ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

РОЗДІЛ ПЕРВИННІ БАГАТОКЛІТИННІ (PROMETAZOA)

ТИП ОРТОНЕКТИДИ (ORTHONECTIDA)

Дрібні (розміром до міліметра) організми, що паразитують у порожнині тіла та статевих залозах морських безхребетних — турбелярій, немертин, поліхет, молюсків, офіур. Подібно до пластинчастих і губок тканини та органи в них не розвинені; нервових, м'язових і травних клітин немає. Для них характерне правильне чергування вільно- живучого (самці та самки) та паразитичного поколінь (рис. 86).

Рис. 86. Життєвий цикл ортонектид — самці (а), самки (б), личинка (в), плазмодій, в організмі хазяїна (г), розвиток із заплідненого яйця війчастої личинки Rhopaluraophiocomae (д):

1 _ неспеціалізовані клітини; 2 — сперматозоїди; 3 — яйцеклітини; 4 — вегетативні ядра; 5—розвиток статевої особини;

6 — генеративні клітини (аксобласти); 7 — самка; 8 — самець

Вільноживуче статеве покоління складається звичайно з самців та самок, хоча відомі й гермафродитні види. У статевих особин тіло вкрите розташованими кільцями клітинами епітелію, частина з яких має війки. Під епітелієм у самок містяться численні яйцеклітини (до 500— 1000), у самців — сім'яник із сперматозоїдами. В епітелії є спеціальний статевий отвір. Навколо сім'яника у самців містяться видовжені скоротливі клітини з мікрофіламентами, що тягнуться вздовж усього тіла, а на центральній осі тіла — опорні клітини з товстими волокнами всередині. Видовжені скоротливі клітини самок розташовані під покривними клітинами.

На передньому кінці тіла в самок і самців є група недиференційованих клітин, схожих на паренхіму.

Статеві особини залишають тіло хазяїна. В морській воді вони збираються докупи. Самці виділяють сперму, яка через статевий отвір проникає всередину самки та запліднює її яйцеклітини. Яйця розвиваються всередині самки.

В результаті повного та нерівномірного дробіння утворюється щільна кулька (морула), що складається з єдиної великої центральної клітини, оточеної дрібними численними периферійними клітинами. З морули формується війчаста личинка, яка виходить із материнського організму назовні (див. рис. 86). Личинка вкрита шаром війчастих.

клітин і всередині містить два тільця, що заломлюють світло, та багато зародкових клітин. Личинка деякий час плаває, знаходить хазяїна та проникає в нього, можливо, за допомогою заломлюючих світло тілець. Усередині хазяїна війчасті клітини гинуть, а зародкові — зливаються в плазмодій.

Паразитичне нестатеве покоління має вигляд багатоядерного плазмодію, що живиться шляхом піноцитозу та фагоцитозу за допомогою численних виростів, які проникають у тканини хазяїна. Ядра мітотичне діляться, плазмодій росте. Ядра плазмодія поділяються на вегетативні та генеративні. Навколо генеративних клітин відокремлюються ділянки цитоплазми —так виникають генеративні клітини —аксобласти. Одні дослідники вважають розвиток із них статевих особин нестатевим розмноженням, інші — партеногенетичним (статевим, без запліднення). В одних плазмодіях із аксобластів утворюються самці, в інших — самки. Статеві особини виходять у воду (недаразитичне покоління).

Представник ортонектид —паразит офіур Robaleara ophiocomae.

Місце ортонектид у системі тваринного царства є предметом дискусій. Одні вчені вважають їх спрощеними внаслідок паразитизму нащадками більш високоорганізованих багатоклітинних плоских червів, коловерток, дінофілід, ехіурид, інші — однією з груп первинне примітивних організмів, які залишилися на рівні організації фагоцители. Найбільш імовірною є остання точка зору. Оскільки ортонектиди — двошарові тварини, зовнішній війчастий шар їх тіла можна прирівняти до кінобласту, внутрішні клітини — до фагоцитобласту. Вони перейшли до паразитичного способу життя у різних групах морських безхребетних, що спричинило ускладнення їх життєвого циклу й спеціалізацію паразитичного покоління.