ЗООЛОГІЯ БЕЗХРЕБЕТНИХ У ТРЬОХ КНИГАХ - КНИГА 1 - Г.Й. Щербак - 1995

ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ (METAZOA)

РОЗДІЛ СПРАВЖНІ БАГАТОКЛІТИННІ (EUMETAZOA)

ТИП ГОЛОВОХОБОТНІ (CEPHALORHYNCHA)

КЛАС ЛОРИЦИФEРИ (LORICIFERA)

Це морські бентосні тварини, що мешкають між піщинками грунту, щільно прилипаючи до них. Вперше ці тварини були відкриті шведським вченим А. Крістенсеном у 1983 р. Вони поширені в морях і океанах на різних глибинах, їх знайдено на глибинах від від 20 до 500 м. Вивчення цієї групи тільки розпочате, але вже описано дві родини, три роди, дев'ять видів, перший із них Nanaloricus mysticus.

Лорицифери — дуже дрібні організми з довжиною тіла 225—385 мкм (ширина 90 мкм). Їх тіло поділяється на хоботний і тулубний відділи. У хоботному відділі розрізняють ротовий конус, оточений вісьмома-дев'ятьма загостреними шипами-стилетами, середню частину, озброєну дев'ятьма рядами скалід, і шийну область із шийними скалідами. Тулуб одягнений в кутикулярний панцир-лорику, яка складається з шести пластин, із яких одна спинна, одна черевна та чотири бічних. Пластинки панцира мають тонку комірчасту скульптуру. Через пори на поверхні панцира відкриваються протоки залоз. На задній частині лорики є особливі залози, які водночас є й органами чуття,— флоскули (рис. 215).

Рис. 215. Лорицифери — доросла самка (а) та личинка (б) Nanaloricus mysticus:

1 — ротовий конус; 2 — озброєна скалідами середня частина хобота; 3 — шийний відділ хобота; 4 — панцир тулуба

Внутрішня будова лорицифер вивчена недостатньо через їх дрібні розміри, але загальні риси вже відомі. Рот відкривається на верхівці ротового конуса, глотка має розширення — м'язовий бульбус, за яким ідуть стравохід і об'ємна середня кишка, за нею — задня; анальний отвір відкривається на задньому кінці тіла. У глотку відкривається пара слинних-залоз. Видільна система представлена парою протонефридіїв.

Нервова система тварин складається з навкологлоткового нервового кільця та вентрального нервового стовбура, проте вона містить ряд гангліїв навкологлотковому кільці лежать дволопатевий дорзальний ганглій і вісім гангліїв, що іннервують скаліди, які, імовірно, є органами нюху. На вентральному стовбурі є великий вентральний генглій у шийній області, кілька тулубних гангліїв і великий анальний, що лежить поблизу від ануса.

Лорицифери — роздільностатеві тварини, у самок ( парні яєчники та непарний сім'яприймач, у самців — парні сім'яники. Деталі будови статевої системи ще не з'ясовано, у самців виявлено копулятивні шипи. Не вивчено і ембріональний розвиток цих тварин, але відомі їх личинки. Личинка відрізняється від дорослих тварин нерзброєним ротовим конусом, панцирем, що має поздовжню складчастість, і наявністю особливих локомоторних при датків. Личинки періодично линяють.

А. Крістенсен описав лорицифер як новий для наук тип тварин, близький до цефалоринхів. Проте В. В. Малахов вважає, що вони поєднують ознаки організації при апулід і кіноринхів і становлять із ними та волосовим єдиний тип — Головохоботні.