Конспекти лекцій зоології безхребетних

Змістовий модуль 2. Походження Багатоклітинних та їх типи: Плоскі черви, Круглі черви Кільчасті черви

Тема лекційного заняття 4. Багатоклітинні безхребетні тварини (Metazoa). Характеристика типу губок як первинних багатоклітинних

Основні теорії походження багатоклітинних та їх порівняння: теорії Е. Геккеля (гастрей), І. Мечникова (фагоцител), О. Захваткіна та І. Хаджі. Губки - найбільш примітивні багатоклітинні. Відсутність диференціації клітин зовнішнього та внутрішнього шарів і мезоглеї. Основні клітинні елементи. Форма тіла - аскон, сикон та лейкон. Розмноження та розвиток губок, вивертання зародкових шарів. Систематика типу. Класи вапнякових, скляних та звичайних губок. Значення в природі та практичне використання. Губки - це нижчі багатоклітинні, нерухомо прикріплені до субстрату тварини, що живляться шляхом фільтрації. Губки не мають оформлених тканин і органів, їх тіло складається з безлічі клітин, що виконують різні функції та мають різну будову, та міжклітинної речовини - продукту виділення цих клітин. Тіло губок побудоване з двох шарів клітин: пінакодерми, що вкриває тіло ззовні, та хоанодерми, яка вистилає парагастральну порожнину або джгутикові камери. Між цими двома шарами розташований мезохіл (паренхіма, мезенхіма), який складається з різноманітних клітин і продуктів їх виділення, він містить також скелетні елементи. Товща мезохіла пронизана каналами, що відкриваються на поверхні невеличкими отворами - порами. Всю різноманітність будови губок можна поділити на три типи: аскон, сикон, лейкон. Губка типу аскон, наприклад Ascetta, має вигляд бокала чи мішечка, прикріпленого основою (підошвою) до субстрату, з отвором (оскулюмом) на протилежному верхньому полюсі. Отвір веде у внутрішню (парагастральну або атріальну) порожнину. Подальші ускладнення будови губок пов'язані з розростанням мезохіла та випинанням в нього ділянок атріальної порожнини, що утворюють радіальні канали, стінки яких вистелені хоанодермою. Це сиконоїдний тип, що трапляється в багатьох поодиноких губок. Для більшості губок характерний лейконоїдний тип будови: стінка тіла потовщується, хоаноцити концентруються в джгутикових камерах, які містяться в товщі паренхіми (мезохіла) й зв'язані із зовнішнім середовищем і атріальною порожниною системою розгалужених канальців. Канальці, що сполучають камеру з зовнішнім середовищем, називаються привідними, а з парагастральною порожниною - відвідними. Камери можуть утворювати кілька шарів, значно збільшуючи об'єм тіла губки. Таким чином утворюється складна іригаційна система, що спрямовує та впорядковує потік води. У губок типів сикон та лейкон парагастральна порожнина та канали вистелені пінакодермою, як і зовнішня поверхня. До складу пінакодерми входять два типи клітин: пінакоцити та пороцити. Пінакоцити, щільно прилягаючи один до одного, утворюють зовнішній покрив губок і вистилають їх внутрішні порожнини (крім джгутикових камер). Пороцити - це різновид пінакоцитів, клітини, пронизані поровим каналом. Пороцит здатний скорочуватися й може відкривати або закривати пори та регулювати діаметр каналу. Хоанодерма складається з комірцевих клітин - хоаноцитів. Це циліндричні клітини з одним джгутиком. Мезохіл, або паренхіма, складається з міжклітинної речовини, густо заселеної різними типами клітин і скелетними елементами. Серед клітин мезохіла зустрічаються: археоцити, міозити, коленцити, лефоцити, спонгіоцити, склероцити. Переважна більшість видів губок має скелет, що є опорою тіла та стінок каналів, однак не виконує рухової функції. Він буває вапняковим, кремнеземним (скляним) або роговим (із спонгіну). Склад і будову скелета покладено в основу класифікації губок. Мінеральний скелет (вапняковий чи кремнеземний) складається з великої кількості голок, або спікул, які мають різноманітну форму та по-різному розташовані в тілі губок. Спікули утворюються всередині особливих клітин склероцитів. Спікули можуть бути одно-, три- чи багато осьовими, або мати більш складну будову зірочок, шпильок, дужок, якірців тощо. Інколи спікули з'єднуються в суцільний скелетний каркас, що найбільш характерно для скляних губок. Органічний (роговий) скелет складається з колагенових волокон і спонгіну - речовини, за хімічним складом близької до шовку. Спонгінові волокна з'єднують окремі спікули в єдиний скелет. Губки розмножуються статевим і нестатевим шляхом. Нестатеве (вегетативне) розмноження відбувається шляхом зовнішнього чи внутрішнього брунькування, поздовжнього поділу та фрагментації. Під час зовнішнього брунькування на тілі материнської особини утворюється брунька, в яку проростають усі шари материнського організму та продовжується парагастральна порожнина Внутрішнє брунькування характерне для прісноводної губки бодяги. Воно відбувається в паренхімі. Г рупа амебоцитів, багатих на поживні речовини, відокремлюється від інших клітин за допомогою щільної оболонки складної будови, яка продукується коленцитами. Вона складається з двох шарів органічної речовини (спонгін), між якими розташований пінистий шар, що містить повітря. У деяких видів бодяг у пінистому шарі локалізовані особливі скелетні елементи — амфідиски, що мають вигляд коротеньких паличок із зіркоподібними дисками на кінцях. Вони запобігають злипанню спонгінових шарів, а пінистий шар створює надійну термоізоляцію. Така зимуюча брунька називається гемулою.