Основи мікробіології, вірусології та імунології - 2001

Частина IІ. Спеціальна мікробіологія

ЗБУДНИКИ ЗООНОЗНИХ ІНФЕКЦІЙ. ПАТОГЕННІ КЛОСТРИДІЇ. ПАТОГЕННІ СПІРОХЕТИ. РИКЕТСІЇ

ПАТОГЕННІ КЛОСТРИДІЇ

ОСОБЛИВОСТІ ЗБУДНИКІВ АНАЕРОБНОЇ ІНФЕКЦІЇ (ГАЗОВОЇ ГАНГРЕНИ)

Анаеробна інфекція — важка полімікробна ранова інфекція, що характеризується вираженою інтоксикацією, супроводжується набряком, газоутворенням, швидким некрозом і розпадом тканин. Збудниками цієї інфекції найчастіше є С. perfringens, С. septicum і С. novyi, рідше С. histolyticiim, С. sordellii та С. difficile. Часто процес можуть ускладнювати аеробні мікроорганізми: стафілококи, стрептококи, протей, синьогнійна та кишкова палички та ін.

Морфологія. Це палички із субтермінальним розміщенням спор. Вони рухливі, не утворюють капсули (за винятком С. perfringens, у якої спора розміщена центрально; цей збудник утворює капсулу, нерухливий). Розщеплюють вуглеводи з утворенням кислоти та газу (крім С. histolyticum).

Фактори вірулентності. Усі клостридії утворюють складні екзотоксини, які виявляють різну дію. Найбільше значення мають токсини, які зумовлюють некроз тканин (С. perfringens), набряк (С. novyi), септицемію (С. septicum) і гангренозний розпад тканин (С. histolyticum), а також гемолізини, ентеротоксини (С. difficile, С. perfringens) та ін. Особливістю анаеробної інфекції є те, що в рані одночасно розмножується кілька видів збудників, токсини яких посилюють дію

інших. Тому захворювання має вкрай важкий перебіг і хворий може швидко померти.

Вхідні ворота — рани, інфіковані спорами у разі забруднення їх землею; спори можуть потрапити в рану в разі використання нестерильного інструментарію (при операціях, абортах). Особливу небезпеку становить анаеробна інфекція під час війни. Клінічна картина захворювання залежить від багатьох факторів, зокрема, від виду збудника, який потрапив в рану. Спостерігаються швидкий некроз, розпад тканин, набряк, накопичення газів, що зумовлює крепітацію. Розвивається загальна інтоксикація організму.

Імунітет нестійкий, нетривалий.

Матеріали для дослідження — ексудат із рани (збирають піпеткою), кров (стерильним шприцом), шматочки зміненої тканини, шовний і перев'язувальний матеріал (стерильним пінцетом). Матеріал слід помістити в стерильний, щільно закритий посуд.

Методи лабораторної діагностики:

· мікроскопічний (дає орієнтовний результат);

· бактеріологічний — проводять посів на живильні середовища: лакмусове молоко, КА, середовище Вільсона—Блера;

· біологічний — ставлять біологічну пробу для ідентифікації виду збудника.

Специфічна профілактика. Уводять антитоксичні сироватки (по 10 000 МО) проти С. perfringens, С. septicum і С. novyi.

Неспецифічна профілактика — повноцінна первинна хірургічна обробка ран.

Лікування. Уводять такі ж сироватки, але в значно більших дозах (по 50 000—100 000 МО). Спочатку вводять усі три сироватки, а після встановлення виду збудника — гомологічну сироватку. Проводять оксигенацію в спеціальних барокамерах або роблять насічки на ранах для поліпшення її аерації.