ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

РОЗДІЛ СПРАВЖНІ БАГАТОКЛІТИННІ (EUMETAZOA)

ТИП ПЕРВИННОПОРОЖНИННІ (NEMATHELMINTHES)

КЛАС НЕМАТОДИ (NEMATODA)

Підклас Еноплії (Еnорlіа)

Більшість видів нематод цього підкласу мешкає на дні морів, прісних водойм і в грунті. Серед них є коменсали та паразити тварин і рослин.

Найбільш характерна риса еноплій — прогресивний розвиток органів чуття. Головні щетинки розташовані двома (6+10), рідше трьома (6+6+4) колами. Добре розвинені кишенеподібні амфіди, є численні соматичні щетинки, в деяких морських форм є також очі, але вони розрізняють тільки ступінь освітлення.

У багатьох видів стома озброєна гострими онхами та зубами.

Найважливішими рядами підкласу є Enoplida, Dorilaimida, Mononchida, Mermithida, Trichocephalida. Серед них енопліди (ряд Enoplida) — переважно морські вільно- живучі нематоди (хижаки та сапрофаги), які мають добре розвинені чутливі щетинки на передньому кінці тіла (рис. 198, а).

Рис. 198. Передні кінці тіла еноплій — чутливі щетинки у .морських еноплід (а), ротове озброєння у дорилаймід паразитів рослин Hoplolaimus tylenchiformis (б) та Dorylaimus striatus (в): 1 — чутливі щетинки; 2 — зуби; 3 — стилег; 4 — спис

Дорилайміди (ряд Dorilaimida) — хижаки або паразити рослин, їх ротова порожнина озброєна могутнім списом, яким вони пронизують здобич або оболонки рослинних клітин (рис. 198, б — в).

Представники ряду Mononchida — вільноживучі грунтові та прісноводні форми. Більшість із них є хижаками озброєними онхами, найбільш відомий серед них — однозуб Mononchus papillatus (рис. 199). Вчені вважають цю нематоду перспективною для використання в боротьбі з нематодами-паразитами цінних сільськогосподарських рослин.

Рис. 199. Ряд Mononchida: Mononchus papillatus: 1 — папіли; 2 — онх; 3— ротова порожнина

До ряду Mermithida належать паразити прісноводних і ґрунтових безхребетних, переважно членистоногих (рис. 200). Їх личинки паразитують у порожнині тіла хазяїна, живлячись крізь кутикулярні покриви. Личинки останньої стадії виходять із тіла хазяїна у воду або грунт і перетворюються на дорослих мермітид, які є вільноживучими. Для мермітид характерний слабий розвиток органів чуття та своєрідна будова середньої кишки, яка не має кишкової порожнини, (кишечник має вигляд щільної кутикулярної трубки, оточеної рядами клітин, заповнених поживними речовинами.

Рис. 200. Німфа сарани з мермети Agamermis decaudata (ряд Mermothida)

Мермітиди привертають увагу вчених як можливі агенти біологічної боротьби зі шкідливими комахами, особливо з кровосисними двокрилими.

Найбільш практичне значення мають представники: Trichocephalida.

Волосоголовець (Trichocephalus trichiurus) мешкає в сліпій, значно рідше — в товстій кишці людини. Це невеличкий (4—5 см) черв'як, передній кінець якого витягнутий у довгий волосоподібний придаток, яким він глибоко занурюється в слизову оболонку кишки й живиться кров'ю. Короткий задній кінець потовщений, в ньому розташовані кишечник і статева система (рис. 201).

Рис. 201. Ряд Trichocephalida (Trichocephalus trichiuris):

1 — розширений задній кінець; 2 — колосовидний передній кінець тіла, що занурений в слизову кишечника

Запліднені самки відкладають яйця, які з фекаліями людини виносяться в зовнішнє середовище. Людина заражається, проковтуючи яйця з сирою водою, немитими овочами та фруктами. В кишечнику з яєць виходять личинки, що мають стилет. Вони проникають у кишечні ворсинки, де перебувають близько десяти діб. Після цього личинки виходять у просвіт кишечника й досягають сліпої кишки, прикріплюючись переднім кінцем до її поверхні. У процесі розвитку личинка линяє чотири рази, статевої зрілості паразити досягають через місяць, тривалість їх життя становить близько п'яти років. У разі сильного зараження у людини порушується робота травного тракту, що супроводжується нудотою, болями, зниженням кислотності. Руйнування слизової оболонки зумовлює проникнення до організму вторинних бактеріальних інфекцій.

Трихінела (Trichinella spiralis) є одним із найнебезпечніших паразитів людини та багатьох видів тварин (рис. 202).

Рис. 202. Життєвий цикл Trichiella spiralis (ряд Trichocephalida) доросла самка (а), самець (б), личинки (в) та інкапсульовані личинки у м'язах (е), циркуляція паразита в організмі хазяїна (д), коло хазяїв (е), шляхи циркуляції трихінели в синантропних умовах (є): 1 — м'ясні відходи з личинками трихінели; 2 —циркуляція трихінели серед пацюків

Це невелика (1,5—2 мм завдовжки) нематода. Цикл розвитку трихінели дуже своєрідний — остаточним і проміжним хазяїном її є одна й та ж особина. Паразити спочатку досягають статевої зрілості в кишечнику тварини (кишечна стадія), а потім їх личинки інкапсулюються в її м'язах (м'язова стадія). Таким чином, на жодній стадії розвитку паразит не виходить у зовнішнє середовище.

Хазяями трихінели є різні ссавці — хижі, комахоїдні,

гризуни, ластоногі, а також людина. Зараження нового хазяїна, зокрема й людини, відбувається під час поїдання попереднього хазяїна з інкапсульованими личинками трихінели. В кишечнику хазяїна личинки звільняються від капсул і протягом трьох діб досягають статевої зрілості. Трихінели — живородящі тварини — ще в матці самки з яєць вилуплюються личинки, які й народжуються через статевий отвір. Протягом життя (близько 50 діб) самка народжує до 2 тис. личинок. Через стінку кишечника хазяїна личинки потрапляють у лімфатичні судини, а з них — до кровоносної системи. Вони розносяться по всьому організму, але остаточно осідають у поперечносмугастій мускулатурі. Там личинки проникають у м'язові волоконця, руйнують їх, а на 17—18-й день спіральне закручуються (звідси й видова назва їх). Навколо них протягом двох- трьох місяців формується капсула із сполучної тканини хазяїна.

Стінки капсули проростають кровоносними судинами й нервовими закінченнями. Разом із кров'ю хазяїна паразит одержує необхідні йому поживні речовини та кисень, через кров виділяються й продукти обміну личинок. Починаючи з шостого місяця стінки капсул просякають вуглекислим кальцієм, але личинки ще тривалий час залишаються живими. Найчастіше уражуються м'язи язика, передпліччя, діафрагми, жувальні, міжреберні, ікроножні тощо. Цей процес протікає в людині чи інших хазяях дуже болісно — у людини підвищується температура (до 40°С і вище), набрякає обличчя, змінюється склад крові, болять м'язи, особливо під час жування, ковтання, рухів очей. Гострий період хвороби може тривати півтора місяця й у разі сильного ураження призвести до смерті.

У природі трихінельоз передається під час поїдання тваринами одне одного (гризуни, дрібні хижаки, борсуки, лисиці, вовки, ведмеді тощо). Людина заражується, вживаючи погано проварене чи просмажене м'ясо свиней, свині — поїдаючи пацюків або відходи з боєнь, а пацюки — поїдаю- чи загиблих від трихінельозу, особин. Людина може заразитись також через м'ясо дикого кабана, ведмедя тощо.

Повністю вилікувати трихінельоз досі не вдається. Вирішальне значення мають профілактичні заходи — обов'язкове мікроскопічне дослідження свинячого м'яса, що надходить у продаж, вибраковування уражених трихінелами туш, створення санітарних умов, що виключають можливість зараження свійських тварин, знищення пацюків. Трихінельоз належить до природно-вогнищевих хвороб. Такі вогнища існують і в деяких районах України, Білорусії, Росії. Останнім часом встановлено, що Т. spiralis — збірний вид, який включає чотири самостійних види.