Основи мікробіології, вірусології та імунології - 2001

Частина IІ. Спеціальна мікробіологія

ЗБУДНИКИ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЙ. ПАТОГЕННІ КЛОСТРИДІЇ. ПАТОГЕННІ СПІРОХЕТИ. РИКЕТСІЇ

Збудники зоонозних інфекцій, патогенні клостридії, спірохети та рикетсії відрізняються не тільки морфологією, а й фізіологією і належать до різних класифікаційних груп. Збудники чуми, туляремії, бруцельозу, спірохети та рикетсії належать до грамнегативних мікроорганізмів, а збудники сибірки, правця, ботулізму та газової анаеробної інфекції — до грампозитивних. Серед них є споротворні мікроорганізми (збудники сибірки, правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції). Усі ці мікроорганізми є збудниками захворювань, що характеризуються важким перебігом і летальністю.

Навчальна мета

Знати:

- правила роботи в осередку ОНІ;

- біологічні особливості збудників;

- патогенез, специфічну профілактику, лабораторну діагностику чуми, туляремії, бруцельозу, сибірки, правця, ботулізму, газової анаеробної інфекції, сифілісу, лептоспірозу, поворотного тифу та рикетсіозів.

План

І. Збудники зоонозних інфекцій.

1. Особливості забору матеріалу за підозри на ОНІ.

2. Збудник чуми.

3. Збудник туляремії.

4. Збудники бруцельозу.

5. Збудник сибірки.

II. Патогенні клостридії.

1. Збудник правця.

2. Збудник ботулізму.

3. Збудники газової анаеробної інфекції.

III. Патогенні спірохети.

1. Збудник сифілісу.

2. Короткі відомості про збудників лептоспірозу та поворотного тифу.

IV. Рикетсії. Збудник висипного тифу.

ЗБУДНИКИ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЙ

Інфекції, джерелом яких є тварини, називають зоонозними. До них відносять чуму, туляремію, бруцельоз і сибірку. Ці інфекції є одночасно й ОНІ, оскільки їх збудники дуже вірулентні, спричинюють захворювання з важким перебігом.

Дослідження збудників ОНІ проводять у спеціальних лабораторіях, які працюють в особливому режимі. Забір патологічного матеріалу та лабораторні дослідження виконують у спеціальних захисних костюмах: комбінезоні, халаті, гумових чоботах, окулярах, гумових рукавичках (2 пари). Користуються рушником, змоченим у дезінфекційному розчині, косинкою, ватно-марлевою пов'язкою, що закриває рот, ніс та підборіддя. Одяг дезінфікують у 5 % розчині лізолу, а окуляри — у 70 % етиловому спирті. Потім одяг автоклавують. Посуд, призначений для забору патологічного матеріалу, повинен бути неушкодженим. В етикетці на посуді слід зазначити всі дані про хворого, час забору та підпис працівника, який проводив забір матеріалу. Посуд закривають пробками та парафінують. Предметне скло підписують до нанесення мазка. Посуд із зібраним матеріалом обгортають серветкою, змоченою 5 % розчином лізолу або карболової кислоти. Пробірки з матеріалом слід покласти в металеві пенали, а чашки Петрі — у металеві бікси. На пеналах та біксах позначають "верх".

Зібраний патологічний матеріал перевозять спеціальним транспортом.

ЗБУДНИК ЧУМИ (YERSINIA PESTIS)

Чума — гостре інфекційне захворювання, що має перебіг за типом геморагічної септицемії. Відомі три пандемії чуми, під час яких загинули мільйони людей.

Перша пандемія виникла у VI ст. ("юстиніанська" чума). Тоді загинуло 100 млн осіб. Друга пандемія розпочалася в Китаї в XIV ст. В Азії від неї загинуло 40 млн осіб, в Європі — четверта частина населення (25 млн осіб). Історики писали: "Неможливо уявити видовища більш страшного. Від Пекіну до берегів Євфрату та Ладоги надра землі заповнилися мільйонами трупів і держави спустіли. У Глухові та Білозерську не залишилося жодного жителя". У Смоленську, за словами літописців, залишилося 5 осіб, які вийшли і закрили місто, наповнене трупами. Третя пандемія виникла в 1894 р. і тривала до 1938 р. Загинуло 15 млн людей.

Збудник чуми був відкритий у 1894 р. французьким ученим А. Ієрсеном (на його честь і названий).

Морфологія. Грамнегативна, овоїдної форми паличка, що інтенсивніше забарвлена на полюсах (мал. 23). Її розміри становлять 0,3—0,6 мкм 1—2 мкм. Дуже поліморфна, особливо в старих культурах та мазках із трупів. У мазках із бульйону може розміщуватися ланцюжком, ниткоподібно. Джгутиків не має, спор не утворює, має ніжну капсулу.

Мал. 23. Збудник чуми (у гної з бубону)

Культивування. Росте за низьких температур (оптимальна — 27—28 °С). Невибаглива до живильних середовищ. На МПБ утворює пухку плівку, з якої спускаються нитки у вигляді бурульок, які нагадують сталактити; на дні пробірки — пухкий осад, бульйон залишається прозорим. На щільних середовищах спостерігають такі три стадії росту колоній: 1) через 10—12 год під мікроскопом виявляють колонії у вигляді безкольорових пластинок (стадія "битого скла"); 2) через 18—24 год — стадія "мережаних хустинок"; 3) через 40—48 год — стадія "дорослої" колонії (буруватий чітко окреслений центр із вираженою периферичною зоною).

Ферментативна активність. Виділяють два варіанти бактерій чуми, які розщеплюють гліцерин і не розщеплюють його. Ці бактерії розщеплюють вуглеводи до кислоти без газу. Не утворюють індол і сірководень.

Фактори вірулентності. Збудник чуми — це найбільш патогенна й агресивна бактерія. Це зумовлено наявністю цілого арсеналу факторів патогенності. До них відносять "мишачий" токсин, що блокує процеси клітинного дихання й уражує тромбоцити та судини; капсулу, яка пригнічує активність фагоцитів; плазмокоагулазу та фібринолізин (фактори інвазії); нейрамінідазу та пілі — фактори адгезії; ентодоксин (ЛПС), що виявляє токсичну й алергічну дію; V- та W-антигени, що забезпечують розмноження збудника у фагоцитах, та багато інших факторів, більшість яких контролюються генами, носіями яких є плазміди.

Резистентність. Паличка стійка до низьких температур, перезимовує в трупах, при 100 °С гине через кілька хвилин. Звичайні концентрації дезінфекційних розчинів убивають її через 5 — 20 хв. Особливо чутлива до карболової кислоти, лізолу.

Джерело інфекції — гризуни. Основні носії — ховрахи, піщанки, бабаки-тарбагани (до 300 видів гризунів). Переносники — блохи.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції — найменші ушкодження шкіри (укус блохи), слизові оболонки дихальних шляхів і травного каналу, кон'юнктива. Залежно від способу зараження (трансмісивний, контактний, аліментарний, повітряно-краплинний) виділяють такі форми чуми: бубонну, шкірну, кишкову, легеневу, септичну. Інкубаційний період триває від кількох годин до 9 діб. Збудник досягає регіонарних лімфатичних вузлів, де він інтенсивно розмножується. Виникає бактеріемія. Початок хвороби гострий, продромального періоду немає. Виникають озноб, сильний головний біль. Обличчя гіперемійоване з синюшним відтінком. При бубонній формі чуми збільшується уражений лімфатичний вузол (нагадує бубон). Легенева — найважча та найнебезпечніша форма захворювання. Вона виникає як ускладнення бубонної чуми або при зараженні повітряно-краплинним шляхом. Для неї характерне кров'янисте мокротиння. При кишковій формі спостерігаються кров'янисті випорожнення. Рідко зустрічаються септична та шкірна форми. Летальність висока.

Імунітет стійкий, зберігається впродовж усього життя.

Методи лабораторної діагностики: бактеріоскопічний, бактеріологічний, серологічний, біологічний, алергічний (проба з пестином). Найбільш надійними та доступними є РИГА й ІФА. їх використовують для виявлення як антигенів у патологічному матеріалі, так і антитіл у сироватці.

Матеріал для дослідження. Залежно від форми захворювання досліджують пунктат бубону, мокротиння, кров, випорожнення.

Лікування. Призначають великі дози стрептоміцину й окситетрацикліну.

Специфічна профілактика. Застосовують живу вакцину зі штаму EV. Її вводять нашкірно, внутрішньошкірно, підшкірно. Запропоновано пероральну вакцину (у вигляді таблеток). Поствакцинальний імунітет зберігається до року.

Неспецифічна профілактика — постійний контроль за природними осередками чуми, рання діагностика, ізоляція хворих, дезінфекція, дератизація, дезінсекція.