділяє борозна морського коника. На скроневій частці є три борозни: верхня, середня й нижня скроневі та колатеральна борозна. Між цими борознами лежать закрутки: верхня, середня та нижня скроневі, веретеноподібна і закрутка біля морського коника. На передньому кінці цієї закрутки є невеличка часточка — гачок (uncus).

Рис. 163. Борозни та закрутки зовнішньої поверхні півкулі мозку:

1, 2, 4 — нижня лобова закрутка; 3 — нижня лобова борозна; 5 — середня лобова закрутка; 6 — верхня лобова борозна; 7 — верхня лобова закрутка; 8 — передцентральна борозна; 9 — передцентральна закрутка; 10 — зацентральна закрутка; 11 — центральна (роландова) борозна; 12 — зацентральна борозна; 13 — верхня тім’яна частка; 14 — нижня тім’яна частка; 15 — внутрішньотім’яна борозна; 16 — кутова закрутка; 17, 21 — верхня скронева закрутка; 18 — нижня скронева борозна; 19 — середня скронева борозна; 20 — верхня скронева борозна; 22 — бічна (сільвієва) борозна

Борозни й закрутки острівця спеціальних назв не мають.

На медіальній поверхні півкуль, паралельно мозолистому тілу, тягнеться закрутка пояска, яка переходить позаду в закрутку морського коника (рис. 164). Об’єднує їх у закрутку склепіння.

Вище борозни пояса, з боків центральної борозни, розміщена парацентральна часточка, позад неї — передклин, поряд — клин. Нижче шпорної борозни міститься язикова закрутка, а нижче неї — медіальна потилично-скронева закрутка.

Рис. 164. Борозни й закрутки медіальної поверхні півкулі великого мозку:

1 — верхня лобова закрутка; 2 — прозора перегородка; 3 — склепіння; 4 — закрутка пояска; 5 — борозна мозолистого тіла; 6 — мозолисте тіло; 7 — борозна пояска; 8 — центральна борозна пояска; 9, 10 — парацентральна часточка; 11, 12 — передклин; 13 — клин; 14 — шпорна борозна; 15 — язикова закрутка; 16 — черв’ячок; 17 — права півкуля мозочка; 18 — міст; 19 — пластинка покришки; 20 — шишкоподібна залоза; 21 — окоруховий нерв; 22 — соскоподібне тіло; 23 — лійка; 24 — зорове перехрестя (хіазма)

До складу нюхового мозку, або лімбічної системи, належить нюхова цибулина, нюховий шлях, нюховий трикутник, передня дірчаста речовина, закрутка пояска й закрутка біля морського коника.

Частка медіальної поверхні півкуль великого мозку, яка згори обмежена закруткою пояска, а внизу колатеральною борозною, називається лімбічною, або крайовою.

Будова кори (плаща) півкуль великого мозку. Півкулі великого мозку ззовні покриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 15 млрд клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тис. зв’язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і закруток. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку (площа приблизно 220 тисяч кв. мм).

Нова кора становить 95% площі півкуль, складається з шести або семи шарів нервових клітин завтовшки від 1,3 до 5 мм. Перший шар кори — молекулярна пластинка. До її складу входить мало клітин, але багато дендритів пірамідальних нейроцитів, а також тангенціальні волокна, які розміщені паралельно і належать до глибше розташованих клітин.

Рис. 165. Борозни медіальної та нижньої поверхонь півкулі великого мозку:

1 — зоровий бугор; 2 — склепіння; 3 — тім’яно-потилична борозна; 4 — шпорна борозна; 5 — борозна морського коника; 6 — нижня скронева борозна; 7 — колатеральна борозна; 8 — соскоподібне тіло; 9 — смугасте тіло; 10 — міжшлуночковий отвір; 11 — борозна пояса

Другий шар — зовнішня зерниста пластинка, складається з малих зернистих нейроцитів нервових клітин і невеликої кількості клітин інших форм.

Третій шар — пірамідальна пластинка, складається з пірамідальних нейроцитів, розміри яких поступово збільшуються в напрямку згори донизу.

Четвертий шар — внутрішня зерниста пластинка, складається з малих зернистих та зірчастих нейроцитів. У деяких місцях кори цей шар відсутній.

П’ятий шар — гангліонарна пластинка, складається з гігантопірамідальних нейроцитів (клітини Беца). Їхні аксони утворюють пірамідну систему. Цей шар особливо добре розвинений у передцентральній закрутці кори великого мозку.

Шостий шар — поліморфна пластинка, до складу якої входять багатоформні, трикутні та веретеноподібні нейроцити.

Сьомий шар має такий самий клітинний склад, що й шостий, але клітин у ньому мало, більше волокон, і тому він зветься, як і перший шар, молекулярним. Це — перехідний шар, він безпосередньо контактує з білою речовиною великих півкуль мозку.

Локалізація функцій у корі півкуль великого мозку. Цитоархітектоніка різних відділів кори має значні відмінності, пов’язані з її структурними й функціональними особливостями. Останнім часом кору півкуль поділяють на 200 полів, кожне з яких має лише йому притаманну будову й виконує певну функцію.

За І.П. Павловим, кора півкуль великого мозку функціонально складається з кіркових кінців аналізаторів і є вищим інтегративним центром нервової системи. В корі відбуваються складні аналітико-синтетичні перетворення аферентних імпульсів, які надійшли з периферії, а також складна рефлекторна діяльність. Кожен аналізатор має своє представництво в корі. Та частина нервових клітин кори, що виконує специфічну функцію, називається кірковим центром. Найважливішими є центри загальної чутливості, руху, слуху, зору та ін.

Кірковий відділ загальної чутливості (больової, температурної, дотикової) міститься в зацентральній закрутці. У поздовжній щілині мозку лежать центри чутливості нижніх кінцівок і нижніх відділів тулуба. Нижче, в бічній борозні, містяться рецепторні поля верхніх кінцівок, верхньої частини тулуба й голови.

Кірковий відділ рухового аналізатора лежить у передцентральній закрутці. До цього відділу надходять різні подразнення (пропріорецептивні, кінестезичні), які виникають у шкірі, сухожилках м’язів, суглобах, скелетних м’язах та ін. У верхніх полях переднентральної закрутки зосереджені центри нижніх відділів тулуба й нижніх кінцівок, а в нижній частині — центри регуляції м’язів голови. Величина центральної зони регуляції залежить від функціонального значення органа. Так, зона регуляції кисті більша від зони регуляції плеча й передпліччя, разом узятих.

Кірковий відділ слухового аналізатора міститься в середній частині верхньої скроневої закрутки, ближче до острівцевої частки.

Кірковий відділ зорового аналізатора локалізується на внутрішній поверхні потиличної частки по краях шпорної борозни. Ядро зорового аналізатора правої півкулі зв’язане провідними шляхами з бічною половиною сітківки правого ока й медіальною половиною сітківки лівого ока, тоді як ядро лівої — з бічною половиною сітківки лівого ока й медіальною половиною сітківки правого.

Кірковий відділ нюхового аналізатора розміщений у ділянці гачка закрутки біля морського коника передньої дірчастої речовини. Він зв’язаний зі старою й стародавньою корою.

Кірковий відділ складних координованих рухів у правшів лежить у лівому нижньому відділі тім’яної частки, а у лівшів — в аналогічному місці правої півкулі.

Кірковий відділ рухового аналізатора членороздільної мови міститься в задньому відділі нижньої лобової закрутки, тоді як кірковий відділ рухового аналізатора письма лежить у задньому відділі середньої лобової закрутки.

Основна маса висхідних волокон аналізатора закінчується всередині відповідної ядерної зони, але окремі аферентні волокна виходять за межі ядерної зони й розгалужуються на сусідні відділи кори. Таким чином, локалізація функцій кори півкуль великого мозку не обмежується одним полем, а розсіюється й на інші ділянки кори, тому в разі втрати функції ядерної зони аналізатора її роль беруть на себе ті клітини, які відносно ядерного центру містяться на периферії.

Згадані кіркові кінці аналізаторів здійснюють аналіз і синтез сигналів, що надходять із зовнішнього та внутрішнього середовища й складають першу сигнальну систему дійсності (за І.П. Павловим). Друга сигнальна система дійсності притаманна лише людині, її функції пов’язані з членороздільною мовою. Мова й мислення людини зв’язані з діяльністю всієї кори. Центр рухового аналізатора усної та письмової мови розміщений у лобових частках. Аналізатори сприймання зорової та слухової мови зосереджені у відповідних кіркових центрах. Слід зазначити, що центри аналізаторів мови у правшів містяться у лівій півкулі, а у лівшів — у правій.

Ядра основи (ганглії) півкуль великого мозку — це скупчення сірої речовини, що утворюють підкіркові вузли, які з’явилися філогенетично значно раніше, ніж сама кора. До них належать: смугасте тіло, огорожа й мигдалеподібне тіло.

Смугасте тіло (corpus striatum) складається з хвостатого й сочевицеподібного ядер (рис. 166). Хвостате ядро (nucleus caudatus) розміщене на горизонтальному зрізі мозку, медіальна, передня потовщена частина його — головка — лежить перед зоровим бугром, тіло його витягнуте в сагітальному напрямку й поступово переходить у хвіст ядра. Хвостате ядро охоплює зоровий бугор спереду, згори та з боків. Сочевицеподібне ядро (nucleus lentiformis) лежить бічніше від хвостатого, форма його нагадує тригранну піраміду і складається з лушпини (putamen) темного кольору, що бічніше блідої кулі, яка складається з двох члеників і лежить медіально, прилягаючи до зорових бугрів. Хвостате ядро і лушпина з’єднуються волокнами з корою та зоровим горбом.

Рис. 166. Смугасте тіло:

1 — мозолисте тіло; 2 — головка хвостатого ядра; 3 — внутрішня капсула; 4 — передній ріг бічного шлуночка; 5 — огорожа; 6 — прозора пластинка; 7 — склепіння; 8 — сочевицеподібне ядро; 9 — зоровий бугор

Бліда куля (globus pallidus) проводить імпульси низхідними шляхами в такі структури мозку, як червоне ядро і чорна субстанція середнього мозку. Хвостате й сочевицеподібне ядра розділяє внутрішня капсула (променистий вінець). Внутрішня капсула утворена білими волокнами, що є продовженням білої речовини півкуль великого мозку. Волокна капсули групуються в ніжки мозку й, утворюючи провідні шляхи, з’єднують кору зі стовбуром мозку та спинним мозком. Смугасте тіло ще називають стріопалідарною системою й відносять до еферентної екстрапірамідної системи. До її складу входять зоровий бугор проміжного мозку й червоні ядра середнього мозку. В ядрах смугастого тіла замикаються дуги безумовних рефлексів. Смугасте тіло бере участь у здійсненні складних локомоцій (ходьба, біг, лазіння), пов’язаних із вегетативними функціями, які регулюють тепловий і вуглеводний обмін.

Зовні від лушпини сочевицеподібного ядра лежить тонка пластинка сірої речовини — огорожа (claustrum), яка відділяється від сочевицеподібного ядра зовнішньою капсулою.

Мигдалеподібне тіло (corpus amygdaloideum) — скупчення нервових клітин у білій речовині скроневої частки. Передня спайка з’єднує однойменні тіла обох півкуль мозку. Мигдалеподібне тіло бере участь в емоційних реакціях і функціонально пов’язане з нюховим аналізатором.

Бічні шлуночки (рис. 167) — щілеподібні порожнини півкуль великого мозку, розміщені в товщі білої речовини під мозолистим тілом. Кожен шлуночок складається з центральної частини й трьох рогів.

Центральна частина міститься в тім’яній частці над зоровим бугром і нагадує вузьку щілину, має судинне сплетення. Від центральної частини в лобову частку відходить передній ріг, він ще має назву амонового рога. Від переднього рога іншої півкулі він відділяється прозорою перегородкою. Збоку від центральної частини відходить нижній ріг, який лежить у товщі скроневої частки. Медіальна стінка його заходить углиб борозни морського коника й утворює тут морського коника — частинку старої кори. Морський коник здійснює регуляцію загальних рухів тіла, а також зумовлює емоційну сферу людини. Задній ріг бічних шлуночків заходить у потиличну частку півкулі, на його внутрішній стінці міститься випин — пташина шпора, що є наслідком вдавлювання в задній ріг шпорної борозни.

Міжшлуночкові отвори відкриваються з бічної стінки третього шлуночка в бічні шлуночки між центральною частиною й переднім рогом. Цими отворами з’єднуються судинні сплетення третього й бічних шлуночків, а також змішується їхня спинномозкова рідина.

Біла речовина півкуль великого мозку міститься безпосередньо під корою і являє собою в основному провідні шляхи нервової системи, що складаються з нервових волокон, котрі з’єднують між собою окремі відділи центральної нервової системи, а також скупчення сірої речовини, тобто ядра. Біла речовина складається з капсул, які оточують підкіркові вузли. Найбільша з них — внутрішня капсула, що є продовженням основи ніжок мозку. До складу білої речовини входять асоціативні, комісуральні та проекційні волокна.

Рис. 167. Бічні шлуночки великого мозку:

1 — мозолисте тіло; 2 — передній ріг бічного шлуночка; 3 — хвостате тіло; 4 — судинне сплетення бічного шлуночка; 5 — подушка мозолистого тіла; 6 — пташина шпора; 7 — ніжка склепіння; 8 — задній ріг бічного шлуночка; 9 — зоровий бугор; 10 — нижній ріг бічного шлуночка; 11 — тіло склепіння; 12 — пластинка прозорої перегородки; 13 — порожнина прозорої перегородки

Асоціативні волокна поділяються на короткі й довгі. Короткі волокна з’єднують нейроцити з розміщеними поряд окремими закрутками в одній частці, тоді як довгі з’єднують нейроцити кори різних часток півкулі. Прикладом довгих асоціативних волокон може бути дугоподібний пучок, що з’єднує лобову, потиличну та скроневу частки.

Комісуральні волокна з’єднують однойменні частки обох півкуль. Найбільший комісуральний шлях — мозолисте тіло, довжина його 5—7 см, ширина 1,5 см. Задня його частина потовщена, а передня — коліно мозолистого тіла — закінчується дзьобом. Дзьоб продовжується у вигляді тонкої пластинки зорового перехрестя. Мозолисте тіло за рахунок поперечно розміщених волокон утворює променистість мозолистого тіла. Нижня поверхня мозолистого тіла сполучена зі склепінням прозорою перегородкою. Волокна склепіння з’єднують проміжний мозок зі скроневою часткою.

Проекційні волокна утворюють провідні шляхи, які з’єднують кору півкуль великого мозку з розміщеними нижче відділами нервової системи. Короткі проекційні волокна з’єднують кору півкуль з підкірковими ядрами, з проміжним, середнім мозком, мозочком і довгастим мозком, а також з аналізаторами.

Між внутрішньою капсулою й корою проекційні волокна мають вигляд променистого вінця. Довгі проекційні шляхи з’єднують кору півкуль великого мозку зі спинним мозком і з усіма органами тіла.