ЗООЛОГІЯ НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК - Є. О. Неведомська - 2013
ЛЕКЦІЯ 14. ІНФРАТИП ЩЕЛЕПНОРОТІ (Gnathostomata). НАДКЛАС РИБИ (Pisces)
4. Клас Кісткові риби (Osteichthyes)
Прісноводні риби, як і морські, живуть не тільки у товщі води (пелагічні), але й поблизу дна (придонні). Розміри кісткових риб: від дрібних рибок довжиною 1,5-2 см до великих (3-5,5 м, масою до 0,5-1,5 т).
Проте більшість видів менше 1 м завдовжки. Гігантами серед сучасних кісткових риб є:
✵ арапайма — прісноводна риба Амазонки (довжина тіла 4,6 м, маса — 200 кг);
✵ меч-риба (довжина тіла 4 м, маса — 300 кг; розвиває швидкість 110-130 км/год); живе в Середземному й Чорному морях.
Карлики серед сучасних кісткових риб:
✵ бичок-пігмей — живе у річках і озерах на Філіпінських островах (довжина тіла 8-12 мм);
✵ бичок-пандага (довжина тіла до 10 мм) — живе у тропічних і субтропічних водах усіх океанів;
✵ каспійський бичок Берга — живе в Каспійському морі (довжина тіла 15 мм).
Загальна характеристика класу Кісткові риби:
Тіло кісткових риб вкрите шкірою, утвореною багатошаровим епітелієм і сполучною тканиною — коріумом.
В епідермісі розміщені багаточисельні одноклітинні залози, слизовий секрет яких тонким шаром вкриває все тіло. Цей слиз зменшує тертя під час плавання та, завдяки своїм бактерицидним властивостям, перешкоджає проникненню в шкіру бактрій. Під час шлюбного періоду шкірні залози виділяють специфічні речовини — феромони, які стимулюють шлюбну поведінку риби.
Клітини нижніх шарів епідермісу (базальний шар) та коріуму містять пігменти. Разом вони створюють властивий кожному виду тип забарвлення. Забарвлення у більшості видів риб криптичне (від грецьк. kryptos — прихований, таємний): воно робить рибу малопомітною на фоні місця існування. Деякі риби (камбали, бички, скорпени) здатні змінювати своє забарвлення залежно від кольору субстрату. Ця зміна відбувається дуже швидко, протягом кількох хвилин. Зміна забарвлення забезпечується зміною форми хроматофорів (пігментних клітин) під впливом імпульсів, які йдуть з довгастого мозку через симпатичну нервову систему (центр «посвітління») та з проміжного мозку (центр «потемніння») через парасимпатичну систему. Така подвійна антагоністична іннервація забезпечує швидкі зміни забарвлення.
У більшості кісткових риб у поверхневих шарах коріуму утворюються захисні утвори — кісткові луски (у деяких вони редукуються), які накладаються одна на одну черепицеподібно. У більшості риб (лососеподібні, оселедцеподібні, коропоподібні) луски циклоїдні (від грецьк. kyklocides — колоподібний, округлий) — з гладеньким зовнішнім краєм. У деяких риб (окунеподібних) на зовнішньому краї луски розвинені зубчики — це ктеноїдна луска (від грецьк. ktenos — гребінь, eidos — вигляд, форма). У багатьох риб у нижніх шарах луски лежить прошарок кришталиків вапна і сріблястого пігменту — гуаніну, які підсилюють блискуче забарвлення риби. Луски ростуть протягом всього життя риби. За концентричними кільцями луски (річними кільцями: широкі відповідають періоду інтенсивного росту, вузькі — під час його уповільнення) визначають вік риби. Під час втрати луски за 20-50 днів відбувається її повна регенерація.
Внутрішній скелет кістковий або хрящовий, але в останньому випадку завжди виникають у сполучнотканинному шарі шкіри покривні кістки, які потім занурюються під шкіру і входять до складу внутрішнього скелету.
Скелет поділяють на осьовий, скелет черепа (мозковий і вісцеральний), скелет парних (грудні, черевні) і непарних (спинний, хвостовий, анальний) плавців та їх поясів.
Осьовий скелет утворений хребцями (vertebra) (рис. 58).
Рис. 58. Хребці риби:
1 — тулубовий хребець з ребрами; 2 — тулубовий хребець з передхвостової ділянки;
3 — 4 — хвостові хребці: а — тіла хребців; б — верхня дуга; в — ребра; г — нижні дуги хвостових хребців.
Тіло хребця двоввігнуте, тобто хребці амфіцельного типу. Сильно редукована хорда зустрічається між тілами хребців і у вузькому каналі, який знаходиться в центрі тіла хребця. Реальної опорної функції вона вже не виконує. Хребці тулубового та хвостового відділів несуть кісткові верхні дуги (там знаходиться спинний мозок), які закінчуються верхніми остистими відростками. Нижні дуги тулубових хребців не змикаються, вони становлять собою відростки, до яких приєднуються довгі та тонкі кісткові ребра. У хвостовому відділі розвинені нижні дуги утворюють гемальиий канал, в якому проходить хвостова артерія і вена (добре захищені від стискування під час різких рухів хвоста).
Скелет плавців представлений кістковими променями (радіаліями). У багатьох видів риб кісткові промені непарних плавців дуже міцні та гострі, схожі на колючку. Вони виконують не тільки гідродинамічну, але й захисну функцію. У деяких видів в основі колючок розміщені отруйні залози, які виділяють отруту при надавлюванні на колючку (морські окуні, йорж, морський дракончик). У видів, що живуть в гірських річках, черевні плавці видозмінились у присоски, за допомогою яких риби прикріплюються до субстрату (бички Gobiidae, пінагори — Cyclopteridae, деякі соми). У риби прилипали перший спинний плавець перемістився на голову і перетворився в міцний присосок. У морських півнів — тригл — три промені кожного грудного плавця служать рибі опорою під час повзання по дну.
Скелет парних плавців включає ще й пояси. Особливо розвинений пояс грудних плавців, який сполучається з осьовим скелетом. Пояс черевних плавців представляє собою або хрящову, або кісткову пластинку, що лежить у товщі мускулатури. Якщо налякати рибу, вона притискає плавці до тіла. Навіщо вона це робить? Притискуючи плавці до тіла, риба набуває обтічної форми, що значно зменшує опір води — силу тертя та забезпечує збільшення швидкості переміщення.
Хвостовий плавець у личинок кісткових риб має симетричну будову (хорда проходить посередині плавця) і називається протоцеркальним. У осетроподібних (як у хрящових риб) кінець хвоста вигинається вверх, а черевна лопать розростається; утворюється нерівнолопатевий, або ге- тероцеркальний, плавець. У більшості кісткових риб черевна лопать розростається ще дужче, плавець стає зовні симетричним, але кінчик хребта заходить у верхню лопать; плавець такого типу називається го- моцеркальним. У дводишних, кистеперих риб під час росту осьовий скелет випрямляється, а верхня і нижня лопаті хвостового плавця вирівнюються у розмірах; такий вторинно симетричний хвостовий плавець називається дифицеркальним.
Посмугована соматична мускулатура кісткових риб має сегментарну будову. Проте вже з’явились групи м’язів: очні, надзяброві, підзяброві, парних плавців.
Вісцеральна мускулатура, що оточує травну трубку, представлена шарами гладеньких м’язів, але у деяких кісткових риб серед гладеньких м’язів зустрічаються пучки посмугованих волокон (у стінках шлунка в’юна, у кишковій стінці лина). У ділянці щелепних і зябрових дуг гладенькі м’язові волокна заміщуються посмугованими волокнами. Вміст сечовини у м’язах кісткових риб дуже малий (0,0005-0,02%).
Травна система кісткових риб розпочинається ротовим отвором, оточеним щелепами.
На кістках ротоглоткової порожнини (не лише на щелепах) міститься велика кількість зубів. Протягом життя відбувається нерегулярна зміна зубів. Нові зуби виростають у проміжках між старими. Хижі риби мають особливо міцні зуби. У одних риб (зубатки) зустрічаються зуби, різні за розміром і формою, у інших (дводишні) зуби зливаються у великі зубні пластинки. Проте є риби (оселедцеподібні, коропоподібні), у яких зуби дрібні, або взагалі зникли. Будова і рухливість щелепного апарату та ступінь розвитку зубів пов’язані з харчовою спеціалізацією. Мускулистого язика у кісткових риб немає. Залози слизової оболонки ротової і глоткової порожнин виділяють слиз, який не містить травних ферментів, а полегшує проковтування їжі. За глоткою розташований мускулистий стравохід, який переходить у шлунок. Шлунок різних видів риб, залежно від харчової спеціалізації, відрізняється за формою і розмірами. При потраплянні їжі у шлунок його залози виділяють соляну кислоту (HCl), внаслідок чого різко підвищується у ньому кислотність (з 6,0-7,0 до 2,2-3,0 pH), і пепсин, який перетравлює білки і активний тільки у кислому середовищі. У деяких риб (коропоподібні, бички) шлунок відсутній: за коротким стравоходом зразу розміщується кишечник; у таких риб пепсин не виробляється і його функцію виконує трипсин у тонкій кишці. У початковій ділянці кишечнику в багатьох риб розміщені сліпі вирости — пилоричні придатки (немає у коропоподібних, сомових, щук). У цю ж ділянку кишечника впадають протоки жовчного міхура та підшлункової залози, які виділяють комплекс травних ферментів, зокрема, трипсин, ерепсин, ентерокіназу, ліпазу, амілазу, мальтазу, що перетравлюють білки, жири і вуглеводи. Ферменти ефективно діють лише в лужному середовищі, що створюється в кишечнику. У перетравлюванні їжі також беруть участь ферменти, які виділяють в кишечнику найпростіші, бактерії і гриби (симбіотичне травлення). Печінка кісткових риб за розмірами відносно менша, ніж у хрящових риб, і складає всього 1 — 8% маси тіла.
У більшості кісткових риб спіральний клапан, на відміну від хрящових риб, відсутній. Він компенсується розвитком пилоричних придатків і видовженням кишечника, що утворює петлі. Наприклад, у судака та окуня довжина кишечнику складає біля 0,7 довжини тіла, у щуки — біля 1,2, у карася — понад 2, у коропа — понад 3, у амура — 8-15. Кишечник відкривається назовні самостійним анальним отвором (клоака є у дводишних).
На спинній стороні початкового відділу кишечника утворюється тонкостінний виріст — плавальний міхур (іноді вторинно редукується: у скумбрії, пеламіди, в’юнів, деяких бичків, камбали). Виникнення плавального міхура пов’язують з появою кісткового скелету, який збільшує питому вагу кісткових риб. Змінюючи об’єм плавального міхура, риби змінюють свою питому вагу (плавучість), тобто стають легшими чи важчими у воді. У результаті цього вони без особливих зусиль можуть тривалий час перебувати на різних глибинах.
Розрізняють риб, у яких плавальний міхур зберігає зв’язок з кишечником (відкритоміхурні: оселедці, коропи), і таких, у яких після вилуплювання личинки міхур повністю відокремлюється (закритоміхурні: окунь річковий). Первісне заповнення плавального міхура газом у всіх риб відбувається шляхом заковтування атмосферного повітря. Мальок повинен піднятися на поверхню і заковтнути повітря, заповнити ним плавальний міхур, після чого протока закривається. Якщо це не відбулося, подальший розвиток малька порушується і він гине. У відкрито- міхурних риб потрапляння та виділення газів із плавального міх ура відбувається переважно через його протоку.
Плавальний міхур, як спеціальний гідростатичний орган, забезпечує нейтральну плавучість (густина тіла дорівнює або трохи перебільшує густину води) кісткових риб. Нейтральна плавучість (дорівнює 0) характерна для осетра, судака, коропа, карася.
Плавальний міхур, крім гідростатичної функції, сприймає зміни тиску, тобто виконує роль барорецептора. У деяких риб (риба-жаба, терапони, макрусус) він бере участь у виробленні та підсиленні звуків.
У придонних риб плавучість від’ємна: 0,03 у морського чорта, 0,050,07 у камбали і бичків (у них плавальний міхур редукований). Ці риби зберігають положення у товщі води за рахунок мускульних зусиль. У деяких безміхурових риб накопичення жиру в тканинах тіла знижує їхню густину, збільшуючи плавучість. Наприклад, у скумбрії вміст жиру складає 18-23% і плавучість досягає майже нейтральності (0,01).
Основні органи виділення кісткових риб подібні за будовою до хрящових. Морські кісткові риби виділяють тільки 0,5-20 мл сечі на 1 кг маси тіла.
Основний орган дихання кісткових риб — зябра, розташовані на зябрових дугах. З зовнішнього краю кожної зябрової дуги знаходяться два ряди зябрових пелюсток, у яких саме міститься велика кількість капілярів і відбувається газообмін. Загальна дихальна поверхня зябер складає 1 - 3 см3 на 1 г маси риби. Риба дихає киснем, розчиненим у воді, яку заковтує ротом. На відміну від хрящових у кісткових риб утворюються кісткові зяброві кришки, які зовні повністю прикривають зябра та глоткову ділянку. Завдяки рухам зябрових кришок, вода проходить через глотку, омиває зяброві пелюстки і виходить назовні з-під зябрової кришки. На внутрішньому краю зябрової дуги розміщуються зяброві тичинки, які виконують роль цідильного апарату і запобігають потраплянню їжі у зябра. Кісткові риби завдяки будові дихальної системі здатні засвоювати 46-82% розчиненого у воді кисню. Одночасно через зябра видаляються вуглекислий газ і деякі продукти метаболізму (сечовина, аміак). Зябра також беруть участь у сольовому і водному обміні.
У морях достатній вміст розчиненого кисню, тому морські риби не мають додаткових органів дихання. У деяких видів кісткових риб, що мешкають у водоймах, де існує постійний або періодичний дефіцит кисню, є додаткові органи дихання:
✵ шкіра, яка може забезпечувати до 20-30% киснем, порівняно з 10% зазвичай;
✵ порожнисті камери з розвиненими звивинами над ротовою порожниною, зябрами (у оселедцеподібних, сомоподібних; забезпечують до 50-70% киснем), шлунком (рис. 59);
✵ спеціалізовані ділянки кишки (рис. 59), де відсутні травні залози (у деяких коропоподібних): риба заковтує пухирець повітря, проштовхує
його через кишечник завдяки перистальтичним рухам; при цьому відбувається засвоєння до 50% кисню; у пухирці, що виходить крізь анальний отвір, вміст вуглекислого газу зростає у десятки разів;
✵ плавальний міхур (у щукоподібних);
✵ одна чи дві легені — видозмінений плавальний міхур (у дводишних, кистеперих).
Рис. 59. Схема органів дихання кісткових риб:
1 — порожниста камера над ротовою порожниною; 2 — порожниста камера над зябрами;
3 — 5 — відділи плавального міхура; 6 — порожниста камера над шлунком;
7 — спеціалізовані ділянки кишки; 8 — зябра.
Сучасна риба, яка може існувати на суходолі, — це анабас або повзун. Ця риба живе в Південно-Східній Азії. Коли випадає роса чи дощить, анабас виповзає на суходіл у пошуках дощових червів та інших безхребетних. На суходолі може перебувати понад добу.
Кровоносна система кісткових риб схожа на кровоносну систему хрящових риб: двокамерне серце, через яке тече венозна кров, одне коло кровообігу (виняток — дводишні риби, у яких є друге коло, завдяки чому частина крові надходить до легень), селезінка. Кров червоного кольору за рахунок формених елементів — еритроцитів.
Утворення формених елементів крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити) відбувається переважно в селезінці та нирках (особливо в їх передніх відділах).
У водах Антарктиди живуть риби (біля 10 видів родини Chaenichthyidae ряду Окунеподібні), які, на відміну від усіх інших риб, не мають еритроцитів і гемоглобіну. їх називають білокровними рибами. Кров у них безбарвна. Головним органом дихання є шкіра, яка містить дуже багато капілярів (до 45 мм довжини капілярів на 1 мм2 поверхні тіла). Поверхня капілярів шкіри і плавців у 2 рази перевищує загальну поверхню тіла.
Кісткові риби є холоднокровними (пойкілотермними) тваринами.
Нервова система кісткових риб подібна до будови нервової системи хрящових риб, але є деякі відмінності:
✵ автономність функціонування спинного мозку в кісткових риб нижча, ніж у хрящових;
✵ головний мозок у сучасних кісткових риб складає 0,02-0,94% від маси тіла; передній мозок менший за розмірами, але середній мозок і мозочок більші за розмірами, ніж у хрящових риб.
Органи чуття кісткових риб подібні до будови органів чуття хрящових риб (очі, які не мають рухливих повік, органи слуху, рівноваги, бічну лінію тощо), проте є деякі відмінності:
✵ сітківка ока більшості кісткових риб містить чутливі клітини — фоторецептори двох типів — палички і колбочки; палички сприймають чорно-білі відтінки, а колбочки — кольори, тому більшість кісткових риб мають кольоровий зір; фоторецептори сприймають світлові хвилі довжиною в 400-750 нм;
✵ органи слуху сприймають звукові хвилі у межах 16 — 12 000 Гц;
✵ бічна лінія сприймає низькочастотні звуки (500 — 600 Гц); бічна лінія складається з каналів, які лежать у товщі шкіри та заповнені слизом; ці канали відкриваються назовні отворами; коливання води передаються слизу в каналах і сприймаються чутливими клітинами.
Сезонні явища в житті риб
1. Нерест — процес відкладання рибами ікри з подальшим її заплідненням сім’яною рідиною самців.
2. Післянерестовий нагул, під час якого риби активно поновлюють запаси поживних речовин у своєму тілі. Ці речовини їм потрібні, щоб пережити несприятливі умови зимового сезону та підготуватися до наступного нересту.
3. Зимівля — зменшення активності риби.
Статева система кісткових риб представлена статевими залозами і статевими протоками. Статеві залози (яєчники у самиць і сім’яники у самців) парні, знаходяться по боках плавального міхура.
Більшість видів кісткових риб роздільностатеві, але трапляються випадки гермафродитизму (морський окунь, морський карась): кожна особина має і чоловічу, і жіночу статеві залози, що дозрівають почергово; це запобігає самозаплідненню. У деяких окунеподібних обидві статеві залози можуть функціонувати паралельно, що супроводжується швидким — за декілька хвилин — перетворенням особини із самиці в самця і навпаки. За відсутності партнера самотня риба спочатку відкладає ікру, а потім поливає її сперміями.
Запліднення у більшості видів зовнішнє, відбувається у воді. У небагатьох видів з внутрішнім заплідненням (бичок Cottidae, неостетус Neostethus amaricola, гамбузія Gambusia affinis) копулятивний орган самців утворюється видозміненою частиною анального плавця (а не черевних плавців, як у хрящових риб). Статева зрілість у різних видів кісткових риб варіює. Швидшому росту та прискореному статевому дозріванню сприяють надмірна кількість їжі та підвищені температури води. Самці зазвичай дозрівають раніше за самок. У більшості видів (панцир- никоподібні) самиці крупніші за самців. У тих видів, де самці охороняють кладку, вони, навпаки, крупніші за самок (судак). У деяких видів самці відрізняються від самок забарвленням, довжиною та формою плавців (лососеподібні). У деяких видів до початку періоду розмноження розвивається шлюбне убрання: більш яскраве забарвлення (лососеподібні). У деяких глибоководних риб (вудильникоподібні), коли зустрічі статей не завжди гарантовані, самці карликові, вони протягом усього життя прикріплені до самок.
Процес відкладання рибами ікри з подальшим її заплідненням сім’яною рідиною самців називається нерестом. Зародок розвивається за рахунок жовтка ікринки.
Після того, як личинка залишає оболонки ікрини, вона попервах живиться залишками жовтка, а згодом переходить до самостійного живлення. Личинки, як правило, спочатку живляться планктоном, а потім їжею, характерною для дорослих риб. Основним органом дихання личинок є кровоносні судини жовткового мішка та розвинена кровоносна система на багатьох ділянках тіла: на плавцях, на боках, на голові. У деяких личинок (дводишні, в’юни) розвиваються зовнішні зябра — вирости шкіри з добре розвиненою кровоносною сіткою. Личинку, схожу на дорослу рибу, але ще малу за розмірами, називають мальком.
Яйця (ікра) кісткових риб не мають міцної рогоподібної капсули, тому гинуть у великій кількості. З огляду на це, плодючість кісткових риб значна, що визначається високою смертністю (особливо загибеллю ікри і мальків) від хижаків та інших факторів. Молоді самки зазвичай відкладають менше ікри, ніж самки старшого віку, види крупніших розмірів частіше плодючіші, ніж дрібні. За надмірної кількості їжі плодючість вища, ніж коли її недостатньо. Найбільш плодючі ті види риб, які відкладають плаваючу (пелагічну) ікру. Місяць-риба відкладає до 300 млн. ікринок (протягом року виживає до 1% молоді), тріска — 2,510 млн., палтус — 2-3,5 млн., сазан — до 1,5 млн., щука — 100 тис.-1 млн., судак — 200 тис.-1 млн., лящ — 90-350 тис. Кількість сперматозоїдів, яку виділяють самці, набагато вища. Так, у ляща масою 250 г виділяється до 150 білліонів сперматозоїдів.
У різних видів кісткових риб може проявлятися турбота про нащадків, внаслідок чого вони відкладають менше ікри. Лососеподібні риби закопують ікру у Грунт і декілька днів охороняють гніздо; кета відкладає 2-4 тис. ікринок, горбуша — 1-2 тис. Будують примітивне гніздо з рослин, камінців або риють ямки і охороняють відкладену ікру самці триголкової колюшки, деякі соми, дводишні, бички. У самки протягом нересту виростає довгий яйцеклад, завдяки якому вона відкладає невелику кількість ікри до мантійної порожнини двостулкових прісноводних молюсків. Захищена таким чином ікра розвивається у порожнині молюска. Личинки, що вилупилися, деякий час залишаються під захистом черепашки, утримуючись за допомогою гачкоподібних виростів
лусок. Деякі групи риб (самці у сомів, самки у тіляпії, обидві статі в апогонових) виношують ікру в ротовій порожнині, в якій за небезпеки можуть ховатися навіть мальки; у цей період дорослі риби не живляться. Самці південноамериканського сома Tachysurus заковтують ікру і вона розвивається в їхньому шлунку; весь період розвитку ікри риби не живляться, а травні залози не функціонують. У самців морської голки та морського коника на нижньому боці тіла є шкірні згортки, що утворюють своєрідний мішок, у який самка відкладає невелику кількість ікри. У цьому мішку й розвивається молодь.
У незначної кількості видів кісткових риб розвивається яйцеживо- народження: ікра затримується в порожнині яєчника або яйцепровода і личинка вилуплюється в момент відкладання ікри (ендеміки Байкала — голом’янкові) або личинки затримуються в статевих протоках до тих пір, доки у них повністю або частково не розсмокчеться жовтковий мішок (гамбузії, меченосці, молінезії, морські окуні). Плодючість яйцеживородних риб різна: у морських окунів — 10-350 тис. дрібних личинок довжиною 4-6 мм.
Незначна кількість видів кісткових риб (тихоокеанські лососі, річкові вугрі, байкальські голом’янки, оселедець чорноспинка) є моноциклічними видами: розмножуються один раз у житті і після нересту гинуть. Більшість видів поліциклічні: розмножуються декілька разів у житті (коропоподібні, оселедцеподібні).
Різноманітність кісткових риб
Оселедцеподібні — 300 видів: атлантичний оселедець, тихоокеанський оселедець, чорноморський оселедець, кілька, тюлька, анчоус;
Сомоподібні — 1200 видів: сом річковий, сом електричний;
Лососеподібні — 400 видів: сьомга, форель, сиг, омуль, кета, горбуша, нерка, лосось чорноморський, щука;
Коропоподібні — 3000 видів: короп, вобла, карась, білий амур, товстолобик, лин, сазан, лящ, плітка;
Окунеподібні — 6500 видів: окунь річковий, тунець, меч-риба, ставрида, бички, скумбрія, судак, йорж
Значення кісткових риб у природі
Кісткові риби є обов’язковою ланкою в ланцюгах живлення водних екосистем.
Значення кісткових риб у житті людини
Позитивне:
Кісткові риби є одним із найважливіших джерел харчових продуктів (м’ясо, ікра). Сучасний вилов риби складає 50 млн тонн на рік. З риб одержують жир, вітаміни А і D. З відходів рибної промисловості роблять кормове борошно для відгодівлі худоби.
Такі риби, як гамбузія, плітка, використовуються для біологічної боротьби з водяними личинками кровосисних комарів.
Риб, які живляться тільки водяними рослинами (товстолобик, білий амур, чорний амур), використовують для боротьби із заростанням водойм, що запобігає їхньому заболочуванню.
Багато видів риб утримують в акваріумах з декоративною і пізнавальною метою.
Негативне:
Деякі види риб можуть бути небезпечними для життя людини. Так, якщо наступити на морського дракончика, який трапляється на піщаному та мулистому мілководді Чорного моря, можна отримати укол його отруйних шипів. Такий укол спричиняє дуже сильний біль і навіть може бути смертельним. Смертельним може бути й укол колючої бородавчатки, скорпени.
Інколи акули небезпечні для життя людини. Риби можуть бути джерелом зараження людини паразитичними червами, якщо в їжу вживати сиру або не до кінця приготовлену рибу. Є види риб, м’ясо яких може викликати отруєння людини (тропічні оселедці, вусач).