ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ - Г. Й. Щербак - 2008

ЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

ПІДЦАРСТВО СПРАВЖНІ БАГАТОКЛІТИННІ (EUMETAZOA)

РОЗДІЛ ТРИШАРОВІ (TRIPLOBLASTICA), або БІЛАТЕРАЛЬНІ (BILATERIA) ТВАРИНИ

ПІДРОЗДІЛ СПІРАЛЬНІ (SPIRALIA)

ТИП ПОГОНОФОРИ (POGONOPHORA)

Тип Погонофори об'єднує дивних морських істот, які, на відміну від переважної більшості вільноживучих багатоклітинних тварин, у дорослому стані повністю втрачають травну систему й живляться за рахунок симбіотичних сірко- та метаноокисних бактерій. Перших по гонофор було знайдено в 1914 р. в Індійському океані при траленні на великих глибинах й описано як нових поліхет, і лише в 1944 р. їх віднесли до нового типу. Довгий час погонофор споріднювали з вторинноротими. Молекулярно-генетичні дослідження довели правильність первісного погляду щодо спорідненості погонофор з поліхетами. Цих тварин уже знайдено на різних глибинах майже в усіх морях й океанах з нормальною солоністю води. Описано понад 150 видів.

Погонофори живуть на морському дні всередині відкритих з обох боків трубок різної будови - від ніжних пергаментоподібних, еластичних до міцних і твердих. Речовини, які входять до складу трубки (білкові сполуки та хітин), секретуються численними багатоклітинними залозами, що відкриваються протоками на поверхні тіла. Упродовж життя погонофори ніколи не залишають свої трубки, але всередині них можуть вільно пересуватись вгору та вниз. Довжина трубок перевищує довжину тіла погонофори інколи вдвічі.

Більшість відомих видів безбарвні або білуватого кольору, напівпрозорі. Через покриви тіла, особливо щупалець, просвічують кровоносні судини, через що щупальця бувають яскраво-червоними.

Тіло погонофор нитко або шнуроподібне, циліндричне, його довжина перевищує товщину в 100-500 разів. Тіло складається із чотирьох відділів (рис. 190), на першому відділі розташовані щупальця з рядами численних відростків - пінул (рис. 191), звідки й походить назва типу - погонофори, тобто такі, що несуть бороду (від грец. родоп - борода, phoros- носій). Погонофори мають шкірно-м'язовий мішок, зовні вкритий кутикулою. Порожнина тіла - чотиримір- ний целом. Травна система відсутня. Погонофори живляться шляхом хемосинтезу завдяки симбіозу з метано- й сіркоокисними бактеріями, а також поглинаючи з морської води розчинені амінокислоти. Органи виділення, якщо вони є, представлені однією парою целомодуктів. Кровоносна система добре розвинена, замкнена, рух крові упорядкований; є серце. Спеціальні органи дихання відсутні. Нервова система залягає в товщі шкірного епітелію й складається з мозку та поздовжнього нервового тяжа. Погонофори є роздільностатевими. Розмноження та ембріональний розвиток вивчено лише у представників класу Frenulata.

Рис. 190. Самка вуздечкової погонофорн Siboglinum: а - без трубки; б - відірваний задній кінець тіла (з Грунера):

1 - щупальце (частково відрізане); 2 - перший відділ тіла; 3 - вуздечка; 4 - другий відділ тіла; 5 - преанулярна частина тулубного відділу тіла; б - війчаста смужка; 7 - прикріпні папіли із хітиновими пластинками; 8 - кровоносна судина;

9 - залозисті папіли; 10 - пояски; 11 - постанулярна частина тіла; 12 - псевдо- сегменти; 13 — щетинки

Рис. 191. Поперечний зріз трьох сусідніх щупалець La.mellisabella (з Іванова):

1 - нерв щупальця; 2 - виносна судина щупальця; 3 - виносний кровоносний капіляр пінули;

4 - приносний капіляр; 5 - пінула; 6 - її ядро; 7 - війчаста клітина; 8 - приносна судина щупальця;

9 - целомічний канал щупальця; 10 - поздовжні м'язові волокна; 11 - епідерміс; 12 - кутикула

Погонофори - досить стародавня група тварин, їхні трубки, описані під назвою Sabelitida, відомі з пізнього докембрію, тобто 350 млн років тому.

Щодо систематики погонофор, то існують різні думки, проте більшість спеціалістів розглядають у складі типу два класи. Вивчення погонофор ще триває.