Основи еволюції - Корж О.П. - 2006

Частина III.ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ЖИТТЯ

Розділ 20. Основні етапи розвитку багатоклітинних тварин

20.6. Існування у водному середовищі

Найдавнішими викопними хребетними вважаються щиткові, які проіснували з кембрію до девону. Ззовні вони не схожі на сучасних круглоротих, але є вимерлими представниками класу безщелепних. Головною відміною рисою їх від сучасних форм є зовнішній скелет - твердий кістковий панцир або луска (у деяких форм голова також мала внутрішній кістковий скелет). Тому сьогодні вважається, що предкові хребетні були вкриті твердим зовнішнім скелетом, і його відсутність у сучасних безщелепних є вторинною ознакою, а не примітивною, як припускали раніше. Необхідність розвитку зовнішнього кісткового панцира пояснюють тим, що щиткові, які були переважно фільтраторами, існували разом із ракоскорпіонами, що відрізнялися значно більшими розмірами і могли живитися відносно дрібними хребетними того часу. У процесі подальшої еволюції відбулася поступова редукція цього скелету, хоча здатність до його відтворення зберігається й у деяких сучасних груп - черепах, броненосців тощо.

На жаль, перехідних форм між безщелепними та іншими групами поки що не знайдено, у зв'язку з чим не запропоновано й переконливих пояснень щодо виникнення щелеп та щелепноротих взагалі. Але наприкінці силуру з'являються значно прогресивніші форми - так звані панцирні риби, яких раніше вважали предками всіх інших хребетних.

Одним із головних надбань цих тварин були щелепи, які дозволили хребетним перетворитися з фільтраторів на хижаків, оскільки ці утворення виявилися придатними для схоплювання та утримання здобичі.

Можна вважати, що саме щелепи зробили хребетних тварин такою впливовою групою (щелепнороті з часом витискають ворогів щиткових - ракоскорпіонів).

Плавці дозволили рибам швидше пересуватися. З підвищенням рухливості тварин відповідно відбувається формування зручнішої обтічної форми тіла та часткова втрата зовнішнього скелета (зберігається переважно на передньому кінці тіла). Більшість представників панцирних риб можна вважати тупиковими гілками еволюції (невдалі спроби природи), але саме вони дають початок хрящовим рибам — акулам, скатам тощо.

Раніше вважалося, що кісткові риби беруть свій початок від акулоподібних предків (хрящові риби), а кістковий скелет у них виникає пізніше як новоутворення. Нині вчені дійшли висновку, що кістковий скелет ці риби отримали від предкових хребетних, а в подальшому відбулася його суттєва модернізація. Можливо, що такою предковою групою кісткових були акантодії (стародавня нечисленна група примітивних дрібних риб, які проіснували від пізнього силуру до пермі). Ця група не має спільних рис з акулами й панцирними рибами, а будова черепа та вісцерального скелета наближує їх до кісткових.

Відсутність спільного предка в усіх щелепноротих не дає можливості остаточно вирішити питання про співвідношення хрящових та кісткових риб, а також вимерлих груп. Очевидно, ці групи мали незалежне походження, але остаточні пояснення ще попереду.

Перші справжні кісткові риби виникають у нижньому девоні (трохи раніше, ніж акули), а всередині девону вони були домінуючими в прісноводних водоймах. Вважається, що ці форми мали легені, які допомагали їм переживати засуху. Пізніше, особливо з переходом більшості кісткових до морського середовища, легені зникають як непотрібні або ж перетворюються на плавальний міхур (за незначною кількістю сучасних винятків).

Практично відразу кісткові риби поділилися на дві великі групи — лопатепері та променепері. Представники перших дали початок наземним хребетним, а другі пішли шляхом групового прогресу: починаючи з карбону, вони стають домінуючою групою риб і завдяки процесу адаптивної радіації дають близько 20 000 сучасних видів (найчисленніша за видовим складом сучасна група хребетних).