ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ - Г. Й. Щербак - 2008

ЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

ПІДЦАРСТВО СПРАВЖНІ БАГАТОКЛІТИННІ (EUMETAZOA)

РОЗДІЛ ТРИШАРОВІ (TRIPLOBLASTICA), або БІЛАТЕРАЛЬНІ (BILATERIA) ТВАРИНИ

ПІДРОЗДІЛ ЛИНЯЮЧІ (ECDYSOZOA)

ТИП ЧЛЕНИСТОНОГІ (ARTHROPODA)

ПІДТИП ХЕЛІЦЕРОВІ (CHELICERATA)

НАДКЛАС ПАВУКОПОДІБНІ (ARACHNIDА)

КЛАС ПАВУКИ (ARANEAE)

Павуки широко опанували суходіл - від помірних зон і високих гір до сухих степів і розпечених пустель. Павуки живуть у ґрунті, де вони риють нірки або займають природні шпарини, в лісовій підстилці, моху, траві, печерах, норах і гніздах інших тварин, в оселі людини та її господарських будівлях, на літоралі (літораль - узбережна частина морів, що осушується під час відпливу), біля прісних водойм. Проте у воді живе лише один вид - павук-сріблянка (Argyroneta aquatica), він дихає повітрям, яким наповнює гніздо, що його будує під водою з павутини. Описано близько 35 тис. видів павуків, з них в Україні - понад 2 тис.

Довжина тіла (без ніг) коливається від 0,8 мм до 11 см. Багато видів яскраво забарвлені, часто зі складним малюнком.

Будова. Тіло павуків складається з головогрудей, вкритих твердим щитом і з'єднаних вузьким стебельцем із суцільним (у переважної більшості) черевцем (рис. 301). На передній частині головогрудей розташовані вісім очей. У різних груп павуків очі функціонують по-різному: в одних вони сприймають силу й напрям світла, вловлюючи рух різних об'єктів, у інших - зір предметний. Павуки-скакуни стежать очима за здобиччю; при цьому їхні очі рухаються за допомогою спеціальних м'язів.

Рис. 301. Самка павука-хрестовика (з Іванова): а - вигляд зі спинного боку; б - головогруди; в -черевце із черевного боку:

1 - педипальпи; 2 - хеліцери; 3 - головогруди; 4 - склеротизовані ділянки покривів; 5 - черевце; 6 - ходильні ноги; 7 - кінцевий кігтеподібний членик хеліцери; 8 - жувальні відростки тазиків педипальп; 9 - тазики других ходильних ніг; 10 - місце прикріплення стебельця; 11 - легеневі кришечки; 12 - стигма правої легені; 13 - стигма трахеї; 14 - павутинні бородавки; 15 - анальний горбок

Хеліцери невеликі за розміром, двочленикові,

складаються з основного членика та кігтя, на якому відкривається протока отруйної залози. Хеліцерами павуки схоплюють і вбивають здобич, у разі потреби розривають її, а також копають землю, переносять яйцеві кокони; інколи хеліцерами самець утримує самку. Педипальпи щупальцеподібні, їхні тазики розширені в жувальні лопаті, які відокремлюють передротову порожнину, а волоски, що їх вкривають, призначені для проціджування їжі. Головна функція педипальп чутлива. У самців кінцеві членики педипальп видозмінені на копулятивні органи (рис. 302). Ноги в павуків поліфункціональні, вони служать для пересування, викопування нірок, утримування здобичі та яйцевого кокона. За допомогою ніг павук натягує, розчісує й розриває павутину. Усе тіло й ноги павука вкриті численними волосками й щетинками, деякі з них є механо- та хеморецепторними сенсилами.

Рис. 302. Схема будови копулятивного органа павука (з Догеля):

1 - альвеола; 2 - отвір сперматофора; 3 - сперматофор;

4, 5 - верхня та нижня складчасті частини копулятивного органа, відповідно; 6 - видозмінена лапка педипальпи

На черевному боці, неподалік від переднього кінця черевця, розташований статевий отвір, обабіч нього - отвори легеневих мішків. Далі назад є дві-три пари павутинних бородавок (рис. 303), вкритих численними (до 600) короткими трубочками, на кінцях яких відкриваються протоки прядильних, або павутинних, залоз. їхній секрет швидко твердне на повітрі, утворюючи нитки павутини.

Рис. 303. Прядильний апарат павука-хрестовика (з Ланге):

а - кінець лапки ноги; б - зовнішній вигляд павутинних бородавок;

в - окрема павутинна трубочка; 1,2 — парний і непарний гребінчасті кігтики, відповідно; 3 - зубчасті шипи;

4 — волоски; 5, 6 - зовнішні та внутрішні павутинні бородавки, відповідно; 7 - анальний горбок

Павутина відіграє надзвичайно важливу роль у житті павуків: з неї будуються ловецькі сітки, нею обплітається жертва перед висмоктуванням, вистилаються стінки нірок і кришечки для закривання входу в нірку, вона є матеріалом для коконів при відкладанні яєць, використовується для розселення молоді в повітрі тощо. Таку багатогранність павутини зумовлено її різновидами (суха, волога, гофрована, клейка і т.д.). За хімічним складом і фізичними якостями павутина є дуже близькою до шовку шовкопрядів, але значно еластичніша й міцніша. Безперечно, розвиток павутинних залоз став передумовою прогресивного розвитку цієї групи тварин.

Усі павуки - ненажерні хижаки, живляться вони головним чином комахами, яких висмоктують. У будові їхньої травної системи є пристосування до такого типу живлення: задня частина стравоходу має розширення - смоктальний шлунок з добре розвиненою мускулатурою; середня кишка в головогрудях утворює п'ять пар сліпих відростків, що дозволяє павукам поглинати багато рідкої їжі. Добувають їжу павуки різними способами: підстерігаючи жертву, активно полюючи на неї (при цьому у бродячих форм здобич обплутується павутиною) або використовуючи різні ловецькі пристрої - від простих сигнальних ниток павутини до складно збудованих ловецьких сіток.

Органи дихання в павуків - легеневі мішки (чотирилегеневі павуки), легеневі мішки та трахеї (дволегеневі павуки) або лише трахеї (деякі тропічні види).

Розмноження. У павуків чітко виражений статевий диморфізм. Як правило, самці дрібніші за самок, іноді навіть карликові, вони мають яскравіше забарвлення, особливу форму окремих пар ніг і т.п. Сперматофори відсутні, самець перед паруванням плете спеціальну павутинну сіточку, на яку випускає краплину сім’яної рідини, потім наповнює цією рідиною свої копулятивні органи (кінцеві членики педипальп) й активно відшукує самку, керуючись нюхом. Паруванню передують іноді характерні довготривалі рухи, відомі також бійки самців за самку тощо. Запліднені яйця відкладаються в кокони, сплетені з павутини, й часто охороняються самкою до виходу молоді.

Значення павуків вивчено недостатньо, але очевидно, що, знищуючи у значних кількостях комах - шкідників сільськогосподарських і лісових насаджень, вони відіграють позитивну роль. Проте більш відомі павуки, отрута яких діє на теплокровних тварин і на людину, при цьому отрута одних має лише місцеву дію й викликає омертвіння та руйнування тканин у місці укусу, отрута інших - діє на весь організм і, зокрема, на нервову систему. Великих за розміром (до 10 см) павуків родини Aviculariidae - справжніх павуків-птахоїдів - часто тримають у неволі. Більшість з них є безпечними для людини, а є й такі, отрута яких може бути смертельною.

В Україні найвідомішими є два види отруйних павуків. Тарантул великий степовий (Lycosa singonensis) зустрічається у степовій і лісостеповій зонах й у Криму. Він має жовто-буре тіло, 3-4 см завдовжки, округло-трикутні головогруди, видовжене овальне черевце. Укус тарантула викликає в людини лише місцеве запалення. У Криму й окремих місцях степової зони зустрічається інший вид - так званий каракурт (Latrodectus tredecimguttatus), отрута якого діє на весь організм людини. Розміри каракурта невеликі (самки - 10-20 мм, самця - 4—7 мм), колір чорний, самець і молоді особини обох статей мають червоні плями на черевці (рис. 292, г). Найнебезпечнішими є статевозрілі самки. Від укусів каракурта страждає худоба, особливо чутливі верблюди та коні, які часто гинуть. В Америці поширений не менш отруйний вид цього самого роду L. mactans, що отримав назву "чорна вдова".