ЗООЛОГІЯ з основами екології - Г.В. Ковальчук - 2003

Частина II. ПІДЦАРСТВО БАГАТОКЛІТИННІ – METAZOA

ТИП КІЛЬЧАСТІ ЧЕРВИ, АБО АНЕЛІДИ, ANNELIDES

ПІДТИП ПОЯСКОВІ - CLITELLATA

КЛАС МАЛОЩЕТИНКОВІ ЧЕРВИ, АБО ОЛІГОХЕТИ, - OLIGOCHAETA

Об’єднує близько 5000 видів, відомих в усіх частинах світу, крім Антарктиди. В Україні мешкає близько 200 видів олігохет, з них 35 видів дощових червів.

Більшість олігохет живе в ґрунті суходолу, інші - в ґрунті дна прісних водойм та морів. Розміри цих тварин - від кількох долей міліметра до 30-40 см; деякі тропічні земляні черви мають довжину 2,5-3 м (Megascolides australis).

У зв’язку з життям у ґрунті в малощетинкових червів зникли параподії, а збереглися лише щетинки, кількість яких на кожному сегменті невелика. На відміну від поліхет головний відділ цих тварин розвинений слабо і позбавлений додаткових виростів. Метамерія тіла гомономна.

Дихання відбувається через шкіру. Усі вони - гермафродити, запліднення перехресне, внутрішнє, розвиток яєць прямий. У дощових червів чоловічі статеві органи представлені сім'яниками, що містяться в 10 та 11 сегментах, у яких розвиваються сперматозоїди; сім'яними мішками, де вони дозрівають і зберігаються, та сім'япроводом (відкривається назовні на черевному боці 15-го сегмента). Жіночі статеві органи складаються з яєчників та яйцепроводів, які відкриваються на черевному боці 14-го сегмента. Крім того, є дві пари сім’яприймачів на 9 і 10 сегментах, у яких зберігається сперма, що потрапляє туди під час копуляції від іншої особини. Обмінявшись спермою, черв’яки розходяться. Коли дозрівають яйцеклітини, епітеліальні залози пояска (розміщений на 32-37-му сегментах) виділяють слиз, з якого утворюється муфта. Вона зсувається до переднього кінця внаслідок скоротливих рухів стінок тіла. До муфти й надходять яйцеклітини та сперматозоїди при проходженні її повз відповідні сегменти (14-й та 9-10-й). У муфті відбувається запліднення яєць сперматозоїдами від іншого черв’яка. Після цього вона зсувається з тіла, змикається на кінцях і перетворюється на кокон, де й розвиваються запліднені яйця. Відомі види, здатні до самозапліднення, партеногенезу, архітомії та ін.

Типовим представником класу є звичайний дощовий черв'як (Lumbricus terrestris) (рис. 58), який належить до родини люмбрицид. Він поширений по всій Європі від Атлантичного узбережжя до Уралу. Довжина дорослого дощового черв’яка від 15 до 30 см. На півдні України він досягає більших розмірів. Пересуванню в ґрунті сприяє видовжене, сегментоване, загострене з обох кінців тіло. Спрямовані назад щетинки (по 8 на кожному сегменті) дають можливість чіплятися за найменші нерівності ґрунту. Слиз, що виділяється шкірними залозами, зменшує тертя тіла черв’яка об ґрунт, перешкоджає його висиханню (отже, сприяє диханню, бо дихає черв’як через шкіру), має антибіотичні властивості. До роду Lumbricus належить також малий червоний черв'як, або малий виповзок (Lumbricus rubellus). Він удвічі коротший від попереднього, але забарвлений яскравіше. Тримається в поверхневих шарах ґрунту, у лісовій підстилці. Інший представник - алолобофора сіра, або ріллевий черв'як {Allolobophora coliginosa) - має довжину до 15 см, поширений на полях, городах, у лісах. За сприятливих умов на 1 кв. м площі налічується до 400-500 особин. Під час літніх засух опускається на глибину 40-60 см, звертається клубком і виділяє слиз, що утворює захисну капсулу. У такому стані може перебувати до 2 місяців. Краще від інших видів переносить засуху.

Рис. 58. Дощовий черв’як:

а - загальний вигляд на поверхні ґрунту; б - під час затягування листка в нірку;

в — головний відділ черв’яка знизу і зверху; г - окремі членики.

У фауні України поширений також представник роду Ейзенія - Eiseenia rosae. Інший вид цього роду — ейзенія Гор- дєєеа (E. gordejeffi) - перебуває під загрозою зникнення. На території України знайдена лише в долині Сіверського Дінця та на півдні Запорізької області.

Довжина тіла - 70-125 мм, забарвлення світло-сіре. Мешкає під пологом байрачних та заплавних лісів, лісонасаджень, під посівами багаторічних трав. Занесена до Червоної книги.

У зв’язку з життям у ґрунті в дощових червів спростився рецепторний апарат. У зовнішніх покривах тіла розташовані різноманітні чутливі клітини, які сприймають світлові, хімічні, механічні подразнення. Найчутливіший передній кінець тіла. Будь-який шкідливий або неприємний вплив фактора навколишнього середовища викликає в дощового черв’яка захисну реакцію: заривання в землю, скорочення тіла, виділення на поверхні шкіри слизу. Наприклад, від яскравого світла дощовий черв’як ховається в нірку; на слабке світло він реагує позитивно (рухається до джерела світла). Із незвичного для нього субстрату (паперу, скла) намагається переповзти на ґрунт. їжу дощові черви знаходять за допомогою хеморецепторів. Вони можуть сприймати обриси і розташування оточуючих їх предметів (під час повзання по землі).

В умовах експерименту дощові черви здатні до зміни природженої поведінки на основі вироблених у них умовних рефлексів.

У ґрунті дощові черви риють глибокі ходи до 2 м від поверхні землі. У теплу і вологу погоду вони вночі виповзають зі своїх нірок, відшукують сире опале листя, напівзгнилі травинки, усе це затягують у нірки. Отже, дощові черви - типові сапрофаги. Заковтують вони і землю, яку можна завжди побачити в їхніх кишках. Органічні речовини ґрунту, перегній використовуються як їжа, піщинки сприяють подрібненню і перетиранню рослинних часточок. Перероблений ґрунт черви викидають на поверхню у вигляді характерних купок - капролітів. Поява таких купок навесні свідчить про початок діяльності червів. Підраховано, що за добу кожен черв’як пропускає крізь свої кишки таку кількість землі, яка дорівнює масі його тіла. Зимують черви в нижній частині своїх ходів, нижче глибини промерзання ґрунту. Відомі випадки, коли знаходили живих червів у кристалах льоду; це вказує на їх високу життєстійкість і здатність переносити несприятливі умови. При пересиханні ґрунту під час літньої посухи черви також опускаються в глибокі його горизонти.

Дощові черви відіграють величезну роль у процесах ґрунтоутворення, на що вперше вказав Ч. Дарвін (1881). Вони складають від 50% до 96% усієї біомаси ґрунтових безхребетних. На одному гектарі землі буває від 500 тис. до 2 млн. дощових червів, які переробляють і переміщують щодоби близько чверті тонни ґрунту. За рік один дощовий черв’як масою 0,52 г пропускає крізь свої органи травлення в середньому 400-500 г суміші з рослинних решток і мінеральних часток землі. Роблячи ходи, дощові черви розпушують ґрунт, сприяють його аерації і проникненню води. Затягуючи в нірки листя і рослинні рештки, вони удобрюють ґрунт. Капроліти цих тварин сприяють поліпшенню структури ґрунту. Вони містять велику кількість гумусу. До того ж ґрунт, який пройшов крізь кишки дощових червів, змінює свій хімічний склад: у ньому збільшується вміст магнію, кальцію, аміаку, нітратів, фосфорної кислоти. При цьому нейтралізуються шкідливі ґрунтові кислоти.

Оскільки дощові черви відіграють першочергову роль у ґрунтоутворенні, підвищенні родючості ґрунту, їх треба охороняти. На цих тварин негативно впливають добрива, пестициди, багато їх гине при дискуванні та інших сільськогосподарських роботах. У цілому ж на орних землях дощових червів у кілька разів менше, ніж на цілинних. З метою створення для них необхідних умов ґрунти слід збагачувати органічними добривами, обмежувати застосування хімічних препаратів.

При проведенні зоологічної меліорації їх вносять у бідні на чорнозем ґрунти, а також під ліси в тих зонах, де ці тварини в природі не зустрічаються (сухих степах, напівпустелях). Деякі види дощових червів застосовують у вермікультурі (від лат. vermis - «черв’як»): розводять у промислових умовах для одержання біогумусу і кормового борошна для свійських тварин. Таким є поширений в Україні гнійний черв'як Eisenia foetida (комерційна його назва - «каліфорнійський червоний»). Має тіло 6-10 см завдовжки темночервоного чи червоно-коричневого кольору (забарвлення не суцільне, а кільчасте). У природних умовах оселяється поряд із житлом людини у скупченнях гною, гнилої соломи, інших рослинних решток. Виведено його породи, здатні при промисловому розведенні розкладати різні види гною, рослинні рештки.

Дощові черви можуть мати і негативне значення для людини. Вони є проміжними хазяями окремих видів гельмінтів, що спричиняють захворювання свійських тварин. Зокрема, вони поширюють метастронгільоз - легеневе захворювання свиней, що спричиняється глистами, а також гельмінтози курей та інших птахів.

Багато видів олігохет живуть у солоних, солонуватих та переважно прісних водоймах. До них належать представники родини Трубочники (Tubificidae), які є бентосними тваринами. Тіло завдовжки від 0,3 до 20 см, червоне чи рожеве (від наявності в крові гемоглобіну), ниткоподібне. Більшу частину тіла (2/3) трубочник занурює в ґрунт, а задній кінець виставляє над поверхнею дна, здійснюючи ним коливальні рухи. Навколо нього утворюється коротка трубка із склеєних слизом часточок мулу. Саме здатність виконувати коливальні рухи, що зумовлює притік свіжої води, а також наявність гемоглобіну забезпечують виживання трубочників при дуже малій кількості кисню, а певний час - і за його повної відсутності. У крові трубочників наявний гемокруорин, що акумулює кисень. Задній кінець тіла трубочника густо пронизаний кровоносними судинами і виконує роль органів дихання. Розмноження статеве, відкладають кокони з яйцями. Трубочник звичайний (Tubifex tubifex) ~ широко розповсюджений вид. Довжина тіла - 4-6 см. Має вздовж тіла 4 ряди щетинок: по 2 на спинному і черевному боці. Може жити в дуже забруднених водоймах (стічних канавах, ріках міської зони). Особливо багато їх буває на замуленому дні (до 100 тис. екземплярів на 1 кв. м площі). Пропускаючи через кишечник мул із піском, трубочники живляться органічними рештками, мінералізують їх. При цьому вони сприяють біологічному очищенню водойм. Ними живляться риби, у тому числі й акваріумні.