ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013

ЛЕКЦІЯ 14. ІНФРАТИП ЩЕЛЕПНОРОТІ (Gnathostomata). НАДКЛАС РИБИ (Pisces)

3.Клас Хрящові риби (Chondrichthyes)

Представники: акули, скати. Більшість видів — морські хижаки або всеїдні, хоча є й прісноводні види (риба-пилка Pristis microdon). Розміри хрящових риб варіюють: від дрібних скатів довжиною біля 15 см до акул довжиною 15-20 м.

Гігантами серед сучасних хрящових риб є:

✵ акула китова (довжина тіла 15-20 м, маса — 10-20 т; живе в океанах, живиться рибами, членистоногими, кальмарами);

✵ акула гігантська (довжина тіла 15 м, маса — 5 т; живиться планктонними членистоногими);

✵ скат манта (довжина тіла 6 м, маса — 4 т).

Загальна характеристика класу Хрящові риби

Скелет повністю хрящовий. Окремі його ділянки можуть бути просякнуті солями вапна, внаслідок чого вони набувають значну міцність. Скелет поділяють на осьовий, скелет черепа (мозковий і вісцеральний), скелет парних і непарних плавців і скелет поясів парних плавців.

Осьовий скелет утворений хребцями (vertebra). Тіло хребця двоввігнуте. Такі хребці називають амфіцельними. У центрі тіла хребця є канал, в якому проходить хорда. Реальної опорної функції вона вже не виконує. Над тілами хребців розміщені верхні дуги (там розміщений спинний мозок). На верхніх дугах розташовані остисті відростки. У тулубовому відділі осьового скелета слабо розвинені нижні дуги утворюють короткі поперечні відростки, до яких приєднуються дуже короткі хрящові ребра. У хвостовому відділі розвинені нижні дуги утворюють гемальний канал, в якому проходить хвостова артерія і вена (добре захищені від стискування під час різких рухів хвоста). Хорда розвивається тільки як ембріональне утворення, а у дорослих риб витісняється хребцями, між якими ще є її залишки.

У черепі хрящових риб виділяють два відділи: мозковий і вісцеральний.

Вісцеральний відділ черепа виник із перетворених зябрових дуг.

Пояс передніх парних плавців має вигляд хрящової дуги, яка лежить у товщі мускульної стінки позаду зябрового відділу. В акул і химер він не з’єднаний із осьовим скелетом (це свідчить про малу участь цих плавців у рухах тварини), а в скатів у зв’язку зі збільшенням розмірів грудних плавців верхні частини хрящової дуги пояса з’єднуються з хребтом. На бічній поверхні пояса з кожної сторони знаходиться виріст із зчленованою поверхнею — місце прикріплення скелета плавця. Частина поясу, яка лежить вище зчленованого виросту, називається лопатковим відділом, а частина, яка розташована нижче — коракоїдним (від грецьк. korakoeides — схожий на ворона). В основі скелета грудного плавця лежать три масивні пласкі базальні хряща, які своїми звуженими верхівками з’єднуються зі зчленованим виростом поясу. До протилежної (ширшої) сторони базальних хрящів прикріплюються променеві хрящі, кожний з яких складається з 2-3 члеників. Лопать самого плавця підтримується еластотрихіями (від грецьк. elastos — гнучкий, thrix — волосся) — тонкими променями із рогоподібної речовини, яку продукують клітини шкіри.

Тазовий пояс (пояс черевних плавців) утворений хрящовою тазовою пластинкою, яка лежить у мускулатурі черевної стінки безпосередньо перед клоакою. До його бічних поверхонь приєднується скелет черевного плавця. Він складається з одного видовженого базального елемента, до зовнішньої поверхні якого прикріплюється ряд променевих хрящів; перший з них найбільший. У самців хрящових риб видовжений базальний елемент подовжується за межі лопаті плавця і служить скелетною основою копулятивного виросту — птеригоподія.

Скелет непарних плавців утворений різними за розмірами паличкоподібними хрящами — променями, які занурені в мускулатуру. Лопать плавця підтримується еластотрихіями. Хвостовий плавець у більшості хрящових риб нерівнолопатевий (гетероцеркальний): верхня лопать значно більша за нижню і в неї заходить кінцева частина хребта. Скелетну основу хвостового плавця утворюють видовжені верхні і нижні дуги хребців і хрящі.

Мускулатура хрящових риб складається з м’язових сегментів — міомерів, відділених один від одного сполучними перегородками — міосептами. З’являються диференційовані м’язи щелеп, зябрових дуг, парних плавців. Характерною особливістю мускулатури хрящових риб є її відносна автономність — збереження здатності до скорочення під час порушення зв’язку з центральною нервовою системою.

Особливості мускулатури і всього рухового апарату обумовлюють підвищені резерви потужності хрящових риб. Так, в експериментах акули не знижували свою швидкість і маневреність, якщо їм прикріплювали додатковий вантаж, який дорівнював 1/4 маси їх тіла, виміряного у повітрі, а рухливість кісткових риб значно знижувалась вже при невеличкому додатковому навантаженні. Акули постійно знаходяться в русі, мають температуру тіла на 7-8°С, а акули роду Isurus на 10°С вище довкілля (води). Це пояснюється високими швидкостями їхнього переміщення.

Тіло хрящових риб вкрите міцною шкірою, утвореною багатошаровим епідермісом і сполучною тканиною — коріумом. В епідермісі розміщені багаточисельні одноклітинні залози, слизовий секрет яких тонким шаром вкриває все тіло. Клітини нижніх шарів епідермісу містять пігменти. Спеціальні пігментні клітини розміщені й у коріумі. Разом вони створюють властивий кожному виду тип забарвлення. Деякі скати здатні змінювати забарвлення залежно від кольору ґрунта, на який вони лягли. Це досягається переміщенням пігмента з відростків у тіло клітини і навпаки або стисканням і розширенням усієї пігментної клітини.

У шкірі утворюється плакоїдна луска, яка складається з округлої або ромбоподібної пластинки, що лежить у коріумі, та зубоподібного шипа, вершина якого крізь епідерміс видається назовні. Усередині луска має порожнину, заповнену кровоносними судинами. Зовні луска складається з міцної речовини — дентину, який утворюють клітини коріуму; вершину шипа вкриває чохлик з дуже міцної речовини — емалі, яку утворюють клітини базального шару епідермісу. В акул луска рівномірно вкриває тіло, у скатів у шкірі розкидані великі луски, між якими хаотично розміщені дрібні лусочки. У ската-хвостокола та електричного ската луски редуковані.

Великі плакоїдні луски розміщуються на щелепах, перетворюючись на зуби. Шип та шар емалі на ньому при цьому збільшуються. Якщо зуб

зносився або зламався, він відпадає, а на його зміну виростає новий. Заміна зубів може відбуватися протягом усього життя риби.

Тіло поділяють на три відділи: голову, тулуб і хвіст. На голові розташовані очі, є парні ніздрі, що ведуть до нюхових капсул, ротовий отвір, обмежений щелепами. Передня частина голови видовжується, утворюючи рострум. З боків голови містяться 5-7 пар зовнішніх зябрових щілин.

Тулуб має парні (грудні та черевні) та непарні (спинний, хвостовий) плавці, які не беруть участі у рухах риби, а відіграють роль своєрідного керма. Хвостовий плавець нерівнолопатевий (верхня лопать значно більша за нижню).

Травна система (рис. 55) хрящових риб починається ротовим отвором, що веде до ротової порожнини. На дні її знаходиться невеличка складка слизової оболонки — язик; його підтримує непарний елемент під’язикової дуги (копула).

Рис. 55. Внутрішня будова акули (за Наумовим, Карташовим, 1979):

1 — ніздрі; 2 — ротовий отвір; 3 — зябра; 4 — зовнішні отвори зябрових щілин; 5 — венозна пазуха;

6 — передсердя; 7 — шлуночок; 8 — артеріальний конус; 9 — черевна аорта; 10 — приносні зяброві артерії;

11 — вхідна частина шлунку; 12 — вихідна частина шлунку; 13 — тонка кишка; 14 — розтин товстої кишки зі спіральним клапаном;

15 — пряма кишка; 16 — ректальна залоза; 17 — клоака; 18 — печінка; 19 — жовчний міхур; 20 — жовчна протока;

21 — підшлункова залоза; 22 — селезінка; 23 — нирка; 24 — сім’япровід; 25 — копулятивний відросток черевного плавця;

26 — щитоподібна залоза; 27 — сім’яник.

У всіх риб язик не має власної мускулатури, його рухи обумовлені рухами під’язикової дуги. Ротова порожнина переходить у глотку, стінки якої пронизані зябровими щілинами. Втраті їжі крізь них перешкоджають хрящові зяброві тичинки. Слиз, який виділяється клітинами стінок ротової порожнини, не містить травних ферментів і лише полегшує проковтування їжі. Короткий стравохід переходить в об’ємний шлунок, який має V-подібну форму. В першій, більш об’ємній кардіальній частині шлунка починається хімічне перетворення їжі під впливом пепсина (у дуже кислому середовищі — до 1,6% завдяки HCl). Перетравлювання відбувається відносно повільно: велика здобич понад 5 діб. Потім харчова кашка переходить у вузьку пілоричну частину шлунка, де обробляється трипсином. Трипсин «закидається» туди з початкового відділу кишечника, куди виділяється секрет підшлункової залози. Кислотність вмісту пілоричної частини шлунка значно нижча.

За шлунком розпочинається кишечник, поділений на три відділи:

1) тонкий — дуже короткий, відділений від пілоричної частини шлунка сфінктером — кільцевим потовщенням мускульної оболонки; у тонку кишку відкриваються протоки підшлункової залози і жовчного міхура великої печінки; харчова кашка у тонкій кишці обробляється жовчю та травними соками підшлункової залози;

2) товстий — широкий і дуже довгий, його стінка має виріст — спіральний клапан, що утворює 12-13 спіральних завитків; цей клапан сповільнює проходження їжі та збільшує внутрішню всмоктувальну поверхню кишечника; у товстій кишці в лужному середовищі завершується перетравлювання їжі та її всмоктування;

3) пряма кишка — коротка, через яку неперетравлені рештки їжі потрапляють у клоаку і крізь клоакальну щілину (між черевними плавцями) викидаються назовні.

Від спинної поверхні прямої кишки відходить ректальна залоза — порожнистий пальцеподібний виріст — орган сольового обміну. Клітини цієї залози виділяють секрет, у якому вміст хлориду натрію (NaCl) удвічі більше, ніж у плазмі крові.

Плавального міхура у хрящових риб немає. У них дуже велика печінка, яка складає від 14-20 до 25% маси тіла. Біологічне значення печінки акули:

1) накопичує значні запаси жиру, які є енергетичним резервами (у гігантської акули до 70% від маси печінки, у деяких скатів — до 60%);

2) відіграє роль гідростатичного органу, що підвищує плавучість тіла;

3) резервує вітамін А (в 1 г печінки акул і скатів — від 8 тис. до 60 тис. міжнародних одиниць вітаміну А).

Хрящові риби, зокрема акули, здатні за короткий час поглинути велику кількість їжі, а потім тривалий час голодувати, повільно витрачаючи накопичені ресурси.

Основні органи виділення хрящових риб — парні тулубові нирки у вигляді видовжених тіл. Структурною і функціональною одиницею нирок є нефрони, які складаються з мальпігієвих тілець (капілярних клубочків, обмежених капсулами Шумлянського-Боумена) та ниркових ка- нальців. У деяких хрящових риб поряд з нефронами зберігаються й нефростоми — миготливі лійки, які відкриваються в порожнину тіла на поверхні нирки. У нирках кров звільняється від продуктів обміну речовин, утворюється сеча. Виводиться вона через видільні канали — се- чопроводи і сечостатевий сосочок у клоаку, а далі назовні. Морські хрящові риби виділяють незначну кількість сечі: лише від 2 до 50 мл на 1 кг маси тіла за добу. Прісноводні хрящові виділяють 250 мл на 1 кг маси тіла за добу.

Органи дихання хрящових риб — зябра (5-7 пар) — тісно пов’язані з травною системою. Зябра розділені міжзябровою перетинкою. На зовнішньому боці міжзябрових перетинок розташовані складки слизової оболонки — зяброві пелюстки, які мають ектодермальне походження. Зяброві пелюстки густо пронизані кровоносними судинами. У зябрових пелюстках відбувається газообмін. На відміну від кісткових риб зяброві пелюстки не можуть виділяти продукти азотистого обміну та солі. На внутрішньому боці міжзябрових перетинок розташовані зяброві тичинки, які у сукупності утворюють цідильний апарат, що проціджує воду і запобігає проникненню їжі до дихальної системи. Чим дрібніша їжа, якою живляться риби, тим щільніше розташовані зяброві тичинки одна до одної. Дихають риби, пропускаючи порції води через ротовий отвір, рото-глоткову порожнину та зябровий апарат.

Кровоносна система (рис. 56) у хрящових риб замкнена і має двокамерне серце (одне передсердя та один шлуночок).

У серці знаходиться тільки венозна (насичена вуглекислим газом) кров. Послідовне скорочення передсердя та шлуночка виштовхує венозну кров у черевну аорту, що розгалужується на п’ять пар приносних зябрових артерій. По них кров потрапляє до капілярів зябрових пелюсток, де відбувається її насичення киснем. Артеріальна кров збирається у виносні зяброві артерії. Від першої виносної зябрової артерії відгалужується загальна сонна артерія, яка постачає кров до голови. Виносні зяброві артерії обох сторін зливаються, утворюючи спинну аорту, яка тягнеться під хребтом уздовж тіла і відгалужується до різних органів. Кров насичує органи і тканини киснем, поглинає вуглекислий газ і перетворюється на венозну. Венозна кров по венах тече до серця.

Рис. 56. Схема кровоносної системи акули (білим зображено артерії, чорним — вени) (за Наумовим, Карташовим, 1979):

1 — венозний синус; 2 — передсердя; 3 — шлуночок; 4 — артеріальний конус; 5 — черевна аорта;

6 — ліві приносні зяброві артерії; 7 — ліві виносні зяброві артерії; 8 — ліва сонна артерія; 9 — спинна аорта;

10 — ліва підключична артерія; 11 — артерії черевної порожнини; 12 — хвостова артерія; 13 — хвостова вена;

14 — ліва воротна вена нирок; 15 — ліва нирка; 16 — ліва задня вена; 17 — ліва передня вена; 18 — ліва протока;

19 — ліва бічна вена; 20 — ліва підключична вена; 21 — воротна вена печінки; 22 — печінка; 23 — печінкова вена;

24 — шлунок; 25 — товста кишка; 26 — селезінка; 27 — статева залоза.

Кров у хрящових риб має червоний колір завдяки наявності в еритроцитах гемоглобіну — пігменту, що зв’язує молекулярний кисень.

У хрящових риб з’являється селезінка — великий компактний орган, розміщений біля шлунку. Селезінка виконує функцію депо крові (містить велику кількість еритроцитів) та є кровотворним органом (в ній утворюються формені елементи крові — еритроцити, лейкоцити, тромбоцити).

Хрящові риби є холоднокровними або пойкілотермними (від грецьк. poikilos — змінний і therme — тепло, жар) тваринами, тобто тваринами з непостійною внутрішньою температурою тіла, яка змінюється залежно від температури навколишнього середовища.

Нервова система хрящових риб досконаліша, ніж у круглоротих. Г оловний мозок у сучасних хрящових риб складає 0,06-0,44% від маси тіла. Головний мозок складається з п’яти добре розвинених відділів: довгастий, мозочок, середній, проміжний, передній мозок.

У хрящових риб значно збільшуються відносні розміри переднього мозку. Поздовжня борозна зовні ділить його на півкулі, але всередині такого поділу ще немає. Передній мозок виконує функції: нюхового центру (нюхові цибулини), бере участь у регуляції рухів і поведінки. Масивний проміжний мозок має досить добре розвинені зорові бугри. На його спинній стороні є епіфіз, а на черевній — гіпофіз, які забезпечують гормональну діяльність. Утворюється хіазма (перехрест) зорових нервів. Проміжний мозок є первинним зоровим центром, бере участь у переробці інформації від інших органів чуття, відіграє певну роль у координації рухів, забезпечує регуляцію метаболізму та його сезонні перебудови. Середній мозок зверху поділений на дві зорові частки, у яких закінчуються провідні шляхи зорового аналізатора. Виникають зв’язки середнього мозка з мозочком, довгастим і спинним мозком. Мозочок досить добре розвинений. Він підтримує м’язовий тонус, рівновагу та забезпечує загальну координацію рухів; у ньому замикаються рефлекси, зв’язані з рецепторами органів бічної лінії. В акул на поверхні мозочка утворюється складна система звивин. Довгастий мозок — центр рефлекторної регуляції спинного мозку і вегетативної нервової системи, яка координує роботу скелетно-м’язової, кровоносної, дихальної, травної і видільної систем. Тут розміщені ядра вестибулярного апарату (рівноваги) і органів бічної лінії.

Від головного мозку хрящових риб відходять 10 пар добре розвинених головних нервів. Довгастий мозок поступово переходить у спинний мозок, який міститься у спинно-мозковому каналі, утвореному верхніми дугами хрящових хребців. Спинний мозок хрящових риб зберігає значну автономність: безголові акули під дією сильних стимуляторів можуть здійснювати неспрямовані рухи.

Органи чуття хрящових риб пристосовані до сприйняття подразників у водному середовищі:

✵ найголовніший орган рецепції — нюх — представлений парними нюховими капсулами, які відкриваються назовні ніздрямі; експерименти довели високу чутливість органів нюху. Акули відчувають запах здобичі (кров, слиз) за 2-3 км;

✵ шкірні сейсмосенсорні органи:

— бічна лінія, що знаходиться у шкірі по боках тіла (від чого й походить назва) і розгалужується на голові (у придонних видів — на череві); вона має вигляд канальців, які по всій своїй довжині сполучаються отворами із зовнішнім водним середовищем; на дні канальців містяться чутливі клітини, які сприймають усі рухи води, течію; завдяки цьому риби реагують на пересування об’єктів навколо них, а також на різноманітні перешкоди;

- лоренцінієві ампули, що знаходяться у шкірі голови; функції: виконують роль термодатчиків, які сприймають зміни температури довкілля до 0,05°С; сприймають електричні поля напругою до 0,1-0,01 мВ/см; дозволяють знаходити нерухливу, але живу здобич (уловлюють біоструми, що виникають у зябрових м’язах під час дихання);

✵ органи зору — очі — мають типову для всіх риб будову:

а) три оболонки — білкова (склера), судинна, сітківка;

б) склера попереду прозора і являє собою пласку рогівку;

в) передня ділянка судинної оболонки утворює райдужну оболонку з отвором посередині — зіницею; за зіницею знаходиться кришталик (lens) — прозоре безсудинне кулясте тіло (лінза), що заломлює світлові промені, які проходять крізь нього, і фокусує зображення на сітківці; кришталик кулястий, тому риби можуть бачити лише на близькій відстані (до 10-15 м); зовнішня частина судинної оболонки утворює сріблясту оболонку; на внутрішній поверхні судинної оболонки утворюється дзеркальце — шар пласких клітин, які містять блискучі кришталики (вони відбивають світлові промені, які пройшли крізь сітківку, забезпечуючи здатність бачити навіть при слабкій освітленості); тонкий виріст судинної оболонки — серпоподібний відросток пронизує сітківку і склисте тіло, прикріплюючись до кришталика; під час скорочення серпоподібного відростка кришталик трохи зміщується всередину ока (таким чином здійснюється налаштування на різкість бачення об’єкта;

г) сітківка містить чутливі клітини — фоторецептори, які сприймають світлові промені; у хрящових риб фоторецептори сприймають лише чорно-білі відтінки, кольорів вони не розпізнають (ахромати); від фоторецепторів нервовий імпульс йде по зоровому нерву до головного мозку;

д) внутрішня порожнина ока заповнена прозорою речовиною — склистим тілом;

е) особливостями органу зору хрящових риб є те, що навколо ока шкіра утворює невисоке підвищення — нерухливу кільцеподібну повіку; у деяких акул є рухлива мигальна перетинка; в акул і химер очі рухливі, у скатів часто зовнішня білкова оболонка (склера) приростає до очниці (orbita) — парної, симетричної западини у черепі хребетних тварин, в якій розташоване око;

✵ органи слуху і рівноваги представлені тільки внутрішнім вухом, яке розміщується в хрящових слухових капсулах, що входять до складу черепа; внутрішнє вухо — власне перетинчастий лабіринт — включає круглий і овальний мішечки (органи слуху — сприймають переважно низькі звуки: у межах 100-2500 Гц) і з’єднані з ними добре розвинені три напівкружні канали, розташовані в трьох взаємоперпендикулярних площинах (відіграють роль органів рівноваги);

✵ органи смаку — смакові брунькі — виявлені в слизовій оболонці ротової порожнини і глотки;

✵ електричні органи у електричних скатів являють собою видозмінені посмуговані м’язи; здатні виробляти електричний струм напругою від 8 до 220 вольт; розряд дозволяє оглушити здобич та захиститися від хижаків.

Статева система хрящових риб представлена статевими залозами і статевими протоками.

Парні статеві залози самців називають сім ’яниками. Протоки сім’яників впадають в ниркові канальці передньої вузької частини нирки. Ця частина нирки не функціонує як орган виділення і перетворюється в придаток сім’яника; його канальці відкриваються у вольфов канал. Він функціонує як сім’япровід. У задній частині сім’япровода у статевозрілих самців утворюється розширення — сім’яний пухирець. Сім’япроводи правої і лівої сторони відкриваються у порожнину сечостатевого сосочка. Поряд з ними туди ж відкриваються отвори тонкостінних порожнистих сім’яних міхурів. У порожнину сечостатевого сосочка впадають й сечопроводи. Сечостатевий сосочок отвором на своїй верхівці відкривається у порожнину клоаки. Формування чоловічих статевих клітин відбувається в канальцях сім’яника. Ще недозрілі сперматозоїди по канальцях сім’яника потрапляють у придаток сім’яника — передню частину нирки — і в його канальцях дозрівають. Дозрілі сперматозоїди проходять по сім’япроводу і накопичуються в сім’яних пухирцях і сім’яних міхурах. Під час запліднення скороченням стінок сім’яних пухирців і сім’яних міхурів сперматозоїди викидаються в клоаку самця, а потім за допомогою копулятивних органів (птеригоподій, які розвинуті з черевних плавців) вводяться в клоаку самки.

Статеві залози самок називають яєчниками. У них є окремі статеві протоки — яйцепроводи. Кожний яйцепровід у передній частині утворює розширення — шкаралупову залозу, а розширення в задній частині називається маткою. Яйцепроводи правої і лівої сторін відкриваються в клоаку самостійними отворами по боках сечостатевого сосочка. Безпосереднього зв’язку між яєчником і яйцепроводом немає. Дозріла яйцеклітина крізь розрив стінки фолікула випадає у порожнину тіла і потрапляє у збільшену в цей період лійку яйцепроводу. Завдяки перистальтичним рухам стінок яйцепроводу яйцеклітина переміщується по яйцепроводу, запліднюється у верхній його частині, потім у ділянці шкаралупової залози вкривається спочатку білковою оболонкою, а потім зверху міцною рогоподібною оболонкою, яка може мати різноманітні вирости (рис. 57). Така оболонка захищає яйце і зародок від зневоднення в морській воді, від багатьох хижаків і механічних пошкоджень. За допомогою виростів яйця підвішуються на водоростях, чіпляються за нерівності підводних скель. Яйця великі, містять багато жовтка.

Рис. 57. Яйця хрящових риб (за Наумовим, Карташовим, 1979)

А — рівнозуба акула; Б — котяча акула; В — пилконіс; Г — скат; Д — химера.

У хрящових риб сформоване яйце може бути відкладеним назовні (яйцевідкладення) чи може затриматись у нижній частині яйцепроводу

— у матці, внаслідок чого ембріон розвивається в материнському організмі (яйцеживонародження). Під час яйцеживородіння особливих зв’язків між зародком і материнським організмом не виникає: розвиток іде за рахунок енергетичних запасів яйця, але кисень зародок, ймовірно, одержує шляхом осмосу та дифузії з материнського організму. У деяких хрящових риб спостерігається справжнє живонародження, коли між зародком і материнським організмом виникає тісний зв’язок — своєрідна плацента: кровоносні судини зародка і матері лежать близько один до одного; шляхом осмосу та дифузії кисень і поживні речовини із кровотока матері потрапляють у кровоток зародка, а продукти розпаду — в кров матері.

Внутрішнє запліднення — характерна особливість всіх хрящових риб.

Плодючість хрящових риб невелика: 1-2, рідше 10-12 яєць довжиною від 6 до 20 см. Лише акула полярна відкладає до 500 яєць довжиною біля 8 см. Розвиток міцної рогоподібної оболонки яйця утруднює доступ до нього кисню. Це призвело до появи у зародків багатьох видів хрящових риб зовнішніх зябер; перед вилуплюванням вони розсмоктуються. Ембріональний розвиток хрящових риб відбувається повільно: від 4 до 12 місяців. Проте дитинча має високу здатність до самостійного життя.

Значення хрящових риб у природі

Хрящові риби відіграють величезну роль у житті екосистем, обмежуючи чисельність багатьох видів тварин або живлячись органічними рештками.

Значення хрящових риб у житті людини

М’ясо акул і скатів досить смачне, багате на вітаміни (A, D) і вживається людиною в їжу. У деяких країнах воно вважається цілющим.

Із печінки акул одержують речовини, за допомогою яких у медицині намагаються боротись із злоякісними пухлинами.

Із шкіри акул виробляють різні вироби (сировина для промисловості, барабани, взуття), а з їхніх зубів деякі народи виготовляють зброю.

М’ясо акул і скатів використовують як корм для тварин або як наживку при риболовлі.

Скат-хвостокол (морський кіт) небезпечний для людини: якщо наступити на нього, він може вколоти гострою голкою, що є на його хвості; біля основи голки розташована залоза, яка виділяє отруйний слиз; укол не смертельний, але спричиняє сильний біль, тимчасовий параліч, погане самопочуття.